У ЧАСІ БЛАЖЕНСТВА ЗЛИВНОГО
Душа в поезіях Іваніва постає в багатстві образів. Вона тендітним метеликом злітає з оков тіла, і хмаринкою падає в небо з відгомону дзеркал, пливе лебідкою плесом видінь і розцвітає в тілі прекрасною лілією, чарує світлячком любові в останньому морі життя і лине в небо снів на крилах Святого дару.
Про що б не говорилось у вірші: теплу літню зливу, львівську кав’ярню чи миттєвість рожевих снів на тлі сіренької миші світанку, ліричні образи пробиваються в рядки через призму пульсуючого часу, обіймають холодним спокоєм вічного.