01.03.2015 20:06
for all
828 views
    
rating 5 | 9 usr.
 © Тетяна Белімова

Герой літературного твору

Герой літературного твору

у прозі

ШКОЛА ЛІТЕРАТУРНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Усі ми любимо читати художню есеїстку, яка є по суті роздумами котрогось письменника «про все на світі», або ж про дуже конкретні і важливі речі (скажімо, роман-есе Ю.Андруховича «Диявол ховається в сирі», чи О.Забужко «Хроніки від Фортінбраса: вибрана есеїстка»), але попри все ми і там шукаємо героя оповіді, а якщо такого там навіть і не передбачено, автоматично ідентифікуємо автора як такого. Тобто швидко і безболісно перетворюємо письменника на ліричного суб’єкта його твору. А чого? Все просто! Людям, у першу чергу, цікаво читати про людей! Отже, кожен прозовий твір має мати героя у своїй оповіді, або ж протагоніста))

Знову ж таки почнемо з початку. Термін «протагоніст» походить із античної драми, і давньогрецькою він означав «той, хто виконує головну роль». Йшлося про актора, який «витягував» на собі дійство в античному амфітеатрі. Часи змінилися, у добу середньовіччя відбулося зародження прози в її сучасних вимірах, і термін «протагоніст» надійно увійшов у літературознавчий оббіг, позначивши головного героя прозової оповіді. Але це ще не вся історія! Поруч із протагоністом з’явився антагоніст – таке собі «спростування» життєвого шляху головного персонажу, можна сказати, антигерой. Для наочності прикладу пропоную згадати роман «Сад Гетсиманський» Івана Багряного (обов’язковий до вивчення у шкільному курсі української літератури). Згадали? А тепер нагадайте собі головного героя цього твору Андрія Чумака, і слідчого Донця, який викликав Андрія на моральний двобій. Так ось. Андрій Чумак буде протагоністом, а Донець – антагоністом у класичних вимірах цих понять.

Слід відзначити, що починаючи з кінця ХVІІІ століття, із розвитком стилістичного феномену романтизму, головним героєм не обов’язково був позитивний персонаж, який міг бути прикладом для наслідування. Досить часто протагоністом прозового тексту була трагічна особистість, яка в силу різних обставин (містичних передусім) ставала адептом зла (тут найчастіше згадують Дж.Г. Байрона і його «Чайльда Гарольда»). Реалізм у цілому схвалює такий тип героя, але пересуває мотивацію, пояснюючи зло, властиве персонажу, впливом соціального середовища (нагадайте собі, що другою назвою відомого роману українських письменників Панаса Мирного і Івана Білика «Чого ревуть воли, як ясла повні?» була «Пропаща сила», оскільки Чіпка Варениченко дійсно таки «пропав» для громадського життя і став злодієм не з власної волі, а від соціальної несправедливості – до такої думки принаймні підводять автори читача).

Модернізм лише поглибив ці протиріччя в особі головного героя прозової оповіді, зробивши душу протагоніста ареною боротьби багатьох рушійних сил – інстинктів, соціалістичних і національних поглядів, а також безлічі умоглядних ідеалів. Тут можна привести як приклад роман В.Винниченка «Записки кирпатого Мефістофеля» (коли героєві треба обрати між інстинктом і почуттям, і в обох випадках він усе одно не зможе бути «позитивним»), або повість Бориса Антоненко-Давидовича «Смерть» (йдеться про духовну смерть Костя Городенка, пристосуванця, якому довелося «ампутувати» власну національну належність і здійснити обряд ініціації «справжнього комуніста» ціною масового вбивства селян).

Доба соцреалізму, засилля якої тривало в українській літературі з 30-х років ХХ століття й аж до проголошення незалежності нашої Вітчизни у 1991 році, утворила свій канон протагоніста. Згідно цьому канонові головний герой прозового твору мав бути ідеальним, навіть дещо ідеалістичним представником зразкового комуністичного суспільства, де не могло бути жодного соціального конфлікту, а лише невеличке протистояння «хорошого з ще кращим».

У той же час Захід став свідком зародження масової культури, яка швидко перетворила і художню літературу на філіал своєї індустрії. І тут схема протагоніст – антагоніст набула нового життя і значення, адже жоден жанр масліту не може існувати за її межами. Це чи не головний секрет успішності твору масової літератури! Кожен комікс – детектив – фентезі – екшн – мелодратичний дискурс не може обійтися без протагоніста – антагоніста! Це працює на всі 100! Варто спробувати)) Можна запросто створити невеличкий прозовий твір, побудований на такий бінарній опозиції «хороший – поганий», «свій – чужий», «відьма – фея», «курва – чорниця», але… (тут теж є своє «але»), головне, не піддатися спокусі голого схематизму і не «сконструювати» такі ходячі карикатури (якщо йдеться не про прихильника шаржу і сатири). Що я хочу сказати? Герої мають бути живими, тобто негативний персонаж …не конче має бути закінченим покидьком (він може ніжно кохати свою дівчину – дочку – маму – тата), а позитивний – навпаки зовсім не має повторювати усі риси піонера Тимура із добре призабутої, а колись дуже популярної дитячої повісті А.Гайдара «Тимур і його команда».

Постмодернізм, який активно користувався здобутками масової культури, уподобав і собі цей чіткий поділ на протагоніста – антагоніста в образній системі художнього твору, внісши деяку свою корективу. Постмодерністська філософія цілком заперечила позитивного героя – такого просто не може бути у новій ері людства, яка пережила НТР і впритул наблизилася до техногенної катастрофи, спроможної зруйнувати планету цілком (без можливості поновлення). Тут уже не до позитиву. Герой роману К.Кізі «Політ над гніздом зозулі» Макмьорфі, хоч і вступає у двобій із всесильним Комбінатом, але є дуже далеким від еталонних уявлень про «доброго самаритянина».

Як доводить практика успішних творів, головного героя і його антипода можна вигадати, особливо коли йдеться про фантастичні тексти. Чи не найбільш успішним тут є приклад Гаррі Поттера Дж. Роулінг. Можна також згадати про дівчинку Мальву – героїню популярної фантастичної дилогії сучасної української письменниці Дари Корній «Зворотній бік світла» і «Зворотній бік темряви». Але історичні постаті також приваблюють письменників. Так, скажімо, Богдан Хмельницький був протагоністом історичної трилогії М.Старицького, П.Загребельного та інших українських письменників. Іван Багряний у своїй романістиці створив цілу галерею українських незламних борців із тоталітарною системою, у лещатах якої гинула Україна. Таких героїв не існувало насправді, але Іванові Багряному баглося, аби такий національний тип відбувся хоча б в ірреальному просторі художньої літератури. І наче відчувши і відчитавши його тексти серцем, в Україні народився Василь Стус, який втілив у собі героя і «Саду Гетсиманського», і «Тигроловів», і «Огненного кола». Так що фантазувати і вигадувати, творити і передбачати хід історії, творячи героїв, – це чи не найголовніше завдання кожного письменника!

Тож бажаю Вам, тим, хто пише художні тексти, гарних героїв, які стануть пам’ятними читачеві, улюбленими багатьом, а можливо, і поповнять світову скарбничку вічних образів!



Київ, 1 березня 2015 року

Публікації: Тетяна Белімова

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 11.09.2017 15:25  Наталія Старченко => © 

Дякую, дуже цікаво)

 26.03.2017 16:17  Душа => © 

Абсолютно згодна!!!))) 

 26.03.2017 10:35  © ... => Душа 

Дякую, пані Олю)) Викладала не один рік різні літературознавчі дисципліни для студентів Інституту філології. Але, якщо чесно, я не вірю в те, що можна навчити когось писати за лекалами. Аналізувати твори - так. Але писати - не думаю. Тому дуже скептично ставлюся до різних "курсів літературної майстерності". Це лише вид заробітку, лекторій для зацікавлених. Не знаю жодного випадку, коли б людина після таких курсів раптом стала б знаним письменником)))))) 

 25.03.2017 15:09  Душа => © 

Панi Тетяно, з перших рядків розкривається Ваш професійний підхід до трактування і розумію жанру есеїстики. В технічному плані, будь -який літературознавець его назве. Але Ви мисліте творчо і неординарно, а значить глибше і ширше середньостатистичного свідомості.


"...есеїстку, яка є по суті роздумами котрогось письменника «про все на світі», або ж про дуже конкретні і важливі речі..."

Так, це роздуми конкретного автора, а всі мислять по-різному. Однак, хтось мислить аналогічним чином, сповідує єдині ідеї ... І по цій підставі, авторів можна віднести до певних напрямів у філософії, літературі, мистецтві. Будь-який твір можна зрозуміти вірно, так само, як і будь-який твір можна зрозуміти не вірно і зробити це спеціально (це і є троллізм, або ж брак розуму, нездатність до аналізу, посередність, такі люди точно "знають", як має бути, а як не може ніколи, вони все на світі "знають", і тут найбільше підходить визначення "самодурство") Трохи відійшла від теми, перебуваючи у владі емоції)))



Справжня інструкція для письменника!!! Дякую!!!


"протагоніста – антагоніста", - Дуже мудро, як завжди!!!


З повагою!!!

 22.08.2015 07:02  © ... => Оля Стасюк 

Це мені треба до колеги написати)) Зроблю на тижні! Бо у мене в голові та назва не затрималася.
У різні часи дослідники фольклору висували різні теорії (теорія мандрівних сюжетів, чи теорія подібності розвитку і контактів - Джон Фрезер "Золота гілка"), аби пояснити факти таких "збігів".  

 21.08.2015 12:21  Оля Стасюк => © 

Цілком згодна) Помічала те саме, коли читала казки народів світу. Є, звісно, унікальні, як, наприклад, казки про темного Патріка чи індіанські про різних раджів, але мотиви казок особливо сусідніх країн сильно перекликаються. Пам"ятаю, як читала казки про походження світу(чи то міфи, зрештою, вони були підписані казками) острівних країн Тихого океану. Там небесні світила майже у всіх - або закинуті на небо риби, або їх кістки, або люди, які перебралися нагору. Дуже багато повторів. А як ця японська казочка зветься? 

 21.08.2015 07:55  © ... => Оля Стасюк 

Дякую, Олю. На казках можна вчитися всьому - це найкращі зразки для наслідування. Там основні мотиви і сюжетні ходи, проблематика й ідеологія. А ще, звісно, міфологічний простір нашого народу. Це дуже цікаво!

Особливий інтерес викликає те, як окремі коди в казках різних народів повторюються один в один. Нещодавно чула порівняльний аналіз нашої "Кривенької качечки" і японської казки із подібним навіть у деталях сюжетом. Як так сталося? Загалом "Кривенька качечка" не типова для українського фольклору, бо немає оптимістичного завершення, але якось вона "проявилася" у нас. Дивовижно, правда ж?

Все має бути у творі правдоподібним - не лише герой. Так учив нас Арістотель у своїй "Поетиці" і це аксіома. Має бути зрощення фантазії і реального досвіду, аби читач міг вигукнути "Вірю!"))

 20.08.2015 11:09  Оля Стасюк => © 

Згодна, повчально. Хороший матеріал, змістовний. Правда для мене зразком протистояння антагоніст -протогоніст завжди були... казки. Може банально, але це найпростіший приклад, щоб до кінця вияснити таке поняття. І, що дивно, саме під час читання казок я почала розуміти наскільки нудними можуть бути образи ідеального добра і ідеального зла в творі. Оте зауваження про `живих` персонажів справді дуже влучне.  

 16.05.2015 19:21  Люлька Ніна => © 

Сердечно вдячна за Вашу увагу . 

 16.05.2015 09:28  © ... => Люлька Ніна 

Ніно Іванівно, безмежно вдячна! Рада буду Вас бачити у нас знову)) Буду знову Вас запрошувати на Передзвони! Хай щастить!


 15.05.2015 19:16  Люлька Ніна => © 

Пані Тетяно, щиро вітаю Вас з презентацією нової книги "Трояндовий джем". Рада за Вас і від усього серця бажаю творчих успіхів. Фотографії з прекрасного Закарпаття просто чудові. З повагою і шаною Ніна Люлька.

 31.03.2015 19:24  © ... => Максимів Галина 

Старалася)) було натхнення і, сказати правду, "поговорити про літературу" - це ж улюблене)) 

 31.03.2015 13:22  Максимів Галина => © 

Яка чудова річ! Повчальна для всіх авторів) 

 02.03.2015 21:40  © ... => Віктор Насипаний 

Дякую))

 02.03.2015 21:19  Віктор Насипаний => © 

Кожна епоха виводить на арену своїх героїв. А щодо соціальної несправедливості й антагонізму , - то це було у всі часи. І тепер є. І теперішні часи, оця війна породять нових героїв. І ще більшими будуть протиріччя, ламатимуться долі, родини. Бо вже зараз є таке, що брат іде на брата, а батько із сином по різних боках барикад... Хороший матеріал, особливо для студентів та практикуючих фільольогів :)) Моє шанування! 

 02.03.2015 08:37  © ... => Мальва СВІТАНКОВА 

я старалася))

 02.03.2015 08:37  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую, Олександре Миколайовичу! 

 02.03.2015 08:36  © ... => Якобчук Павло 

Дякую, Паш)) 

 02.03.2015 04:19  Якобчук Павло => © 

Дуже пізнавальна праця. Дякую. 

 02.03.2015 00:36  Панін Олександр Мико... => © 

Гарно. 

 01.03.2015 23:15  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Натрапила на чудові літературні цікавинки.
Занотую для себе.
Дякую! 

 01.03.2015 22:45  © ... => Світлана Рачинська 

вдячна, Світланко))

 01.03.2015 22:12  Світлана Рачинська => © 

Дуже цікаво! Корисно.Багатьом згодиться! Чудово, Таню!