Дєди ваєвалі
Мої розмови із запорєбріковцями часто наштовхувалися на дві заяви, які по суті цілком протилежні, але якимось дивом уживалися в голові опонентів. Перша з них: «Та ми всєгда билі самим-прєсамим мірним народом. Нікаво нє трогаєм і нє трогалі». Друга, це про миття чобіт у водах Індійського океану… Чи таке: «А єслі кто нє будєт с намі дружить, тагда атключім газ»!
Ну і ясна річ поєднує все це – «Дєди ваєвалі». Як без того?
А між тим під самим носом співбесідників лежать зовсім інші факти. Ось тільки як їх не показуй запорєбріковцям, все одно наштовхуєшся на один й той же результат: «Ви всьо врйотє»! І край!
Проте, правда все одно випирає, як її не приховуй чи не прикрашай. Ті ж «діди», як і іїх нащадки, не можуть, щоб не похвалитися своїми «досягненнями». Або, як колись писав Віктор Губарєв, український письменник і публіцист: «Історія цікава не очевидними фактами, а прихованими подробицями».
Отже, почнемо… Але з невеличким зауваженням, що ні одну з описаних сторін я виправдовувати не беруся. Буде лише суха констатація фактів.
Все почалось з того, що мій колега на роботі порадив подивитися один історичний фільм. Назвав його спочатку «Зимовою війною», та в двох словах описав суть. Мене це трошки зацікавило, тому покопавшись нетрях глобального павутиння я нарешті розшукав це кіно.
Фільм виявився фінським. Вийшов у 2017 році. Правильна назва «Tuntematon sotilas», або в перекладі українською – «Невідомий солдат». Щоб не заглиблюватися в повні хащі, коротенько поясню: фільм знятий по відомій серед фінів книзі Вяйне Валттері Лінна «Невідомий солдат» написаної в 1954 році. Цей роман свого роду одкровення, яке розповідає про війну 1941-44 років між СРСР і Фінляндією. Автор, до речі, і сам є учасником тієї войни.
Одного вечора, коли всі домашні полягали спати, я зібрався духом та передивився цю стрічку. Відразу зазначу, що ура-патріотизмом або навпаки – хіппівським миробратанням в ній і не пахло. Все показано чесно, без прикрас і сором`язливого прикриття «незручних моментів». Такий собі «реальний» фільм про реальні події.
Проте у всій тканини, у всіх перипетіях стрічки мене зачепив не стільки художній або філософський момент, а то, що я якимось чином пропустив причини початку війни. Вона просто почалася і все. (Ще раз повторюся, книга говорить про події 41-44 років минулого століття, а не про війну 39-40 років, відому як Зимова війна). Отже, я спробував покопатися та натрапив на так званих «дідів», які «мирно воювали».
Щоб скоротити свою і без того немаленьку розповідь, подальшу інформацію спробую викласти у вигляді такого собі протоколу. Тільки факти.
Сторони конфлікту: СРСР і Фінляндія. Час подій: літо 1941 року. Більш точно – 25 червеня 1941 року. Невеличка ремарка: вже третій день протистояння СРСР і Німеччини. І ще: взаємовідносини сторін на початку конфлікту, а саме на 22 червня 1941 року (в цей день вже відбувся напад Німеччини) наступні – уряд Фінляндії заявив уряду СРСР про свій нейтралітет. У свою чергу посол СРСР – Павло Орлов – запевнив, що і радянський уряд «поважає нейтралітет Фінляндії». 24 червня нейтральний статус Фінляндії визнали Німеччина, Британія та Швеція.
Перший свідок (і безпосередній виконавець), якого вдалось розшукати, це Кабанов Сергій Іванович (1901-1973) – радянський воєначальник, генерал-лейтенант. Свої показання пан Кабанов розмістив у книжці «Поле бою – берег» (Москва: Воєніздат, 1977. - 364 с. 10 л. іл. (Військові мемуари). / Літературна підготовка тексту В. А. Рудного. // Тираж 100000 прим.)
Показання Кабанова: «... Увечері 24 червня я отримав радіограму начальника штабу ЧБФ [Червонопрапорного Балтійського флоту] контр-адмірала Ю. А. Пантелєєва. Він повідомив мені наказ командувача флотом: вранці 25 червня прикрити винищувачами Ханко [довідка – база, на території СРСР] наліт швидкісних бомбардувальників військово-повітряних сил флоту на аеродроми Турку [довідка – місто на території Фінляндії]. До цього часу на наш аеродром сіли ще шість літаків – гарматні І-16 під командою капітана Леоновича. Начальнику штабу бази я наказав виконати наказ командувача і підняти вранці в повітря всі наші винищувачі. Коменданту сектора берегової оборони – відкрити 25 червня в 8.00, тобто одночасно з бомбардуванням, артилерійський вогонь і знищити на островах Моргонланд та Юссааре спостережні вежі... Зенітним батареям ділянки ППО майора Г. Г. Мухамедова і батареям 343-го артилерійського полку 8-ї бригади майора І. О. Морозова було наказано збити вишки на сухопутному кордоні й сусідніх островах, з яких контролювався кожен наш крок, на перешийку і далеко за ним».
Читаю, не можу зрозуміти. Це до чого пан Кабанов підготовлюється? Який такий наказ контр-адмірала? Чого раптом? Хіба між СРСР та фінами війна?
За відповідями повертаємося до Кабанова: «... Настало 25 червня... Близько сьомої години ранку над базою пройшли в напрямку Турку 54 наших швидкісних бомбардувальника. Ми підняли з аеродрому обидві ескадрильї винищувачів, частина яких вирушила супроводжувати СБ, велика, зрозуміло, частина, а одна ланка І-153 залишилася баражувати над містом і портом – все відповідно до того наказу командувача флотом, який був нами отриманий увечері 24 червня через начальника штабу ЧБФ... Як мені пізніше стало відомо, удар по аеродромах Фінляндії... наносили одночасно бомбардувальники двох флотів – Балтійського і Північного, і бомбардувальники армійські – Північного фронту».
Отже, виходить, що радянські війська плюнули на заявлений Фінляндією нейтралітет та якогось бісу напали на їхню країну, так?
Але, що мене здивувало потім, так це інфантильне ставлення пана Кабанова на дії фінів, яке, м`яко кажучи, було схоже на те, коли хулігану чи бандиту у відповідь на агресію «дають по зубах». Починається ниття, на кшталт: «Да чєво ти кіпєшуєш»?
А фіни дійсно дали по зубах. І здивований тим Кабанов потім напише, що вони (якогось бісу) почали відбиватися і вести артилерійський вогонь.
Однак повернемося до описаної вище військової акції, яку почало СРСР. «Вранці 26 червня ми дізналися, що Фінляндія офіційно оголосила Радянському Союзу війну ...», – повідомляє нам у своїх мемуарах Кабанов. Цікаво, а на що він очікував у відповідь після авіанападу на 18 фінських міст і селищ 236-ти бомбардувальників і 224-х радянських винищувачів?
Залишимо єхидство та підведемо підсумки. Виходить, що пан Кабанов (навмисно або по дурості) підтверджує той факт, що початок військової агресії проти Фінляндії поклав саме СРСР. Причому вже вдруге, якщо відраховувати події 1939-40 років. В якості виправдання використана стандартна відмовка: «Якщо б ми не вдарили, то ворог напав би першим. Не сьогодні, не завтра, однак б напав».
Чи не нагадують вам ці фрази Глібовсько-Криловського вовка, який намагався виправдати своє бажання «пообідати» ягням усілякою маячнею?
Слідом за Кабановим, наступним свідком (та й виправдовувачем радянської агресії) виступив маршал авіації СРСР Олександр Новиков («У небі Ленінграда». Записки командувача авіацією. – Москва: Наука, 1970 р.): «... мене турбувала думка про те, що фіни можуть попросити допомоги у гітлерівців і, нарешті, перекинуть на Карельський перешийок частину своєї авіації з Карелії. Треба було бути готовими до цього. Але минали дні, ніяких сигналів про передислокацію авіаційних частин противника в Естонії і Карелії не надходило...» І не дивлячись на те, «езопівський вовк» Новиков все одно наполягає на ударі по фінам, про що й повідомляє нам у своїх мемуарах. Мало того, він вирішує прийняти у тому активну участь: «... Рано вранці 25 червня я був на вузлі зв`язку... Наліт тривав кілька годин. Одна група змінювала іншу. Деякі об`єкти піддавалися 3 - 4 ударам. В результаті першого дня ворог втратив 41 бойову машину. Успіх був очевидний, і операція тривала. За шість діб ударам піддалося 39 аеродромів противника. У повітряних боях і на землі ворог втратив 130 літаків і був змушений відтягнути свою авіацію на далекі тилові бази – за межі радіусу дій наших винищувачів...»
І прошу відмітити, що все це взято з відкритих джерел інформації. А уявіть, що приховано в архівах!
Не знаю, як вам, але мені здається, що та швидкість атаки на Фінляндію, стрімкість прийнятих рішень (порівняйте з західним фронтом, де наступає Німеччина і всі радянські війська знаходяться в ступорі) вказує на те, що СРСР з самого початку готувався продовжити агресію 1939 року.
Отже, підведемо підсумки.
Внаслідок нападу СРСР почалася так звана радянсько-фінська війна 1941-44 рр. Фінляндія виступила на боці Німеччини (що логічно та цілком зрозуміло, адже своєю агресією совєти самі підштовхнули її туди). Кількість загиблих і поранених з обох сторін склала приблизно 150 тис. та 300 тис. відповідно. (Зазначу, що спроби німецького командування остаточно перетягнути головнокомандувача фінськими силами Маннергейма на свою сторону не дали 100% -х позитивних результатів. Відомий факт його відмови від участі в наступі на Ленінград.)
Ось такі вони «дідівські» мемуари. Що, цікаво, будуть писати сучасні «захиснички миру»?
2019 р
