Щоденник віруючого
Дід Танась
Так вже сталося, що на зорі свого дитинства чи не найбільший вплив на мій світогляд несамохіть здійснив сільський псаломщик дід Танась. Це так ми його називали позаочі, а батьки шанобливо звертались до нього - Афанасій Власович. Коли б він не приходив, а це було таки часто, він завжди заводив розмову про Бога.
- Миколаю, а ви чули, що китайські астрономи в телескопи на третьому небі бачили Бога?
- Я цього не розумію, вчора ви казали, що Бога взагалі не можна побачити, а сьогодні кажете, що китайці бачили. - батько намагався підловити діда на слові .
- Не розумієте, так просіть у Бога розуму, щоб зрозуміти, - сердився псаломщик, але не хотів показати, що попав у просак. - Ну можливо так, як Мойсей бачив Бога на горі Сінай, про що в Біблії написано, тільки якось ззаду. Може вони бачили тільки тінь Його, чи щось подібне. А може це й видумали, бо в газетах мало що напишуть, - почав виправдовуватися дід Танась.
- Та ви не ображайтесь, я просто так сказав, що не розумію, бо хіба можна вірити тій газетній брехні. З газети тільки добрі самокрутки виходять.
Старий псаломщик вирішив якось поміняти тему і вдався у спогади.
- Та я оце був у Одесі, зайшов до храму, а там польський архієрей служив, до чого прозорливий. Мене побачив, позвав і каже "Ваш син офіцер, а дочка вчителька", от звідки він це міг знати, якби не був прозорливий.
- Та невже, отак і сказав, - хотів з діда поглузувати батько.
Але тут їхню розмову перервала мама.
- Сідайте до столу, борщ вже насипано.
- А по сто грам буде?, - поцікавився старий псаломщик, - зараз йдуть мясниці, тому й не гріх чарку пригубити, як сказано, для вєсєлія душі.
- Та хоч по двісті, Афанасій Власович.
Після обіду дід Танась зайнявся мною.
- Ти вже читати умієш?
- Так - так, відповів за мене батько, - він мені вже газети читає.
- Молодець, проведеш діда до дому і я подарую тобі святе Євангеліє, будеш просвіщатися, це краще всяких газет, це книга життя, так кажуть святі.
По дорозі до дідового дому я спитав, а хто ж ті святі.
- Це люди, які під час молитви на повітря піднімалися, ходили по воді як по сухому, із дикими звірами дружили. Може вони і серед нас є, але Бог їх нам не відкриває, бо дуже грішний наш світ, безбожний.
Коли преходили круту балку, кажу дідові :
- А вам не важко йти під гору, - на той час йому вже було за вісімдесіт.
- Та мені все рівно, чи згори, чи під гору, ще Бог дає сили.
Від діда я летів як на крилах, так хотілося пошвидше почитати цю святу книгу, може й я почну ходити по воді як по сухому, або ні, краще б мені навчитися розуміти, про що говорять між собою наші коти, а то я тільки чую їхнє мурчання.
Того ж вечора я до пізньої ночі читав Євангеліє і мені поступово відкривався новий незвіданий досі світ.
м. Бердянськ, 03. 01. 2019 р.