Справжня поезія – в «Знаках Сонця»
В авторитетному Дрогобицькому видавництві «Коло» побачила світ збірка поезій «Знаки Сонця» авторства знаного прикарпатського мистця, журналіста й поета Ярослава Савчина. Є в ній щось таке, що примушує взяти до рук, розгорнути першу сторінку і залишити назавжди в серці.
З перших прочитаних рядків відчувається щирість та реалістичність життя. В ній всі часові консистенції переходять межу трагічності. А вона триває в кожному подиху сьогодення:
з уст румовищ – величність
ембріони століть
бережуть тут
спокою нічліг
таїною фортець і церков
марафонять в одвічність (с.7)
Цю книгу можна сміливо назвати сповіддю поета як перед собою, так і перед читачем:
І коли «життя Творця – пекуче мов борги»
замучені сни
перескладані
в мушлю
зійдуть в полотні
одягнувши
намріяні вежі
у одвічні
небесні одежі (с.28)
Поезія Ярослава Савчина побудована в «Знаках сонця» настільки оригінально, наче те послання, що його нам залишили в своєму сонячному календарі загадковий народ майя. Бо кожен вірш збірки вибудований не стільки на римах чи співзвуччі, як на натяках на відоме, але не усвідомлене ще нами, не стільки на алюзіях, як на уникненні прямого називання:
Застиг канон
пробудження
птахів
просоння рань –
без машкари
іроній (с.54)
Автор вражає також майстерним вмінням творити «рухливі» сюжети – подекуди містичні, почасти надреалістичні, проте переконливі та яскраві:
зупиніться
громи
фарисейство –
розтань
зло –
не сійсь між людьми
світе –
чистим постань!
народилась дитина… (с.59)
Варто зазначити, що «Знаки Сонця» геть відмежовані від сльозливого ліризму і надмірної жалісливості. Кожен знак, буква, рядок які спочатку зігрівали щирими променями долоні рук, діставшись глибин душі, обпікають її звідусіль. Бо це поезія серйозна і стримана, немає в ній іронії чи хоча б затінку усмішки. Але є натомість концентрація задавненого і свіжого болю від майданів і війн, фарисеїв і бездар, зрадників і горлодерів. Не дивно, що мовчання в поезіях Ярослава Савчина – найбільші ліки для завтрашнього дня:
душа розповита – ззовні
забудеться власним терпінням
вирости б так в поколіннях –
охрещенням душ тишиною…. (с.61)
І тишина тут – це здатність не закричати. Мовчати. Читати. Перечитувати. Захоплюватись влучністю як у формулюваннях всередині малих форм, так і від майстерної гри з римою і ритмом. Бо у «Знаках Сонця» поєдналося божественне і людське:
передчуття
незримо ляже
на порух
двійника комети
за слід загублений
проляже
крилом Ікарового лету (с.73)
Таким чином, сторінками книги прокладений зоряний шлях від Альфи і до Омеги:
Тиша і музика
дме заметіль
ноти і скрипка
слово забуте
квіти зів’ялі
схований біль
у намаганні
себе збагнути (с. 115)
Світогляд поета коронує в цій збірці поема «Палітра нації», присвячена майбуттю України:
В світанок чистий – з громів і незгоди
Ввійде народ мій –
Воїн і рушій, –
І стяг небес та золота пшениці
Нестиме світу чистоту душі. (с. 171)
Багатовимірність поезії долинського майстра поетичного пера – це той світ, у який вступаєш по-новому і який ніколи не пройдеш до кінця. Від тієї нескінченності і щораз нових відкриттів є найбільша естетична втіха поселити «Знак Сонця» у своїй пам’яті та домашній бібліотеці та дарувати їх друзям і близьким. Бо ми все-таки, з діда-прадіда – слов’яни, а значить, – невтомні сонцепоклонники…
Запрошую щиро в неквапну мандрівку 170 – сторінковим виданням, яку вдало доповнює добірка світлин з особистого фотоархіву Ярослава Савчина. Змістовній насиченості гармоніює безперечно, вдале поліграфічне рішення видавництва. Відступивши від усталених візій дійсності, знайшовши нові віршовані форми автор, безперечно, творчою майстерністю, ще більше утвердив себе цією, вже п’ятою книгою, в сучасній українській літературі.
Галина Максимів
Переможець Міжнародного поетичного конкурсу «Віршована мелодія» ім. І. Кириленка
