Слід подій останніх років у свідомості
від Євромайдану до сьогодні
Любіть її... Во врем’я люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть!"
Т.Г.Шевченко
У моїй пам`яті добре викарбувались події Майдану, ще той самий початок Революції Гідності. Перші десятеро-двадцятеро людей, котрі прийшли на головну площу. Перше прибуття "Беркуту". Перші сутички. Вогонь, шум, коктейлі Молотова. Загибель Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Олександра Бадери та інших.
Протистояння і вдень, і вночі. Чоловіки й жінки, молоді й старі, люди різних соціальних верств населення – всі вийшли на Майдан, всі вийшли на шлях боротьби за своє краще майбутнє, за майбутнє своїх дітей. Вони хотіли справедливості в державі, спокою…
З моєї свідомості ніколи не зітреться момент, коли я прибула на Майдан Незалежності (вже після буремних подій). В повітрі стояв запах диму, горілої гуми. І тиша… повна тиша. На асфальті були плями застиглої крові, шматки тканини, уламки. Ми пройшлися вулицею Інститутською. Саме тут тиша, яка огортала все навкруги, мала найглибше значення, певно. Портрети, перев`язані чорними стрічками, квіти, лампадки, сльози родичів та незнайомих перехожих… Саме тут, на Майдані, не було чужих. Тут всі об`єднані єдиною метою та єдиною справою. Всі ми пережили і переживаємо донині болючі втрати, що картаюсь серце.
Не встиг пройти час, як уже - анексія Криму, «спалах» на Сході держави. Новий удар. Нові втрати, нова пролита кров. Знову сльози… Але невже нападник думав, що все так легко вдасться? Невже думав, що так легко зламати міцний дух людський? Єдність нації – це сила!
До речі, зачіпаючи тему єдності народу. На сьогоднішній день, об`єднання всього народу – діло важке. Адже завжди знаходяться люди, що невдоволені тим чи іншим, що казатимуть бридкі речі про державу й подібне (Тоді, чому ж ці „громадяни по паспорту” досі у цій країні, яку вони так не люблять?).
Нині ми переживаємо дуже складні часи. Справи йдуть шкереберть й не кращим шляхом. Але, хто сказав, що буде легко? Шлях до перемоги – тернистий шлях. Життя – річ жорстока. Тож, слабину давати не можна! Ми пройдемо цей жах, жах мороку нашого сьогодення!
Під кінець, процитую рядки вірша вічного Тараса Шевченка -
«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!»
м.Київ, 19.09.2015
