Історія створення перших еталонів
Приблизно з XVII ст., з розвитком точних наук, вчені стали розуміти, що величезна кількість мір гальмує економічний і технічний прогрес.
Першим практичним кроком на шляху до однаковості стало створення метричної системи – міжнародної десяткової системи одиниць.
Основи десяткового рахунку були закладені ще в давнину, що цілком природно, адже у людини на руках десять пальців. Однак офіційним народженням десяткової шкали вимірювань довжини прийнято вважати 1670 року, коли її запропонував французький математик і астроном Габріель Мутон. П`ятьма роками пізніше працівник з Польщі, а саме італійський архітектор і оптик Тіто Лівіо Бураттіні, запропонував прийняти за загальну одиницю лінійних вимірювань довжину маятника, що відлічує 3600 коливань за годину. Під коливаннями він розумів рух вантажу від однієї крайньої точки до іншої, в сучасній термінології це означає довжину маятника з секундним напівперіодом. Він назвав її загальним метром (Metro Cattolico).
Якщо ми скористаємося формулою для періоду ідеального маятника і підставимо туди величину прискорення вільного падіння, скажімо, на широті Києва, то вийде, що еталон Бураттіні розходиться в довжині з сьогоднішнім метром лише приблизно на кілька міліметрів. Але на практиці цей спосіб не годиться, так як в різних місцях земної кулі маятник (при одній і тій же довжині) коливається з різним періодом.
З подібними ідеями в 1660 р. виступило Лондонське королівське товариство, а в 1668 р. – французький астроном Жан Пікар. Однак Бураттіні першим усвідомив, що універсальну одиницю довжини треба визначати не шляхом простого узгодження, а на основі природного і надійно відтвореного зразка.
Народження метра
Назва «метр» (від грецького metron – міра) в 1790 р. придумав паризький викладач математики Леблон. 19 березня 1791 р. академічна Комісія мір і ваг в складі зірок французької науки Лагранжа, Лапласа, Борда, Монжа і Кондорсе обрала основною одиницею довжини одну десятимільйонну долю квадранта паризького меридіана і рекомендувала виміряти довжину дуги меридіана від Дюнкерка до Барселони на довготі Парижа.
Геодезичні заміри меридіана почалися в 1792, затягнулися до 1798 року, а раніше, в 1793, була введена тимчасова одиниця метр, який був обчислений на основі колишніх геодезичних вимірювань. Одразу після цього королівський ювелір Етьєн Ленуар виготовив з міді перший еталон.
Обробкою даних займалися вчені з Італії, Іспанії, Нідерландів, Данії та Швейцарії, і весною 1799 року з`явився офіційний еталон довжини, який незначно відрізнявся від запланованої величини. Виготовлення еталонів з платинових брусків розмірами 25, 3х4 мм знову доручили Ленуару, і 22 червня 1799 р. найкращий з них (помилка не перевищувала 0, 001%) в урочистій обстановці передали на зберігання в Республіканський архів.
Більше 80 років архівний метр був єдиним в світі еталоном, а після 20 травня 1875 року представники 17 країн (в тому числі і України) підписали в Парижі Метричну конвенцію і заснували кілька міждержавних метрологічних організацій.
У 1877 р. лондонська фірма Johnson, Matthey and Co виготовила кілька платиново-іридієвих лінійок Х-подібного перетину, одна з яких виявилася лише на 6 мкм коротше архівного метра (її використовували як тимчасовий еталон), а в 1882 було зроблено ще 30 лінійок, серед яких знайшлася практично точна копія архівного метра.
У 1889 р. Перша Генеральна конференція з мір та ваг постановила вважати довжину цієї лінійки при температурі 0⁰C метричної одиницею довжини.