Щоденник віруючого

Коли стався страшний землетрус у Вірменії, до нашого села приїхало кілька сімей, які втратили у Спітаку власне житло. Серед переселенців був і Петро зі своєю сестрою Маврою. За гроші, які надала як допомогу держава, вони купили сільську хату. Зовні Петро завжди був неохайний, в помятому одязі, неголений, розмовляв ламаною мовою, що не так легко було розібрати, про що він говорить. До спиртного був байдужий, тому і не завелося у нього сільських друзів. Коли він йшов вулицею, часто діти з нього відверто сміялися, добре що хоч не закидували грудками. Але він ні на кого не ображався і не зважав на дитяче глузування.

Невдовзі у селі відкрилася церква і Петро став постійним відвідувачем Божих служб, як міг допомагав облаштовувати храм, брався навіть за важкі роботи, хоч і не мав міцного здоров"я. Якихось особливих шкідливих звичок за ним не водилося, окрім того, що міг закурити сигарету, коли ніхто не бачить.

Нарешті він захотів підійти до причастя, але священик сказав йому, що для цього йому треба прийняти православ"я, оскільки він був хрещений у вірменській так званій монофізитській церкві. Різниці між цими двома церквами він не міг збагнути, але охоче згодився і вже через тиждень став православно віруючим. На сповіддях він завжи відповідав, що не знає за собою гріхів і першим підходив до святого причастя. Коли приймав Христові Дари, його очі світилися справжнім щастям, здавалося, він перебував вже не тут у храмі, а десь у горніх обителях, ставав неймовірно лагідним з усіма, навть з тими, хто цурався з ним спілкуватися, позаочі називаючи його "блажененьким".

Батюшка нікому не дозволяв заходити в олтар, про це знав і Петро, хоч йому так хотілося поцілувати престол, так якце робив під час служби священик. Йому здавалося, що якщо він поцілує престол, то тоді Божа благодать піднесе його до третього неба, як апостола Павла.

І от одного разу, коли священик вийшов у храм сповідати, Петро чимдуж кинувся в олтар і швиденько поцілував престол. Батюшка строго глянув на Петра але нічого не сказав і навіть пізніше ніяк не дорікнув йому за цей вчинок. Треба було бачити обличчя Петра, воно мовби сяяло якимось незбагненним світлом. Наївна Петрова віра у Христа на очах творила чудеса, це вже не був той убогий переселенець, а зовсім інша людина, що відкрила для себе якесь таємне джерело живої цілющої води, що змиває всякий гріх і підносить до небачених вершин.

Мавра до церкви не ходила, завжди була запнута чорною хустиною, довге чорне плаття підкреслювало її відлюдкуватість. Проте одного разу прийшла на службу і попросила священика відвідати хворого Петра. Той не забарився, по дорозі купив якихось наїдків і пришов до їхньої оселі. Двір і город заріс високим бур"яном, хата була у дуже занедбаному стані, в кімнатах зі стелі звисало густою сіткою павутиння. Петро лежав на ліжку весь усміхнений і мало не веселий.

"Мавро, дайте мені віника я познімаю павутиння", - сказав священик.

"Що ви, - мало не зойкнув Петро, - там же павучки і це їхнє житло, не можна цього робити".

"Я б давно повимітала це павутиння, - зніяковіло втрутилася Мавра, - так він не дозволяє мені".

Тут прийшла місцева фельдшарка і шепнула на вухо батюшці, що Петро дуже хворий і вже немає ніякої надії на одужання.

Наступного дня священик в останнє причастив Петра і через кілька днів той преставився. Йому було вже далеко за вісімдесят, але лежав весь просвітлений, наче середнього віку чоловік. Потім Мавра навела чистоту в кімнатах і для неї почалося нове життя. У Петра також, але вже в іншому невідомому нам вимірі.

м. Бердянськ, 29. 01. 2019