Мисливський реквієм
Димо́к мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смо́ляра Миколи,
Пархо́менка не стало теж...
Ніхто у світі з нас не вічний.
Та як змиритися із тим,
Що не зігріється Мари́нчик
Із нами над багаттям цим?
Глядчи́шин спочиває з миром –
Він пісню вже не заспіва́,
І Буй, що був за бригадира,
Не дасть команду «наливай»...
Стоїть обабіч біла хата
І піч у ній іще жива,
Та біля двору на бригаду
Вже не чекає «Ланкова́»...
В місцях, багатих дичино́ю,
Ми з ними стрінемось колись,
Як дим осінньою імлою
Підніме наші душі ввись.
А поки гоготи́ть багаття,
Нам зігріваючи серця,
Давайте полювати, браття,
І бути ра́зом до кінця!
Київ, 2025