Пора року навіює задумливість...
Пора року навіює задумливість...
Знаєте, друзі... Хочу викласти кілька своїх думок. Окреслю, мова йде виключно про мій літературний світогляд і про мою поетичну творчість. Я, до речі, пишу і прозу, проте на даному етапі творчості мені ближче поезія, у даний проміжок часу саме лірика, суть вершина поезії, певною мірою її квінтесенція... І, мірою творчих сил, інколи маю бажання писати ТРОХИ ІНАКШЕ, ніж прийнято нашим завданим ще з радянських часів, і досі не надто радикально зміненим вектором.
Суть навіть не у тому, що в літературі фарисейська заміна червоного прапора на калинові кущі, чи заміна любові до КПРС на любов до нашої дбайливої олігархії вже очі виїла, а тим, хто не бажає бачити очевидного, все одно нема ніякого сенсу щось пояснювати, ... "Хто не сліпий, той бачить"... Я про інше.
Інколи доводиться читати поміж певних авторських творінь посили, що все чудово, що оце нагромадження щаблону на шаблон на догоду "зрозумілості", "масовості", "усеохопленості" і т.п. саме і є стовповим шляхом сучасної поезії. Дозволю собі своєю творчістю з цим не погодитися.
Так, згоден, пересічна писанина на заюзані теми заюзаним викладенням позаминулого століття у стилістиці "строчка-точка", на "прохідні" теми, є легкосприйнятною для кололітературної публіки. Але є АЛЕ, про яке слід пам"ятати, друзі.
ВІРШУВАННЯ і ПОЕЗІЯ суть абсолютно різні речі. Підкреслю, абсолютно. Віршувати може будь-яка людина, починаючи з дуже юних літ. Хто не римував щось про вишневий садок у дитинстві, чи послання у віршованій формі сусідній по парті дівчинці в школі під час уроку? Мило, згоден.
Проте. Поезія є виразом багатошаровості і глибини думки, виплеском у світ внутрішнього стану людини у розвитку, всеосяжним охопленням дійсності. І- поезія напружує думку читача. Поезія- елітарне мистецтво. У ньому, як у будь якому високому мистецтві, читач має зростати до рівня автора, аж ніяк не навпаки.
Я думав, якою саме формулою можна описати це божественне начало, що надихає людину на поетичну творчість? Як на мене, це є сприйняттям світу ПОЗА ТОЧКОЮ ПРИВ"ЯЗКИ, тобто, душа людини в поезії прагне описати сприйняття світу, як його бачить лише Творець, лише Бог. А він бачить УВЕСЬ СВІТ ОДРАЗУ. Не так, як будь хто зі смертних, що бачить лише йому доступну картинку, з його власної точки зору у йому відведений проміжок часу.
Ні. Поезія- не статика. Поезія- сміливий експеримент. Мене завжди дивувало чиєсь намагання вчити когось досконалості віршотворення. Бо постає елементарне питання- НАВІЩО? Я сповідую просту формулу, яка підтверджена всією історією людства. НАВЧИТИ ТАЛАНТУ НЕМОЖЛИВО. Талант має сам дійти поступом і розвитком до власної, йому відведеної долею вершини.
Знаєте... Відверто скажу. Я ніколи ні в кого не вчився поезії. Інша справа- Я БАГАТО ЧИТАВ. Себто, сприймав і відбирав на власний подальший розвиток краще, як на мене. Найдорожче, що є в людини окрім життя- ЇЇ АВТЕНТИЧНІСТЬ. Банальність літературного вчення... Навіть дивно, як можна Божий дар, голос, що надходить поету з якихось інших світів, сприймати опосередковано через когось іншого. Дешевої популярності пересічної публіки, дотримуючись незмінності канону я не шукаю, а рівень майбутньої слави надаю право визначати вищим силам і прийдешнім поколінням... Як у Булгакова в його "Майстрі і Маргариті"- перерізати волосину може лише той, хто підвісив...
Відносно пошуку нових форм. Просто спитаю. Хтось вважає, що можна спинити час? Можна припинити рух зірок і планет? Розвиток суспільства? Перебіг життя? Тому навіть не розвиватиму цієї теми, настільки вона очевидна творчим людям. Неухильно придержуючись згідно вектору викопної незмінності, недовго і на бронтозаврів перетворитись.
Подумайте над цим, друзі. Навіть не про якусь заорганізованість літпроцесу і тому подібні викопні дурниці, навіть не розвиватиму цієї теми. Розумний і так усе бачить, дурневі не поясниш. Я чимало за оці сім років, відколи присвятив себе літературі, надивився на темну сторону літпроцесу... Бачив і "вчителів", і "учнів"... Врешті решт усе залишається на своєму місці і кожен залишається сам собою, таким, яким його створили Вищі Сили. Можна скільки завгодно шукати чорну кішку в темній кімнаті і казати, що її майже спіймано, проте, якщо її нема, то таки нема, і нічого з цим не поробиш.
Те саме стосується і критики, бо існує тенденція возвести себе у такі собі "критикани", і, в найгіршому випадку навіть розпальцьовано а-ля 90-ті тикати комусь в очі те, що на чиюсь думку ним не сприйнято. Слід пам"ятати, що подібна, з дозволу сказати, "критика" є не більш ніж чиясь точка зору, і то в кращому випадку, а, бува, і з певною, зовсім непоетичною метою.
Критика, друзі, це толерантність, інтелігентність і обережність. Тим більше, що поети суть люди творчі, тобто легкоранимі. Взагалі, відносно критики я б сказав наступне. ХТО КРИТИКУ СПРИЙМАЄ, САМ СОБІ КРИТИК. ХТО НЕ СПРИЙМАЄ- НАВІЩО ЙОМУ КРИТИКА? Про себе можу сказати, що особисто я вибірково сприймаю критику від людей, яким можу довіритись у цій непростій справі, які довели свою авторитетність і ніколи не наступали на горло чужій пісні...
Тому- побажаю усім авторам зростання, змін, автентичності, самовдосконалення. Такі справи, друзі, такі справи...
І ще... Ось, наприклад, у мене на сторінці нижче постами кілька взірців моєї лірики. Зовсім у різній стилістиці і виконанні. Комусь ближче один стиль, іншому інший. Проте- у мене ПОЕТИЧНА СТОРІНКА. Себто вона для істинних поціновувачів саме цього виду мистецтва. Тому- читайте і думайте. Бо люди зростають, смаки міняються. А штампи-віршування на догоду далеким від поезії людям я залишаю комусь іншому. Як не надто творчу і інтелігентну справу, до речі...)
