Щоденники Франсиско де Міранди
Частина 2 з рубрики / циклу «Цикл Terra Incognita. УКРАЇНА. Херсонський край.»
15 грудня.
Мороз і сніг – одне задоволення, однак дуже неприємний вітер, який пронизує до кісток. За столом були гості: капітан першого рангу на російській службі пан Прістман, англієць за національністю, і його дружина, уродженка Брюсселя, одна з найкрасивіших жінок, яких я коли-небудь бачив, але з виразом обличчя досить байдужим і дещо наївним. Кажуть, вона чудово грає на гітарі, але, будучи при надії, природно, не доставила нам цього задоволення. Вони тільки-но приїхали з Петербурга.
Потім за звичаєм сіли за карти, і я мав можливість поговорити з начальником поліції паном Булгаковим, який, на підставі даних свого відомства, докладно розповів мені про це місто, де число жителів, за його словами, досягає в даний час 40 тисяч душ, а саме: 10 тисяч цивільного населення і в цілому 30 тисяч військовослужбовців армії та флоту. На сьогоднішній день налічується понад 1200 досить добротних кам`яних будинків, крім безлічі халуп, де туляться найбідніші, та військових бараків. Тим часом в 1779 році тут не було нічого, крім двох рибальських хатин.
Потім я мав тривалу бесіду з ад`ютантом Самойлова паном Поджо, який служили хану, коли росіяни оволоділи Кримом, і князем Долгоруковим, який також перебував там. З цієї розмови я витягнув цікаві відомості: виявляється, росіяни змусили виїхати звідти 65 тисяч з гаком грецьких і вірменських сімей (християн, за їхнім твердженням) з метою заселення Катеринославської губернії. У результаті Крим прийшов у запустіння, його землеробство зійшло нанівець, а той край, який мали намір заселити, вже обезлюднів, бо ніхто з цих нещасних бідолах там не залишився: всі вони або загинули, або втекли до прикордонних країн Азії. Чи можливо, що ще творяться подібні безглузді справи та що деспотизм не усвідомлює згубних наслідків несправедливості та насильства? Проте пан ад`ютант, – на мій погляд, найбільший підлабузник або, може бути, цілковитий неук, – намагався переконати нас, що це був видатний політичний крок, а також ніби князь Потьомкін по властивої йому безтурботності вчиняв іноді нез`ясовним чином... Будь проклята ця порода, амінь!
16 грудня.
Снігопад, мороз і вітер посилилися настільки, що мені здалося розсудливим залишитися вдома, аби писати та читати паризький «Енциклопедичний журнал», звідки я дізнався про майже повну відсутність корисних книг, за винятком англійських, а також про те, що «Мсьє» вже готові великодушно визнати перевагу англійців... Браво!
Князь і княгиня поїхали обідати до Корсакова, а я поїв вдома. Отримав листа з Пелопоннесу від мого друга консула Пауля.
17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24 грудня.
Весь цей тиждень провів то тут, то там, беручи у цих людей уроки військової справи та читаючи «Історію Росії при царюванні Петра Великого» Вольтера, чий стиль і глибокодумні зауваження з кожним днем стають мені все більш зрозумілі. Прочитав також записки генерала Манштейна про Росію з 1727 по 1744 р. … Вдома музикували, зібралась громада і т.д.
25 грудня.
Монотонна одноманітність. Князь Долгоруков розповів забавну історію про своєго родича фельдмаршала Долгорукова. Перебуваючи в Криму, той велів поставити намет у тому самому місці, де кілька років тому стояв на посту в якості рядового солдата-волонтера і своєю старанністю привернув увагу фельдмаршала Мініха, який, не знаючи, хто він такий, призначив його прапорщиком . Інший курйоз: у дружини Румянцева є скринька, де зберігаються портрети її батька, брата і чоловіка, всі троє – фельдмаршали.
26 грудня.
Обідали у полковника пана Нехлюдова, чий полк розквартирований в трьох верстах звідси. Неймовірно, яке старання виявляють солдати, аби розташуватися табором у пустельній місцевості, та якими зручностями і навіть комфортом користуються ці люди, особливо командири полків.
За столом сиділо більше 25 персон, в тому числі дружини старших офіцерів. Обід був чудовий, а десерт і зовсім прекрасний: подали навіть вишукані плоди, які ростуть у чотирьох частинах світу. Зрозуміло, що звучала прекрасна музика, а потім грали в карти і танцювали полонез. Я рано повернувся додому (мене підвіз Корсаков) і занурився в читання.
27 грудня.
Ще обідали у полковника пана Текутьєва: довірена йому військова частина дислокується там же. Громада була така ж, як напередодні, а стіл сервірований навіть краще. Будинок цього полковника обставлений та прикрашений з великим смаком, ніж інші, – в англійському стилі. Грав оркестр, а потім почалися танці, як і в попередній день. Корсаков запевняв мене, що якби не майбутній приїзд князя Потьомкіна, він влаштував би у себе вдома на мою честь справжній російський обід, приготований самими солдатами, і т.д. Пані Цицианова мені дуже імпонує своєю поведінкою.
28 грудня.
У нас до обіду був генерал-аншеф Суворов, який прибув два дні тому в складі свити князя Потьомкіна. Були присутні Текелі, Штакельберг і високопоставлені офіцери гарнізону. Суворов наговорив мені купу компліментів і справив враження людини вкрай настирливої. Кажуть, однак, що він хоробрий та сповнений відчуття військового обов`язку. Нагороджений трьома орденами, з яких один отримав за взяття фортеці на кордоні Кавказу, про що послав імператриці донесення у вигляді двовіршя:
Слава Богу, слава Вам,
Туртукай узятий, і я там.
На заході почулися гарматні залпи, які сповістили про прибуття такого довгоочікуваного князя Потьомкіна. Відразу ж слідом за тим, як про це було оголошено, всі військові вийшли назустріч, а мене залишили при дамах, у чиєму суспільстві я продовжив нашу партію в лото. Названий князь і його оточення повечеряли в будинку командувача військами Текелі, а нам потім розповіли, яким чином в його свиті виявився якийсь принц Нассау, який побував в Іспанії.
29 грудня.
Всі поспішають засвідчити свою повагу кумиру-фавориту, так що я обідав наодинці з люб`язною княгинею В’яземською, після чого з`явився чоловік, який обідав з Потьомкіним у Текелі та повідав комічні історії про придворних і т.д. Він здався мені наївним і недолугим в такого роду справах.
30 грудня.
Вранці разом з князем Долгоруковим, подолавши почуття неприязні, наніс візит Нассау (оскільки мій друг В’яземський – не знаю, зі страху чи або через зарозумілість – не наважився представити мене Потьомкіну, але я і без нього обійдуся), однак не застав його вдома і залишив записку.
Звідти вирушив до двору, де зібралися всі самі незначні особистості, які є в Херсоні, а також неабияка кількість респектабельної публіки. Мій друг Мордвинов негайно ж звернувся до ад`ютанта Рокасовського, який запропонував мені пройти до розташованої в глибині будинку приймальні, де знаходилися виключно генерали та полковники. Через деякий час вийшов сам вельможа, декому вклонився, але ні з ким не заговорив. Ад`ютант наблизився, аби представити мене, і тоді він [князь Потьомкін] підійшов та запитав, чим може бути корисний. Я пояснив, що хотів лише, як приїжджий чужоземець, засвідчити свою повагу. Він відповів якоюсь банальною люб`язністю і відійшов, а потім то уходив до себе, то виходив назад. Думаю, мій друг Корсаков розповів йому дещо про мене, бо, вдруге відшукавши мене, він поцікавився, чи довго я пробув у Константинополі, та запропонував у вільний час заходити до нього. Я запевнив його у своїй повазі та незабаром ми всі розійшлися. Боже мій! Ну що за орава підлабузників та шахраїв! Однак мене дещо розважило різноманіття тутешніх костюмів: козаки, калмики, греки, євреї (до речі, останні піднесли йому, безсумнівно в знак гостинності, хліб, сіль та лимони на великих срібних блюдах).
Потім разом з Долгоруковим пішли подивитися зміну варти (тобто як заступає на пост перед резиденцією князя і змінюється почесна варта, яка складається з роти з прапором). Ця церемонія мені дуже сподобалася, а форма сидить на солдатах вільно, на англійський лад. Звідти ми попрямували до сина Румянцева, який є одним з генералів свити та справляє враження дуже чемного людини. Обідали у Долгорукова, де приємно провели час з княгинею і т.д., а ввечері пили чай.
Пізніше повернувся додому і там застав князя і княгиню В’яземських, які встигли вже вернулися від Корсакова, у чиєму будинку вони обідали разом з Потьомкіним. Останній, як повідомила княгиня, довго розпитував про мене, а Нассау доглядав за нею (ну і ну!), та інші подробиці. Ми зіграли партію в двадцять одне, і до нас приєднався ад`ютант Рокасовський (молодий чоловік 25 років, який подорожував з князем В’яземським). Пізніше він сказав, що князь [Потьомкін] наказав передати мені про своє бажання зустрітися зі мною, і, на думку ад`ютанта, я повинен відвідати його сьогодні ж увечері. У Кременчуці, зауважив він далі, доводиться при несенні служби покривати до 120 верст – на такій відстані дислоковані найближче розташовані військові частини. Весь оркестр, який перебуває в Кременчуці, налічує понад 80 музикантів, кожен з яких може взяти лише по дві ноти, але разом вони в змозі виконати будь-який твір, домагаючись незвичайною гармонії. Цей молодий чоловік здався мені розважливим і обдарованим.
31 грудня.
З ранку писав. Обідав тет-а-тет з княгинею, а потім з візитами побували кілька російських дам. З`явився князь В’яземський, який повторив, що князь Потьомкін бажає бачити мене, а слідом за тим ад`ютант останнього передав запрошення провести вечір у його суспільстві. За порадою мого друга і особливо княгині, до чиїх наполягань я швидше за все і зійшов, велів дістати собі шпагу. Бог ти мій, яка нісенітниця!
Нарешті, коли я прийшов, мене безперешкодно пропустили та ад`ютанти проводили до кабінету Його світлості, який надзвичайно попереджувально піднявся мені назустріч і запросив сідати. Праворуч від нього сидів Нассау, вельми довірливо розмовляючи з ним. Утрьох ми пили чай, власноруч приготований князем, який ставив мені звичайні питання про Іспанську Америку і, зокрема, про мою батьківщину. Нассау, підійшовши до мене, спитав, подорожую я за наказом двору або для власного задоволення, і про інші речі в тому ж дусі, а потім негайно попрямував до князя доповісти про почуте. Якийсь Рібас, уродженець Неаполя, теж ад`ютант і кавалерійський полковник на російській службі, заговорив зі мною іспанською. Він виглядає людиною стриманою, яка отримала певну освіту. В той момент увійшла графиня Сіверс. Це – повія (таке відбувається з добропорядними родинами), яка проживала в такій якості у Петербурзі, а потім перебралася до Кременчука, де її ніхто не відвідував. Тепер їй вдалося здобути прихильність князя, вона всюди його супроводжує, і всі навперебій бігають перед нею. Графиня живе в будинку коменданта фортеці. Гібаль трудиться в ролі її ад`ютанта, а Румянцев, Нассау і кременчуцький губернатор самим принизливим чином відверто намагаються догодити їй. Коли вона увійшла, князь поцілував її та посадив праворуч від себе. Він живе разом з нею, як кажуть, не соромлячись.
Потім почався концерт, даний п`ятьма музикантами, серед яких один диригент. Юний 17-річний флейтист і скрипаль були цілком стерпними. Виконували музику Боккеріні; князь запитав, чи подобається вона мені, та зав`язав розмову про переваги цього автора, якого він вважає кращім за Гайдне, а кращими з його творів вважає квартети.
Генерал Суворов влаштувався поруч, аби набридати мені дурними запитаннями, та князь привселюдно велів йому мовчати. О Боже мій! А яким безглуздим і нікчемним підлабузником виявився Розарович, котрий заявився сюди без запрошення, так що врешті-решт одному з ад`ютантів довелося виставити його за двері. З цієї причини трохи пізніше дев`ятої години я теж поїхав, скориставшись каретою князя.
1 січня 1787 р.
Вдень сидів удома за письмовим столом, а після обіду з`явився ад`ютант князя Потьомкіна з повідомленням, що той запрошує провести вечір в його суспільстві. (Як я дізнався, князь дуже шкодував, що напередодні не залишив мене вечеряти.) Він також передав привіт княгині. Мене прийняли з великою ввічливістю. Зазвичай, грав оркестр. Я залишився до вечора, а князівська пара пішла.
За столом [Потьомкін] посадив мене поруч з собою, і ми розмовляли на політичні теми. Між іншим, він сказав, що король Іспанії просив імператрицю не надавати притулок єзуїтам, а у відповідь на її відмову задовольнити це прохання зауважив, що коли-небудь вона пошкодує, що пустила в свої володіння подібних людей. Потьомкін, однак, засумнівався в тому, що вони можуть нашкодити сильному уряду, слабкому ж здатний завдати шкоди хто завгодно.
Він згадав про маркіза де ла Торре, який був його другом, і про якогось пані Еллісе з Ямайки; говорив також про характер іспанського народу і звернув мою увагу на те, скільки моряків ескадри Арістісабаля прийняли в Константинополі магометанство і т.д. Нарешті, близько дванадцятої години вечеря (коли були лише домочадці та пані Сіверс) закінчилася, але я мав ще задоволення побачити п’ять посланців народів Кавказу серед публіки, яка сюди з’їхалась, та які прибули для переговорів з Росією з політичних питань. Їх шати схожі з пруськими.
2 січня.
Рано вранці вийшов прогулятися по свіжому снігу. Погода стояла надзвичайно м`яка. Побував на огляді полку Цицианова. Справді, дуже подобається мені ця піхота: як люди, так і обмундирування, озброєння, оркестр та ін. І якщо до того ж офіцер має належні якості, то напевно можна підготувати кращу в світі піхоту.
Потім вирішив нанести візит Рібасу (кавалерійському полковнику), – який був зі мною виключно попереджувальним і справляв враження достойної молодої людини, – але не застав його вдома. Звідти попрямував до пана Прістмана (другого за старшинством з тутешніх морських офіцерів), і він розповів мені про придумане ним пристосування, вкрай корисне для обслуговування артилерії. Воно складається з приладу на зразок квадранта, що дозволяє, як я вважаю, вимірювати кут між будь-яким предметом, рівнем моря і наземної батареєю. Таким чином, відразу визначивши (за допомогою таблиць, складених з абсолютною точністю) дистанцію, можна швидко і впевнено відкрити вогонь. Цей пристрій автор винайшов під час облоги Гібралтару (де ніс службу), запозичивши основні параметри «Мортири Ейллі», встановленої на уступі, які вирубали в скелі названої фортеці. Зазначений інструмент легший та з більшою точністю, ніж будь-який інший з відомих нам до сих пір, може вживатися і для багатьох інших цілей, які вимагають застосування геометричних методів, як-то: при зйомці планів, мап і т.п. Пообідавши у суспільстві його [Прістмана] і пані Прістман – дуже приємною 22-річної молодою особою, уродженкою Брюсселя. Він показав мені ще одне свій твір – кілька листів у віршах, написаних англійською відмінним стилем; повідав також про безглуздість і найбільші зловживання при здійсненні правосуддя в Брюсселі, бо простий слуга за півпесети може домогтися арешту свого господаря, з якого тут же стягують понад гінеї на судові витрати. Береться під варту також кожен, за ким числиться борг у будь-якій частині світу, і, щоб позбавити його від в`язниці, поручитель повинен внести необхідну суму заборгованості в трикратному розмірі. У цьому будинку було до біса холодно, бо місцеві військові не виявляють ніякої турботи про нещасних чужинців, включаючи цю гідну людину.
Потім повернувся додому переодягнутися і збирався відвідати князя Потьомкіна, але В’яземський сказав, що не слід йти без запрошення... О, проклята заздрість! Нарешті з`явився ад`ютант, який повідомив, що князь запитує, чи не зволю я провести з ним вечір.
Я вирушив туди і був прийнятий, як зазвичай, з повагою і люб`язністю... Виконувалися чудові квартети Боккеріні (майор Росеттер, ніколи не виїжджав за межі Росії, та відмінно грає на скрипці). Рібас повідомив, що знає напевно про намір князя запросити мене до Тавриди, аби звідти разом їхати до Києва. Але я, висловивши глибоку подяку, в делікатний виразах дав зрозуміти, що подорожую виключно в пізнавальних цілях, по можливості уникаючи близькості до дворів, покровительства монархів і т.д. Він запевнив мене, що сьогодні вранці Його світлість відгукнувся про мою персону з великою повагою і пошаною, і таким чином [тобто прийнявши запрошення] я мав можливість висловити йому свої добрі почуття.
Отримав прикладену довідку про агрономів, котрі довгий час поповнювали свої знання в Англії, які здалися мені людьми, досить обізнаними в цій справі (у Франції землеробство знаходиться, як кажуть, майже на такому ж низькому рівні, що в нинішній Росії). Крім того, князь Долгоруков передав копію листа щодо євреїв, адресованого його тестем імператору.
У княжому будинку мав можливість того ж вечора побачити сина грузинського царя Іраклія – молоду людину 22 років, одягнену на російський лад у мундир кавалерійського полковника. Був там також племінник хана, вигнаного з Криму, який поверх звичайної шати носить форму російського підполковника кавалерії та татарський тюрбан. Обидва справляють враження людей посередніх.
Нарешті подали вечерю, приблизно таку же, як і вчора. Князь розмовляв зі мною на політичні теми, висловивши здивування, що європейські держави терплять морський розбій алжирських піратів, і ми зійшлися на тому, що Іспанії слід було покарати їх, а не укладати мир на прийнятих нею умовах. Наявними в Африці невеликими фортецями, зауважив він, повинні розпоряджатися швидше іспанці, ніж хто-небудь ще. Як повідомив мені князь, площа земель, придбаних ним недавно в Польщі, перевищує 300 тисяч арпанов [старовинна французька міра площі, що дорівнює приблизно 1/3 га]. Вони куплені за два мільйони рублів і будуть приносити дохід близько 200 тисяч на рік. Він міркував про можливість виготовлення гармат і т.д., що розкрило мені його потаємні задуми.
3 січня.
Пив незрівнянний чай, який дбайливо розливала мадам – або графиня – Сівере. Грав оркестр, і подали вечерю. Його світлість власноруч поклав всім запіканку і фрикасе, а після їжі запропонував спиртні напої. Він вів бесіду, як зазвичай, і я мав задоволення, перебуваючи в цій строкатій компанії, розглядати різних людей, які входять в княжу свиту. Додані замітки Рибаса і Долгорукова уточнюють її склад.
Мій добрий друг Корсаков ледь не лопається від заздрості, яка його долає. Мені довелося спостерігати, як, згідно артилерійському повчанню, робили по 32 постріли на хвилину, а офіцери запевняли, ніби за той же час встигали зробити до 44 пострілів.
4 січня.
Увечері разом з моїм другом В’яземським відвідав князя і, увійшовши, сповістив його про свій намір виїхати наступного дня, якщо на те буде дозвіл Його світлості. Він відповів, що краще було б відправитися з ним в його кареті, де є місце, бо ніхто інший не зміг би служити мені найкращим чичероне, ніж він, який знає Крим як свої п`ять пальців. Я тисячу разів подякував за доброту, але заперечив, що не хотів би затримуватися. Він відповів, що виїжджає післязавтра і ми повернемося приблизно 10-го або 12-го [січня], не залишивши мені в такий спосіб приводу для заперечень. Вечір пройшов у звичайній компанії, розвагах і музикуванні; вечеряли і т.д.
5 січня.
Зранку займався записами, а потім відправився до пана Ван-Шутена, який перший пропонував мені гроші на поїздку до Петербурга. Я випадково застав його вдома, і коли ми розмовляли про це, прийшов ад`ютант В`яземського, пан Зельхорст, який розшукував мене за дорученням князя [Потьомкіна], аби повідомити, що до вечора слід бути готовим, так як після вечері ми рушимо в дорогу.
У підсумку ми сіли втрьох у карету і поїхали до князя, де мене чекала свита з метою попередити, аби я був напоготові, бо ми поїдемо разом, що позбавить мене від усіх труднощів. Ван-Шутен запропонував мені 30 золотих дукатів, яких я потребував, і я повернувся додому скласти свій багаж. До третьої години все було готово. Ми пообідали удвох з княгинею. В’яземський позичив мені для поїздки в Крим свій кожушок, так як мій мав не дуже пристойний вигляд.
У сутінках пішов до Ван-Шутена за обіцяними грошима і за своїм рукописом «Короткий хронологічний опис народів, які населяли узбережжя Чорного моря», але його не було вдома, і він нічого не залишив для мене. Тоді я попрямував до князя, щоб поговорити з ним і дізнатися час від`їзду. Той ще спав, і я пробув там в очікуванні до семи годин з гаком, а потім знову відвідав Ван-Шутена, попередивши Рибаса, щоб він дав мені знати, коли будемо виїжджати.
Я прочекав більше години, але мій приятель Ван-Шутен так і не з`явився вдома, і взагалі його не було в місті, в зв`язку з чим мені довелося піти (його компаньйон не наважився видати гроші, не отримавши на те розпорядження). Я не міг приховати досади та доручив передати, що сподіваюся принаймні відразу після повернення – через 12 або 15 днів – отримати назад нарис, який дав йому почитати.
Я повернувся до будинку В`яземського, і незабаром туди прибув ад`ютант князя [Потьомкіна], який попередив, що вечеря наближається до кінця і мене чекають. Не стану заперечувати: випадок з Ван-Шутеном та його свинський вчинок помітно зіпсували мені настрій, і я не розумів, чим пояснити подібну поведінку. Коли нарешті добрався до будинку командувача Текелі, виявилося, що розшукувати мене був посланий вже інший ад`ютант. Ледь я увійшов, князь, який ще не встав з-за столу, змусив мене перекусити з ним разом. Близько десятої ми розмістилися по каретах і понеслися. У кареті князя сиділи він сам, принц Нассау, гвардійський капітан пан Кисельов і я. Коли мчали по льоду річки, [Потьомкін] сказав, що у себе на батьківщині я б такого напевно не зазнав, а тому це мені, ймовірно, в дивину…………………."
2019 р
