А/N1H1 чи А/ H1N1
Певно не можна так казати, але я все-таки озвучу свої думки. Останнім часом я зрозумів, що мені соромно, соромно за соціум в якому я живу, які свято вірять у «правду», що їм подають, і вірять у справедливість з боку «верхів». Я висловлюю свій протест, і закликаю відкрийте очі! Подивіться довкола себе. Що ви бачите? Тільки паніку і страх в очах усіх хто вас оточує, не залежно від віку. З кожним днем все більше і більше людей поглинає ця повальна хвиля стадного жаху. А по великому рахунку вони цього і чекали. Зараз нікому нецікаво дізнаватись про те, які соціальні акції проводяться в Аргентині, чи то підвищення врожайності бананів на Кубі. Ми маємо своє, рідне, таке гаряченьке і на стільки актуальне, що не сприймати такої інформації просто не можемо.
Зовсім недавно з’явились згадування про підозру появи в Україні такого загадкового і нового вірусу А/N1H1 (чи то А/ H1N1 – зустрічається по різному), так званого «Каліфорнійського грипу». Це були тільки підозри, але і прості підозри зацікавили потрібних людей, людей, яким ця інформація, була ой-як потрібна. А далі аналітичний розрахунок і машину запущено. Дуже гарно і розрахунково точно пішла інформація усіма каналами. І як результат знайшла свого читача, слухача і глядача, тому, що цього вимагав час, обставини і люди, яким катастрофічно не вистачало подібної інформації.
«Хто володіє інформацією той володіє світом» цей вислів не новий, але мало хто усвідомлює істинність трактування його змісту. Владу справді має той хто володіє, або має неабиякий вплив на засоби поширення інформації, так завжди було і певно ще довго буде. Історія знає десятки, ба навіть сотні випадків! Взяти хоча б найвідоміших Олексія Стаханова і Василя Зайцева. Інформація про їхні здобутки миттю розліталась союзом і фронтом і змушувала серця мільйонів прискорено битись, розпирала гордістю груди, закликала до відданої праці та піднімала в атаку. Я не ставлю під сумнів їх існування просто їх внесок був набагато меншим ніж його подавали людям. А людям тоді цього було потрібно і вони готові були до сприйняття такої інформації, бо як не крути а для кожної інформації свій час. Якби зараз з’явились подібні згадування про сучасних «Стахановців» вони б певно викликали сміх, як мінімум тому, що це вже було. Ми живемо у вік інформаційних технологій і до самої інформації ставляться не так серйозно, як колись, хоча роль інформації (а саме управління масами) ще ніхто не відміняв. А тут якось випадково ще й вибори на носі. І так сталось що біл-борди з рекламними роликами і купою обіцянок вже ні на кого не діють. Народ просто не вірить… не вірить політиканам, що брешуть з екранів, не вірять владі, що годує всіх «завтраками» завтра буде краще… завтра буде легше… не вірять! Обіцянок вже вистачило, тепер хочеться дій. А де взяти тих дій? якщо в принципі нічого не відбувається. Але вихід все-таки знайшли, не могли не знайти, хоча б тому, що на усіх політиканів працюють такі команди і за такі гроші, що гріх не придумати.
Ніщо так не зближує людей як страх. І цей страх має бути настільки масштабним і переконливим, щоб ні у кого і сумнівів не виникло у настанні його катастрофічних наслідків. Тоді і пішла інформація про вірус гуляти просторами України забираючи свідомість людей. І час підходящий перелом на змінах сезонів. То холодно, то тепло, то мокро і так декілька разів на день, а люди хворіють. Але з перших хвиль не було страшно інформація не подіяла, вже кілька років всілякі зарази ходять Європою, але якось так склалось, що слов’яни не дуже піддавались цим вірусам, точніше не піддавались зовсім. І пішла друга атака, поряд з інформацією про поширення вірусу територією країни поповзла інформація про летальні випадки. І як не дивно за декілька днів їх знайшлось одразу майже сотня. Тут вже нікого не хвилювало, що люди і до того вмирали (від грипу у тому числі), і що певно жодного з померлих не було належним чином діагностовано. Друга хвиля атаки на людей була успішною, і ширилась інформація Україною вже перевіреним віками способом ОБС (одна баба сказала), а проти такої зброї важко встояти. Песимістично налаштований люд перетворився на панікерів. В аптеках зникли відповідні ліки, вартість подібних народних препаратів (часник, лимони) виросла подекуди у три-чотири рази, з кожним днем на вулицях з’являється все більше і більше людей у захисних масках. Щогодини повниться список померлих. Особисто мені це нагадало рекламу з мого дитинства, яка була запущена осінню 1999 року «До нового тисячоліття залишилось 57 днів… До нового тисячоліття залишилось 56 днів…».
І певно зовсім вже не доречно буде згадати, що наші політикани це і є ті загадкові власники фармацевтичних компаній, видавничих холдингів та телеканалів - ця інформація є досить доступною її легко знайти.
Роботу виконано, люди в паніці, ще трошки по панікують і можна буде їх брати голими руками, чи то ні, не голими, бо ще ж можна буде заразитись від них цим страхом. Їх можна буде забирати собі, як електорат, одним простим образом, образом супермена-рятівника, який в камінь роздовбеться, але знайде для свого народу панацею від цього страшного недугу. А можливо це будуть просто вітаміни у гарній іноземній обкладинці… Головне не запізнитись доки інший спаситель не перехопив ініціативу. Тому шановні, чекаємо на рятівника., він от-от з’явиться…
Київ, 5.11.2009 рік
