18.08.2015 15:44
для всіх
389
    
  2 | 2  
 © Микола Васильович Снаговський

Вийшла на вулицю й мову забула свою

На першому каналі мереженого Українського радіо є публіцистично-вікторинна програма, присвячена сучасному стану української мови. На неї можна телефонувати, відповідати на запитання й за правильні відповіді отримувати призи або просто висловлювати свої думки. От під час одного з випусків на цю програму якось зателефонувала жінка ([//schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=907003] з 40:53 хв звучання) з великого міста сходу України й досить критично відгукнулася стосовно пасивного відстоювання престижу української мови владою держави. Серед іншого, сказала вона, треба, щоб в усіх, без винятку, школах – українсько- російсько- ще якихосьмовних – з самого першого класу вивчали українську мову, щоби державні чиновники фактично, а не формально, її знали і послуговувалися під час виконання своїх службових обов’язків тощо.

Все це сприймалося як позиція людини, яка щиро і скрізь відстоює свою думку, які труднощі на життєвому шляху не траплялись би. Вона розповіла, що не погано знає українську мову та й робота пов’язана з її знанням. Але от в усному мовленні нею… не послуговується через те, що виходитиме суржик. Оточуючі з нього можуть сміятися, чого жінка неабияк боїться.

Ось такий нюанс роздвоєності ставлення до українською мови неабияк дивує і збиває з пантелику! З одного боку, шановна пані начебто всією душею уболіває за українську мову, зміцнення її авторитету як однієї (разом з гімном, прапором і гербом) з ознак державності, а з іншого, ні сіло ні впало, придумала собі таку собі зовсім несерйозну причину не розмовляти українською, тому що виходитиме у неї суржик. Хоча, у даному випадку, якраз українськомовно-російськомовний суржик може стати перехідним місточком до кращого оволодіння усної української мови. Було б лише бажання! Тим паче, що згадана додзвонювачка на передачу, за її висловом, щоденно працює з українськомовними документами, а, значить, і читає їх як усно, про себе, так, ймовірно, нерідко доводиться зачитувати деякі цитати з них уголос. То хіба за подібних умов виникнути аж така велика проблема в усному спілкуванні українською мовою?! Звісно, що ні!

Тут причина в іншому – у такій собі необґрунтованій та невиправданій сором’язливості, особливо тоді, коли виникає ситуація першою заговорити українською; а ще у підсвідомому очікуванні, коли більшість людей повсюдно заговорять українською, хибно приставши на абсолютно дурний постулат «російськомовне місто» як і навпаки – «українськомовне місто». (У деяких випадках можуть бути й інші варіанти: «румунськомовне», «угорськомовне», «польськомовне», «болгарськомовне», щеякесьмовне місто, селище, населений пункт…). А що, хіба у тому так званому російськомовному місті аж так зовсім немає тих, хто знає мову, хто вивчав її не тільки у школі, а й перебрався з українських сіл та селищ, цілих районів?! Хіба у великих містах немає величезної когорти учителів та викладачів української мови?! То в чім проблема? Мабуть, не треба висмоктувати причини з пальця, а просто говорити українською, бо ви в Україні живете! І це тому має бути найбільшим стимулом!

(Щоправда, згадуючи про вчителів та викладачів української мови частенько виникає запитання: а чому це ви, щойно вийшовши з класу, аудиторії, а тим паче на вулицю, починаєте цвенькати не українською?! Га? А якого біса ви взагалі здобували такий фах, під час вступу, можливо, перебігши дорогу іншому абітурієнту чи абітурієнтці, якому чи якій більше хотілося стати вчителем чи викладачем?).

Що ж робити тим, які вийшлаи на вулицю й мову забули свою?

Підкажіть.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.08.2015 17:20  © ... => Каранда Галина 

Ви тонко (можливо, сама того не відаючи) зачепили ще один нюанс проблеми. Деякі люди думають, що, коли їх оточують російськомовні колеги, друзі, співробітники, то і під час телефонної розмови з лубенцями треба продовжувати говорити російською. Тут виникає кілька складових:1) людина говорить російською, тому що начальник, або у колективі такою розмовляють (розмовляє), тут спрацьовує і побоювання, і безпринципність; 2) людина просто з народження ні бе ні ме ні кукуріку, аби хоч якась ковбаса у крамниці була; 3) через різні причини людина не освоїла достатній запас українських слів для усного спілкування (але це не значить, що вона не зрозуміє того, що їй скажуть українською); 4) людина-шовініст і свідомо нехтує мовою, хоча, можливо. її добре знає.
Ваша позиція заслуговує на повагу!

 19.08.2015 13:51  Каранда Галина => © 

) в житті балакаю оржицькіим суржиком Коли мені телефонують по роботі і говорять російською, відповідаю чистою українською. Десь  50% людей при цьому теж переходить на правильну українську))). Питання - а чому вони в Лубни телефонуючи, російською говорять? 
для мене проблема стоїть не дуже гостро, бо я живу в загалом  україномовному середовищі і є носієм мови. Розумію, що в Харкові важче... 

 19.08.2015 08:23  © ... => Оля Стасюк 

Ви, Олю, так виписали відгук, що я погоджуюсь з кожним Вашим словом. Власне, в отому закінченні -- "наступного переходу чекати доводиться довго" -- якраз і суть проблеми, або одна зі сутностей. Понад те, як навіть сказав би, що безкінечно довго або безнадійно довго.
Я тривалий час у таких ситуаціях спостерігав за поведінкою носіїв та знавців, ба навіть прихильників української мови, які скрізь і повсюдно (зокрема й іншоземними студентами) спілкувалися чи намагалися спілкуватися українською. Так вони, залежно від того є багато часу чи мало, під час розмови ненав`язливо, але переконливо, підказували людині, що пора переходити від суржику до чистішої мови, що для цього є всі умови, було би бажання.
Якщо ж мало було часу на таку бесіду (наче ненароком!), то можна й по-іншому сказати: "ОлЄг? А про якого ОлЄга ви говорите?.. А! Про Карпенка?! Так він ОлЕг, а не ОлЄг! Так би й сказали...".
Успіхів!!! З повагою!

 19.08.2015 08:04  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую за увагу та переймання проблемою.
Зі щирою повагою!

 18.08.2015 23:00  Оля Стасюк => © 

Можливо, річ таки в оточенні, а такі люди не так вже й люблять виділятися. Зрештою, в ролі суржика як містка не впевнена. Поки що не бачу жодних позитивних сторін у вживанні суміші двох мов. А якщо його розглядати, як крок до української, зачасту ним це прагнення і закінчується, наступного переходу чекати доводиться надто довго.

 18.08.2015 22:49  Тетяна Чорновіл => © 

Згодна з Вами повністю! Актуальні і болючі роздуми!