Марґеріт Дюрас «Коханець»
Колоніальний Індокитай… Кохання… Воно не визнає расових і суспільних розбіжностей
Марґеріт Дюрас «Коханець»
Я хочу розказати Вам про чудовий твір відомої французької письменниці, драматурга й кінорежисера Марґеріт Дюрас, твір, який приніс їй славу, значною мірою був автобіографічним і, зрештою, твір – оповідь про найдивовижніше з усього, що може трапитися з людиною в її земному житті, – про кохання.
Уявіть собі, що талановита романістка, яка народилася й провела юнацькі роки на території сучасного В’єтнаму, хоче поділитися з нами своїми спогадами, спостереженнями, духовним досвідом дівчинки-підлітка, яка вже відчула у собі мистецький нахил, скоріше інтуїтивно прозріла, ніж осмислила на рівні розумових інтенцій, що вона не така, як всі, і нарешті поділитися сокровенним – своїм першим, але вже справжнім, дорослим коханням. Отже, дія роману відбувається в Індокитаї часів французької колоніальної залежності, у дивовижному Сайгоні, перенаселеному, галасливому, екзотичному, де, як у новітньому Вавилоні, переплелися сотні націй і мов, і присутні принаймні дві раси… Вихідною точкою роману є переправа поромом через Меконґ: на ньому і автобус з місцевими, у якому подорожує п’ятнадцятирічна дівчинка (власне, головна героїня), і возики, зрідка-де запряжені віслюками, і велосипеди, і навіть декілька автомобілів, серед яких впадає у око величезний чорний лімузин, у якому сидить син місцевого міліонера-китайця. Хлопець нещодавно повернувся з навчання у Парижі. Він став іншим, він доторкнувся до західної цивілізація, чи, радше, вона доторкнулася до нього й змінила його, і ось цей Схід тепер здається йому диким і відсталим місцем, де йому доведеться заживо пропасти. Аж раптом він помічає білу дівчину, виклично одягнуту у чоловічий капелюх, золочені черевички й перешиту з материної шовкову сукню. І вже все відбулося, як стверджує авторка – наступив момент істини, у якому все відомо наперед, котрий визначає майбутню долю героїні…
Це кохання вибивалося за межі усіх прийнятних у тогочасному колоніальному суспільстві норм: він – китаєць, вона – француженка, або простіше – біла; він – багатий, ніби казковий принц, її родина дійшла до останньої межі розорення, мати, втягнута шахраями в авантюру, втратила усі заощадження, і не має засобів, щоб повернутися на батьківщину; йому тридцять два роки, його доля вирішена його батьком, і шістнадцятирічна наречена з багатого й сановитого роду незабаром стане його дружиною, їй всього п’ятнадцять, і вона вірить у те, що, де б вона не була і на кого б не вчилася, неодмінно буде письменницею, вона писатиме цікаві книжки, в яких оповість і про смуток, і про радість свого життя. «Він не вміє виразити своїх істинних почуттів, виходить пародія» , - пише Дюрас про почуття Чоловіка із Сайгона (головного героя): «Я помічаю, що йому бракує відваги любити мене всупереч своєму батькові, забрати мене, поїхати зі мною світ за очі. Він часто плаче, тому що його кохання не може пересилити страх. Його геройство – це я, а батькові статки – його рабство».
Дуже складно розібратися у почуттях під тиском зовнішніх, нівелюючих кохання обставин. Особливо важко це зробити п’ятнадцятирічній дівчині, яка кинула виклик суспільству – в ліцеї ученицям заборонено розмовляти із нею («ти знаєш, що ти ніколи вже не вийдеш заміж тут? – з посмішкою питає мене мати»), і перебуває на межі відречення від неї рідними, які проте від «китайських» грошей не відмовляються. Чи кохає вона Чоловіка із Сайгона? Їй подобається у ньому все, і коли він питає її, чи вона з ним із-за статків його батька, вона відповідає «так», а на питання, чи була б з ним, якби не це, не відповідає. Але обоє знають – не була б …, якби він був простим вуличним торгівцем. Справа тут зовсім не у грошах, а у тих можливостях, які вони відкривають. «Ти подобаєшся мені таким, яким ти є», - каже біла дівчинка своєму коханцеві із Сайгона, і це правда: зміна будь-якої деталі його портрету, характеристики могла б стати фатальною у її ставленні до нього. Цей китайський міліонер відкриває перед нею новий захоплюючий дорослий світ, основою якого є кохання. Усвідомлення, що це було кохання прийде значно пізніше, коли між ними вже буде Індійський океан. Лише на відстані, назавжди втративши його вона це зрозуміє. Це відкриття станеться несподівано на палубі пароплаву літнім дуже тихим вечором під звуки вальсу Шопена…
Роман написаний у ретроспективному ракурсі, коли жінка, яка вже має значний досвід, може нарешті спокійно і беземоційно розглядати колишні епізоди свого життя. І ось так, крок за кроком, відтворюючи історію свого першого кохання, письменниця приходить до висновку, що у цих своїх перших стосунках вона ще можливо й позасвідомо, можливо всупереч віку й статусу зіграла домінуючу роль: «Він наважився заговорити з білою дівчинкою, що стоїть біля поруччя… зробив перші кроки до неї, а вона знала, знала вже тоді, що він відчуває страх. І ще вона зрозуміла з першої хвилини: він цілком залежить від її милості». При всіх величезних статках і повазі, яку вони навівають іншим, Чоловік із Сайгону поступається маленькій білій дівчинці: вона визначає долю їхніх взаємин і покидає його, купивши його ж коштом квиток на пароплав до Франції. Вона вірить у себе, своє обдарування, свою долю, вона – вільна; він вірить лише у гроші, добровільно узалежнює своє життя від них.
У 1992 році режисер Жан-Жак Анно («Ім’я троянди», «Сім років у Тібеті») зняв за «Коханцем» однойменний фільм. І це якраз той випадок, коли фільм, можливо не увібравши увесь проблематичний спектр роману, все ж дуже наблизився до передачі творчого задуму письменниці на екрані. Але найголовніше, картина розкриває перед глядачем, особливо європейцем, неповторну красу індокитайського пейзажу, екзотичну обстановку Сайгону – все те, що описує Марґеріт Дюрас, і що так важко уявити, не знаючи. Ніби насправді переносишся у цей дивовижний світ Сходу, у якому відбулася ця неповторна історія кохання.
Київ, 3 квітня 2012
