«Україна, якій вдалося!» Допрем’єрний показ документального кінофільму Михайла Саакашвілі
https://www.youtube.com/watch?v=GkpkBfNtxQo&t=1173s
…Я їду в центр, на станцію метро поблизу вулиці Шота Руставелі. Навпроти - вільне місце. Помічаю листівку Руху Нових Сил. Не встигаю забрати її, на диванчик сідає дівчина у розкішному манто і в лискучих лосинах. На колінах тримає велику шкіряну сумку. Трохи згодом розумію, що листівку не варто забирати: у цей момент її «читає» своїми лискучими сідницями та пані, а через пару зупинок помітить хтось простіший. І прочитає. Очима. І серцем.
Я виходжу назовні дещо зарані, аби встигнути на фільм. У фойє кінотеатру - людно. Збираються глядачі. Підіймаюся на другий поверх. Чекаю закінчення попереднього сеансу. Нарешті, заходимо до кінозали.
Вільних місць небагато. Люди чекають на появу головного героя кінострічки - Михайла Саакашвілі. Ось один із активістів веде «онлайн-трансляцію» - просто на Фейсбук. Багато представників мас-медіа. Жива атмосфера, живе спілкування. Живий простір.
«Фантастичний фільм про майбутнє України», - ось як перед початком показу презентує його ведучий. Так, це справді фантастика: нормальна країна, щасливі люди, сильна промислова база, армія, що служить власному народові… Творча інтелігенція, науково-технічна - не в загоні. У належних умовах. Її потенціал гідно оцінений, пошанований. У себе вдома, не закордоном. «Нині в Україні п’ятдесят відсотків людей прагнуть до цього, п’ятдесят - лишаються «совками». Сплять», - скаже Михайло Саакашвілі пізніше, після показу.
…Слідкую за подіями у фільмі. Деякі кадри просто вражають: запорізька Січ на Хортиці, одеський лиман, сама Одеса. Михайло говорить про величезний потенціал України - промисловий, туристичний, культурний. Він мріє про таку Україну, в якій усі ці галузі будуть процвітати, а народ житиме заможно і щасливо. А поки що… Ось одеський центр. Страшні трущоби на місці історичних будівель. Потворно розмальовані стіни. «Усе це можна відновити. Тут можуть побувати мільйони туристів», - коментує головний герой фільму. «А хіба в Києві не вигнали практично усіх художників з Андріївського узвозу, - міркую. - Також хочуть перетворити на трущоби історичний центр столиці. Орендна плата - захмарна».
У наступному сюжеті Михайло - біля жовтого корпусу університету ім.Тараса Шевченка. Говорить про якість освіти у ті часи, коли він тут вчився. Нині молодь мріє лише про одне: вивчитися - і поїхати куди-небудь… Я також навчалася у тому «жовтому корпусі» - приблизно у ті ж роки. І мені небайдуже, якою стане Україна завтра. «Наше покоління реально впливає на події, - міркую знову. - Саме наше покоління, яке ще встигло отримати нормальну, за європейськими нормами, освіту. Безкоштовно, до речі. Від нас залежить, чи залишиться Україна, чи її перетворять на «буфер», як хваляться деякі «добродії». Ні, панове, не сподівайтеся на легку здобич!»
Фільм закінчується. Зал аплодує. Михайло Саакашвілі виступає з промовою, відповідає на запитання глядачів. Повільно виходимо. Якась жіночка не втрималася від зауваження: «А про тарифи нічого не сказали! У п’ятиповерхівці-«хрущобі» з холодними «парадними» - комерційно-високі ціни на тепло і воду??» «Прикладуться і тарифи - до тверезих розрахунків, до чесних керманичей, до народовладдя…» - відповідаю реплікою на репліку.
Ми посміхаємося одна до одної. Вогник надії, що жевріє у серці кожного справжнього патріота, має стати великим полум’ям. І відродити Україну. Нам у цьому допомагає Третій Президент Грузії Михайло Саакашвілі. Наш Президент. Народний.
https://www.youtube.com/watch?v=GkpkBfNtxQo&t=1173s