08.08.2014 23:04
Без обмежень
518 views
Rating 5 | 4 users
 © Тетяна Ільніцька

«Заплакана Європа» Наталки Доляк – роман-симптом сучасної української літератури

Досить часто у сучасному літературному процесі трапляються симбіотичні художні тексти, які тяжіють одночасно до декількох жанрів. Це явище особливого поширення набуло в українській прозі першого десятиліття ХХІ століття. Сама ускладнена реальність і кліше постмодерного мистецтва руйнують усталені поняття й класичні обриси жанрових утворень. Також з історії художньої літератури відомі численні випадки, коли епічний твір ставав знаковим для своєї доби, перебирав на себе роль своєрідного маркера епохи. Роман Наталки Доляк «Заплакана Європа» несе у собі ознаки роману – симптому й антиутопії, будучи по суті розвінчальним і профануючим дискурсом, спрямованим на руйнацію багатьох міфів, закладених у свідомість пересічного українця. Також «Заплакана Європа» демонструє риси феміністичного дискурсу і гостросюжетного екшену, цього фактичного кіножанру, який поширився і в художній літературі, набувши ознак суто літературного ґатунку. Твір був відзначений дипломом Міжнародного літературного конкурсу романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» (2012).

Уся історія художньої літератури, і не лише української, культивує образ рідного краю як своєрідний іманентний код, який зазвичай проступає на всіх рівнях структури твору. Окрім того, завжди був і залишається популярним казковий наратив Попелюшки, доброї, красивої дівчини, але бідної і вкрай упослідженої, яка здобуває врешті усе омріяне. Здається, саме ці дві відправні наративні схеми лежать в основі оповіді «Заплаканої Європи»: репрезентація України кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття, спершу совкової, а пізніше пострадянськї країни, і образ головної героїні твору – Людмили Олегівни – Людочки – Люсінькі – Люсінди – Люсі Бабенко, у дівоцтві Жужелиці, або Жужі, як її скорочено називає авторка.

Перше знайомство читача із Жужою відбувається на одній із місцевих дискотек у Вінниці (рідному місті Люди Бабенко) за вкрай приголомшливих обставин. Героїня вступає у бійку з неформальною лідеркою «Терміналу» (власна назва дискотеки): « “Може, час дати цій дурепі прочухана? Сама бичка репана”, - активізувалася ніжна таткова доня і рвонула в атаку. Зайняття спортом, що вимагає гнучкості й концентрації уваги, допомогли обійти скам’янілу Сашу, ухилившись при цьому від трьох її ударів, забігти ззаду та прожогом застрибнути боксерці на спину».[1] Саме за таких обставин відбувається перша зустріч героїні «Заплаканої Європи» із її судженим, який надалі буде виконувати роль казкового принца, повезе Жужу у далекі заморські краї, що теж по суті є вказівкою на прив’язку до наративних схем казки. Письменниця наголошує на переакцентуванні й зміні пріоритетів у традиційних образах закоханих: вражаюча раніше уяву скромність і цнотливість обраниці у сучасній дійсності виглядають непотрібним і небажаним анахронізмом, тоді як здорова агресія, здатність постояти за себе – стали тими рисами, які приваблюють «прекрасних принців». Така нова «героїчність» Попелюшки, безумовно, є свідченням руйнації традиційних уявлень про іманентну жіночість, ніжність, вразливість, вказівкою на маскулінізацію жіночого образу, що є ознакою часу.

Читач, в уяві якого увесь масив класичної української літератури культивував образ українського села як своєрідного акумулятора й сховку найкращих національних рис і якостей, стикнеться із відмінним його прочитанням і тлумаченням у «Заплаканій Євпропі». Далека від сліпого обожнення і піднесення всього, що лише має прикметник «український», Наталка Доляк піддає критичному переосмисленню увесь багаж традицій українського села. Так, у одній з глав роману із промовистою назвою «Весілля» письменниця проводить чітку межу між справжніми традиціями і темними забобонами; українською селянською культурою і сліпою міщанською обмеженістю; питомо українським, автохтонним і побутовим; логічністю і послідовністю та позбавленим здорового глузду вибриком. Потреба такого переосмислення і перепрочитання очевидно вже давно назріла. Відсіяти зерна від полови – таким було одне із художніх завдань «Заплаканої Євпропи», із яким письменниця, як видається, успішно впоралася.

«Спроба раціоналізувати деградоване суспільство»[2], – одна із жанрових ознак антиутопії проглядається не лише у критичному зображенні самого українського суспільства у його патріархальних вимірах. Значно більшою мірою розвінчується у «Заплаканій Європі» казочка про те, як добре ведеться за кордоном. Ніби продовжуючи традиційне українське прислів’я, що «добре там, де нас нема», письменниця посилає своїх головних героїв – Людочку і її чоловіка Миколу Бабенків у закордонні мандри, тих самих Попелюшку і її Принца, які за законами нової «імпортної» реальності стануть Люсі і Ніком Бабенкофф (Люся лише примірить цю чужу й нещиру машкару, а Микола настільки зростеться з нею, що годі буде розпізнати, де ж закінчується його справжнє єство і починається майстерна акторська гра). Молоде подружжя наважиться приміряти на себе статус реф’юджи, тобто біженців, і потрапить в умови проживання ніби ситі і забезпечені матеріальними благами, на перший погляд, але й руйнівні у моральному плані. Письменниця крок за кроком змальовує як статус біженця, а по суті утриманця, який нав’язався чужій державі, є не лише ганебним для працездатної людини, він культивує в ній риси, котрі навряд чи зародилися б в нормальних умовах існування на батьківщини, найгіршими із яких є моральний розклад особистості, дрібні кримінальні злочини, зради. І треба мати неабияку силу волі, аби встояти перед спокусами так званого «капіталістичного світу», маючи на руках отримані від нього ж гроші задарма. Пізніше, стикнувшись у Фінляндії із справжніми біженцями з Африки, яких погнали з рідного дому війна, і породжені нею голод і злигодні, Людочка усвідомить усю помилковість здійснених кроків, та у її коханого буде щодо цього інший кут бачення.

Очевидно, що «Заплакана Європа» є романом – симптомом, на конкретному прикладі родини Бабенків зображуючи цілий проблемний комплекс українського суспільства – причини еміграції, її перебіг, наслідки такого життєвого вибору як для самих емігрантів, так і для тих, кого вони залишили зі своєї родини в Україні. Сам термін «симптом» є поняттям психоаналізу і «вказує на психосоматичне вираження глибинного душевного конфлікту, має вигляд неврозу з прихованими причинами, вважається шифрованим посланням від несвідомого» [3]. У цьому контексті можна згадати новелу Василя Стефаника «Камінний хрест», де еміграція – переїзд родини простих українців за кордон набирає екзистенційної глибини. Безвихідь такого змушеного вчинку дорівнює смерті – адже людина перестає існувати у матеріальному і духовному вимірі рідної землі. Підтвердженням такої смерті ще за життя стає камінний хрест на пагорбі, надгробок ще живим емігрантам. Так само і Наталка Доляк підводить читача до думки, що мотиви, котрі спонукають до еміграції мають бути дуже і дуже вагомими, аби наважитися назавжди покинути батьківщину. Такими, зокрема, є причини переїзду до Фінляндії близької Люді Бабенко родини росіян, доньці яких поставили смертельній діагноз: вони хочуть за кордоном бодай на рік продовжити жити дитині.

Ще одним проблемним комплексом «Заплаканої Європи» є тотальний комунікативний розрив між Людочкою і Колею Бабенками. Вони настільки відмінні й інакше думають, відчувають і прагнуть, що взагалі важко уявити, що могло їх поєднати. Микола ніби програмує не лише своє життя, а й майбутню життєву візію дружини, жодного разу не поцікавившись, чого насправді вона прагне. «Милиця», - так коротко і влучно характеризує для самої себе ту функцію підпори, яку відводить для неї у своєму житті чоловік. І пізніше, аби утримати цей такий зручний костур, тобто, Людочку, у хід підуть погрози, бійка з лайками, приниження, шантаж, а розмінною монетою тут стане, що найстрашніше – дитина. Зримою метафорою такого життєвого нерозуміння і різночитання є розмова Колі і Людочки на кухні орендованої квартири перед втечею з України*, коли кожен із них думає і говорить про своє – дружина про батьків, яких покидає назавжди, чоловік розмірковує на меркантильну й тривіальну тему, його цікавить скільки і чого саме п’ють фіни, їхні майбутні співвітчизники:

«- О, треба ще дві пляшки шампаня купити й дві пляшки горілки, - Коля.

- Вони горілки не п’ють, - Людочка відповіла на чоловічу репліку, не усвідомлюючи, що він говорить.

- Ще й як п’ють, - Микола, як і дружина говорив сам із собою.

- Шампанське – так, а горілку – нізащо, - Люся мала на увазі своїх батьків, про яких щойно говорила.

- Та фіни все хлещуть, що горить, - Микола гнув свою лінію» [4]

Це теж доволі симптоматичне явище сучасного суспільства, коли подружжя живе ніби у паралельних площинах, між якими тотальний розрив, не чуючи один одного, не помічаючи ідентичності й унікальності свого партнера, особливо коли йдеться про жіночий голос.

Справжнього драматизму і рис гостросюжетного екшену оповідь роману набирає, коли з’являється сюжетна колізія із донькою Бабенків Женею – Джейн Бабенкофф. Чоловік відмовляється відпустити доньку з дружиною, вже, власне, із приставкою екс-, в Україну. Людочка, яка зрозуміла усю хибність еміграції з України для себе, як і неможливість жити чужою, накинутою мрією, не може переконати Миколу відпустити її з Женею додому. Донька потрібна новоспеченому Ніку Бабенкофф для того, аби швидше й без зайвих питань отримати громадянство. У такій, здавалося б, безвихідній ситуації, жінка проявляє безліч талантів, аби продумати, а потім і втілити план втечі з Великобританії, де вже на той час опиняється родина Бабенків, до України.

Соціальні романи, які репрезентують гострі проблеми нашого сьогодення, окреслюють їх вимір, спонукають сучасників замислитися над глобальністю таких змін, – вкрай необхідні й потрібні сьогодні. «Заплакана Європа» має потрапити до рук кожного, у кого хоча б один раз зароджувалася думка про еміграцію з України. Адже ця невигадана, а багато в чому автобіографічна історія правдиво оповідає і про те солодке життя, яке чекає на реф’юджи за кордоном, і той страшний рахунок, який може виставити доля за сите й об лаштоване нове громадянство. Роман спонукає до роздумів, а значить основна, закладена у нього текстова стратегія спрацьовує.




Рекомендуємо також:

[1] Доляк Наталка Заплакана Європа. Роман. – Х, 2013, - С. 10.
[2] Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – С. 518.
[3] Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – С. 393.
[4] Доляк Наталка Заплакана Європа. Роман. – Х, 2013, - С. 105.



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.03.2017 14:31  Липа Ольга - Душа Ук... => © 

Заінтригована)) Дякую за просвітницьку діяльність!!! Це дуже важлива справа!!! 

 09.08.2014 11:02  © ... => Деркач Олександр 

сучукрліт - то дуже цікавий і непізнаний материк! долучайтеся!

 09.08.2014 08:53  Деркач Олександр => © 

Цікаво, завдяки Вам хоч трохи розширюю уявлення про суч.укр.літ. 

 09.08.2014 00:46  © ... => Лана 

саме так

 09.08.2014 00:44  Лана => © 

Так. Та спочатку"Заплакана Європа") 

 09.08.2014 00:40  © ... => Лана 

о! ти повинна про це написати! у тебе ж який досвід!!!  

 09.08.2014 00:33  Лана => © 

Так! Grande bravisimmo e molto interessante))) 

 09.08.2014 00:30  © ... => Лана 

тобі буде особливо цікаво, я думаю. знаю, що у твої родині знають, що таке еміграція.

 09.08.2014 00:26  Лана => © 

Супер! Буду читати! 

 08.08.2014 23:56  © ... => Лана 

дякую, Світланко! реально, такий життєвий екшн! раджу всім. і ручаюся, що буде цікаво всім. 

 08.08.2014 23:52  Лана => © 

Дуже цікаво! Інтригуєш, Таню. Та чи може обгортка бути смачнішою за цукерочку?)))) думаю...:) 

Публікації автора Тетяна Ільніцька

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо