Щоденник віруючого

Життя як весняна вода, збігає так швидко, що інколи ми не встигаємо як слід зосередитись, глибше вникнути у перебіг зовнішніх чи внутрішніх подій, як вони тмяніють і втрачають живий інтерес нашої уваги. Повсякденне і банальне переважає і перемагає, захоплює, заколисує оманливими цінностями примарного буття. І тоді, ніби прокинувшись від летаргійного сну, намагаємось підсумувати уявні здобутки життєвого наробку, і що маємо в сухому залишку? Прикро зізнатись, що в глибині душі мерехтить нуль або в гіршому випадку мінусове значення.

Що відбувається, що спустошує нашу душу, чому ми так бездумно тратимо свій дійсно неповторний час на зайві дрібниці, на те, що від нас не залежить, на нього ми вплинути не можемо і воно, власне, не має ніякого відношення до нашого швидкоплинного життя. Але ж так цікаво, що там робиться у якомусь Зімбабве чи на острові Пасхи. А те, що наша душа залишається занедбаною, бо ми ніяк не встигаємо наситити її духовною поживою, час же не гумовий, на все нам його катастрофічно не вистачає. І це не якась тривіальна річ, якщо замислитися над цим кардинально. Коли, врешті-решт, ми почнемо ставитися до інформаційного моря чи навіть океану вибірково, виставляючи для себе стабільні орієнтири в парадигмі цінностей як внутрішнього життя, так і зовнішнього? Від відповіді на це повсякчас актуальне запитання і залежить наш власний життєвий успіх чи неуспіх.

Скільки часу варто віддавати власне споглядальності у духовному вимірі? Певний обмежений час чи впроваджувати такий стан у повсякденну діяльність, тобто, що б ми не робили, чим би не займались, завжди відчували присутність дихання потойбічного світу. Перше усвідомлення присутності божественного у житті появилось в ранньому дитинстві, коли я ще зовсім малим бачив, як матуся молилася і, як я розумів, розмовляля з кимось невидимим. "А хто там тебе слухає?"- цікавився я. "Не знаю, - відповідала мама, - я тільки знаю, що є Бог і Йому треба молитися". Що то таке Бог, який Він із Себе, як Його можна відчути, тоді я відповіді від батьків не отримав. Коли потрапляли дорогою на базар до церкви, то мені уявлялось, що Бог знаходиться в темному кутку над олтарем. Тоненькі свічечки, які ставила мама на підсвічнику, не світили так далеко, щоб щось у храмі окрім великих образів розгледіти, тому дитяча уява малювала дивні картини потойбічного буття. То Бог десь там у високості літає поміж хмаринами, то у міжзоряному просторі керує Всесвітом, то з лісових хащів споглядає як ми з братом збираємо терен чи суниці. У всякому разі він мав фізичну людську подобу, але просто був невидимий.

Таке дитяче уявлення сутності Бога дуже швидко розвінчав сільський псаломщик дід Танась, який був у дружніх стосунках з батьками. Взагалі у нашому селі не було дивним, коли будь-хто із сільчан міг прийти у будь-який час, як у нас казали, на посиденьки. Приймали всіх і пригощали, чим хто що мав, бо віддавна існував такий звичай. Здавалося, що все село є як велика дружня сім"я. Так от дід Танась і розтолкував, що Бога побачити неможливо, що це лише Дух, який водночас всюди перебуває. І щоб підтвердити свої слова, зачитував вірші із Святої Євангелії. Це вже був для мене інший період, можна тепер назвати, богопізнання.

м. Бердянськ, 02. 01. 2019 р.