Більшовизм та гітлеризм в історії життя моєї сім`ї
з рубрики / циклу «Проза життя»
На цьому фото - сім`я Вітебських. Зліва направо: Рахіль, Гершон Вітебський, Сара, Софія Вітебська, Ліза, біля батька - моя бабуся Іда, на руках матері - Льова. м.Остер, 1903 р.
У Гершона Вітебського - батька моєї бабусі по материнській лінії, в районі с. Любечанинів (5км. від Остра) був паровий млин і примітивна сукноваленка. Потім він купив ще й маленьку лінію з виробництва "зельтерської" води. У прадіда було три найманих працівника, з якими він гарував на рівних. Коли підріс молодший син Льова, то і він почав допомагати батькові з підліткового віку. У сім`ї було 5 дітей, мати - Софія Вітебська була домогосподаркою. Їй постійно допомагала господорювати наймана сільська дівчина. Будинок був цілком просторий, сім`я мала корову і кілька коней. Всі діти з сім`ї Вітебських вчилися в приватній Остерській гімназії і отримали там прекрасну освіту. Моя бабуся реально знала німецьку, французьку та латинь.
Після захоплення Києва більшовиками, у прадіда експропріювали геть усе. Прадід якось зумів купити собі будиночок в центрі Остра, але їм знову зайнялися на предмет "буржуйської розкоші". Дід Гершон змушений був швидко продати цей будиночок і купив жалюгідну хатину під соломою на околиці Остра, поруч з православним кладовищем. Звідти його з прабабусею Софією і повели сусіди-поліцаї на розстріл в жовтні 1941-го року.
Я вважаю, що вина в смерті Гершона та Софії Вітебських лежить не тільки на гітлерівцях, які організували знищення євреїв в Острі і по всій, окупованій ними, території, але і на більшовиках, які аж до 4-ї години ранку 22 червня 1941 року у всіх їхніх ЗМІ писали, що Німеччина - країна-союзник, а Адольф Гітлер - великий лідер дружнього німецького народу. Інформації про те, що творили німці з євреями, в радянській пресі і на радіо не було ніякої. Моя Ба казала, що її батько не вірив чуткам, котрі просочувалися якимось чином, про те, що гітлерівці скрізь знищують єврейське населення. Він говорив моїй бабусі:
- Ідочко, німці - культурна нація. Це тобі не наші босяки, які все завжди брешуть. Навіщо їхати в евакуацію? Навіщо кидати будинок і добро? Прийдуть німці, вони дозволять мені відкрити крамничку на базарі і ми будемо відмінно жити без цих оборвисерів ("обшарпанці" на ідиш. Б.К.).
Коротше, бабуся з двома дочками ДИВОМ змогла вирватися з оточення і дісталася до станції Бобрик, звідки ешелон з біженцями виїхав до Сибіру. Ну, а прадіда сусід на прізвище Бречко вивів з дому і розстріляв десь недалеко, в тому ж в районі. Кажуть, що прадід сам вирив собі могилу перед розстрілом... Місце його поховання, коли в 1943-му році в Остер повернулися більшовики, шукати не стали - ще чого, тут тисячі полеглих солдатів і командирів РККА були кинуті гнити на полях боїв, а то шукати якогось-там жида... А прабабусю розстріляли разом з десятками інших євреїв Остра в яру села Любечанинів. Після війни, коли повернулися з фронту рідні розстріляних, то вони власними силами (допомоги від радянської влади не було ніякої - спасибі, що не заважали) перепоховали тіла близьких на території Остерського єврейського кладовища, прямо біля входу, всіх разом. Тіло прабабусі було опізнано і вона лягла разом з іншими остерськими земляками в цю братську могилу.
Більшовики суворо забороняли піднімати тему Голокосту і до середини 70-х ми тихенько ходили до цієї, покритої невеличкою цементною плитою, братської могили і клали там квіти. Ніколи, ніде і ніхто не говорив в Острі про факт розстрілу євреїв - ні в Остерському краєзнавчому музеї, ні в школах, ні в бібліотеках. Тільки під тиском світової громадськості, після вимушеного зведення над Бабиним Яром пам`ятника, КПРС дала розпорядження будувати пам`ятники в усіх місцях розстрілів євреїв. На постаментах влада писала: "Тут спочивають радянські громадяни ..." Все! Ні слова більше! Хто, що, чому - мовчання! За проведення ОКРЕМИХ ЄВРЕЙСЬКИХ мітингів в пам`ять про жертви Голокосту, КДБ заарештовував і карав тюремними термінами за статтею "Антирадянська пропаганда і агітація".
Після розгрому радянських вигодованців в Шестиденній війні* і, не менш ганебної поразки радянської зброї і загибелі десятків військових спеців, у війні Судного дня**, в СРСР почалася масштабна антисемітська кампанія. Фактично повне знищення Ізраїлем сирійських (читай, РАДЯНСЬКИХ) ВПС і ППО в Ліванській війні 1982-го року***, спонукало Кремль на створення по всій країні, так званих, антисіоністських комітетів і примушення євреїв брати в них участь. Двоюрідний брат мого батька - Наум Радовільський, як фронтовик і комуніст-госпкерівник, був примушений стати головою такого комітету в Ужгороді. Доживав свій вік дядько Ньома в Ашдоді і похований за єврейською традицією на місцевому кладовищі в Землі Обітованій...
Більшовизм за своїми масштабами був набагато страшнішим за гітлеризм. Для євреїв, як для НАЦІЇ, не дивлячись на факти їхньої активної участі в побудові СРСР, більшовизм був згубнішим, ніж гітлерівський нацизм. Гітлерівці знищували євреїв фізично, а більшовики - і фізично, і духовно. Те, що практично всі євреї, вихідці з СРСР, не володіють ні івритом, ні ідиш і не знають, як себе поводити в синагозі, "ЗАСЛУГА" більшовиків, бо ж вони карали за прихильність іудаїзму, як за антирадянщину.
* https://www.youtube.com/watch?v=KhyjXLPIp6g
** https://www.youtube.com/watch?v=nphOmMdeucE&t=25s
*** https://www.youtube.com/watch?v=6ytbCXXn35w
04.08.18р.
