23.02.2019 11:20
Без обмежень
13 views
Rating 5 | 2 users
 © Меньшов Олександр

Про менталітет

На початку нульових я працював на «Херсонських комбайнах». І був у нашому відділі один провідний фахівець – вже доволі старий чолов’яга на прізвище ZWQ.У пообідню пору, коли випадав вільний час, він іноді розповідав нам деякі цікаві історії з власного життя. Бувало сяде за свій стіл, нависне над ним, наче скала, обіпреться на нього ліктями, та, втупившись очими кудись вдалечінь, починає пригадувати.

До речі, сам він був зі степного Криму. Пережив німецьку окупацію, а з часом перебрався до Херсона. Але мова зараз не про те.

Пам’ятаю, як одного разу тема післяобідньої бесіди торкнулася менталітету. Одне, друге, третє, і ось слово взяв ZWQ. На той час я ще того не знав, але виявляється в Криму були німецькі поселення. Вони з’явилися там десь приблизно на початку 19-го сторіччя. Виявилось, що ZWQ жив у селі, яке сусідувало з таким поселенням. Мені дуже запам’яталось, як він його описав: рівнесенькі доглянуті будиночки, палісаднички, розфарбовані паркани, ошатно одягнені люди.

–І навіть фіраночки на віконцях… у червоний горошок, – із таким болем у голосі додав ZWQ, що аж край. – І горщички з квіточками. А у нас: криві брудні вулиці, вічні та непрохідні калюжі, п’яні паркани, сірі хатинки… І люди, наче якісь бірюки. Злі, роздратовані… якісь суцільні голодранці.

Ми сидимо, мовчимо. І ZWQ сидить, мовчить. А потім повертається до нас та питає:

–А що нам заважає так жити? Начебто на одній землі знаходимось… у рівних умовах…

Не пам’ятаю, що всі тоді казали у відповідь. Мабуть мудрували, просторікували, філософствували. Але оці «фіраночки у червоний горошок» я запам`ятав надовго.

І ось, якось читаючи «Нариси Дніпра» Афанасьєва-Чужбинського, знову наштовхнувся на цю тему. Цей український етнограф описує свою зустріч з «одним дуже розумним селянином Катеринославської губернії». (Мова йде про події приблизно середини 19-го сторіччя).

До цього в інших главах Чужбинський описує свої враження від побачених на берегах Дніпра німецьких та шведських поселень. Тут дійсно немає ані кривих хат, ані похилившихся парканів. Все чітко. У колоністів навіть вози пристойні та коні відбірні. При тому, все робиться власною працею, ніхто мани з неба не очікує. Тому автор теж задається питанням, а що заважає і нам жити по-людські? Якщо приїжджі змогли почати з нуля, то може й іншим це до снаги.

І ось автор зустрічає отого самого «розумного селянина» та веде з ним розмову, стосовно колоністів. Чужбинський починає питати, чи подобається тому порядок, який заведений у сусідів – німців або шведів, які живуть на берегах Дніпра. (Для довідки: за часів царської Росії на півдні України було засновано чимало німецьких та шведських колоній, наприклад так як та ж Зміївка у Бериславському районі, що виникла на місці чотирьох сіл – Альтшведендорфа, Шлянґендорфа, Мюльгаузендорфа та Кльостердорфа). Отже, етнограф починає «наполягати на тому, що – чому б і іншим добрим людям не жити, як живуть німці»?

Нижче приведу окремі витяги з бесіди, яка сталася між Чужбинським та «простою людиною»

«–Ми ніколи не зможемо цього досягти (відповідає селянин): по-перше, їм дано дуже багато землі, а по-друге вони змалку привчаються до роботи і порядку, а по-третє, в них зовсім інше начальство.

–Так, любий друже, але ж й є німці безземельні, а подивися, як вони стараються: і в хаті, і біля хати в них – чистота і охайність, та й кожен одягнутий і взутий добре… а розкажи-но, чому ви не можете жити, як живуть німці?

–Я ж вам кажу, що вони усі письменні, у всіх є годинники, і всі роблять по годинах. Та й порядки у них мудруваті… Та ось хоча б їхня оранка: виїде орати – а то кіньми – на яке хочеш тверде поле. Дивишся, бісова німота ледь не тюпки бігає за плугом, і не встигнеш оком змигнути, як він і наорав десятину… Як його орати кіньми? Мій прадід, дід і батько орали волами…

–Мені здається, і волами можна наорати непогано… Я не кажу, щоб ви онімечувались, але чому б не перейняти дещо з хорошого? Подивися, наприклад, як у колоністів розрослися садочки біля кожної хати.

–Справді на це мило дивитися, але нам це не рука.

–Чого ж не рука? Варто захотіти.

–…Німець звик до порядку.

–Чого ж і вам не звикнути?

–Нас так навчили змалку.

–Так ви навчайте бодай своїх дітей… ти людина розумна; а не хочеш зрозуміти, що добра воля усьому початок…»

Врешті-решт, подальша розмова зійшла нанівець. Чужбинський відмічає, що його співбесідник все одно продовжував віднікуватись. Він повторював одні й ті ж самі відмовки: то начальство не таке, то навчені не так, то вчитися треба. Отже, ти йому хоч кіл на голові теши, а він все одно буде намагатися прослизнути вужем, щоб тільки не робити.

Як тут не згадати: «Чому дурні? Бо бідні!.. А чому бідні? Бо дурні!»

Проте Чужбинський все одно відмічає, що «близькість колоній і їхній квітучий стан тут хоч трохи впливають на мешканців». З часом у багатьох місцевих селян (на відміну від одноплемінників «з глибини Полтавської губернії») можна було побачити і «німецькі повозки», і млини, та і взагалі «багато хто навіть у побудові хат намагається наслідувати колоністів». Автор так і зазначає, що «прогрес… очевидніший», що чинять все «не за наказом начальства, а усвідомлюючи власну користь».

Отаке...

Висновки, любі друзі, робіть самі. (До речі, фото взято з Кримського Етнографічного музею, з комплексу «Німці».)

 2019 р.




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.02.2019 09:38  Тетяна Ільніцька => © 

Так. Дуже прикро визнавати. На жаль, постколоніальний синдром - це не вигадка, це наша реальність. Подолання комплексу меншовартості - справа не одного десятиліття і навіть століття. Відчути себе, свій національний код на рівні ДНК, сприйняти і полюбити - ось шлях до себе. Не дорікати історії, як це робив Маланюк, порівнюючи Україну з "повією ханів і царів", а сприйняти її як доконаний факт. У нас саме така історія, іншої немає. Штука в тому, щоб зробити з неї правильні висновки. 

 26.02.2019 00:37  © ... => Тетяна Ільніцька 

Ось воно... прочитав ваш комент і нарешті допетрав, що крутилося в моїй голові: "...до малоросіянства, до комплексу "хохла".  -  Меншовартість. 

 25.02.2019 22:22  Тетяна Ільніцька => © 

Олександре, у Вас так буває, що заговорили про якусь тему, а тут факти самі падають на голову? Зі мною таке трапляється весь час))) От сиджу, роблю статтю і бачу відомості по нашій з Вами темі (порівняльна характеристика стану українських селян і німецьких колонізаторів к.ХVIII-п.ХІХст.), наведу лише деякі з них. Відразу роблю ремарку - відомості з проекцією на с.Моринці Звенигородського уїзду Київської губернії, але ситуація була типовою для всією України в складі Царської Росії:

1. З 1793 р. Це...

 24.02.2019 11:47  © ... => Тетяна Ільніцька 

Я здебільшого згоден у вашій оцінці. Чужбинський також у своїх "Нарисах" описував українців, як працьовитий та щирий народ, котрий пережив чимало лиха.

Проте, з пісні слів не викинеш. Що двісті років, що сімдесят років тому... що двадцять... Обидва факти, які я привів, мали місце. То ж яка їхня оцінка? 

Може вже варто "прокинуться" насправді, як заповідав Т.Г.?

 24.02.2019 01:59  Тетяна Ільніцька => © 

Ну не знаю, Олександре, про яку Ви лінь кажете і "непристойне" життя. Зрозуміло, що причини "не такого", як у німців життя, - суто політичні, навіть геополітичні. Лінь - український менталітет? Не чула. Не знаю... Про козацьке бароко - чула, про високу і низьку барокову літературу - чула, про козацькі фортеці і чайки - чула, про Київську академію - чула. Про лінь - ні. Зрозуміло, що причини "не такого життя" полягають не в ментальності, із якою в українців усе ок. Україна пережила глобальну цивілізаційну катастрофу, коли остаточно втратила свою державність із зруйнуванням Січі, втратила свою теріторіальну цілісність. Україна була колонією, країною рабів. Які можуть бути порівняння з німцями, що самі собі були господарями, а не кріпаками в енгельгардтів? Можна і неграм дорікати тим, що вони жили у хлівах і не зводили собі білих палаців, як їхні господарі. Але чи є в цьому сенс?

 23.02.2019 22:49  © ... => Тетяна Ільніцька 

Чужбинський дуже захоплювався українцями, їхньою культурою, мовою та побутом. Чого тільки варті (в ті далекі часи) його спроби боротися із загальною думкою, коли українців зображували "бунтівними польськими холопами" - це найм`якіше, що можна було почути.

Так, він описував і біленькі хатиночки, і пісні, і традиції. Але мова в тому уривку йшла про нашу природню лінь. Про небажання, як би сказав Тарас Григорович - "чужому навчатися". Звичка до того, що скаже пан або господар, або барин призвела до того, що народ скоріш шукав виправдання своїй бездіяльності, ніж намагався йти у ногу з прогресом. І головне: чому чужинці тут, у нас, можуть жити пристойно (при всіх більш-менш рівних умовах), а ми зась. Наче бабка пошептала. 

А взагалі, Чужбинського варто прочитати. Хоча б через "теорію новоросії". :)

 23.02.2019 19:07  Тетяна Ільніцька => © 

Селянин багато в чому слушно зауважував Афанасьєву-Чужбинському. Це ж відомий факт, що землі зруйнованої Січі роздали "колонізаторам" - землякам російської імператриці німецького походження. У наших селян землю ж навпаки забирали, насильно закріпачували, змушували 6 днів працювати на пана (відробляти панщину). Європейська весна - 1848 рік, скасування кріпацтва - 1861 рік. Відчуйте різницю. Раб не зведе будиночку. Але водночас усі відзначали і білесенькі чистесенькі хатки, і садочки вишневі. І правий був селянин, коли говорив про навчання. Учитися, прищеплювати з дитинства культуру - це основний цивілізаційний шлях, іншого не існує. Тож на мій погляд, саме селянин заткнув за пояс мудрого Афанасьєва-Чужбинського)))))))))
Замітка Ваша, Олександре, дуже цікава. Так само слушно було б навести причини колонізації - це основа міфу про т.зв. Новоросію. Хоча б із цього погляду про це доречно згадати. 

 23.02.2019 12:27  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

:0

 23.02.2019 12:23  КАЛЛИСТРАТ => © 

Какие тут выводы пан Олександр, ведь всем же известна спасительная для наших людей сентенция: "Что немцу здорово, то русскому смерть" )))

У них там уже с детства в голове отсвечивает гасло: "Ordnung uber alles !" - порядок превыше всего!

А у нас тут казаччина, "жито жовте, небо сине, та ще й коник вороний"))) Самые вольные пока)))

Публікації автора Меньшов Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо