Серце віддаємо дітям
Є така школа
Мова йтиметься про звичайну, на перший погляд, і одночасно незвичайну школу. Звичайність полягає у тому, що вона хоч і спеціалізована, як сотні шкіл в Україні, серед столичних шкіл має середній рейтинг, тут навчаються прості «не мажорні» діти, як і вчителі, які тут працюють, – найзвичайнісінькі. А тепер щодо незвичайності і тут складно. Складність полягає у знаходженні й використанні слів, які б не перетворили цей текст на пафосний меседж чи «хвалебну оду», а максимально об‘єктивно відобразили стан речей, корисну інформацію, в обрамленні настроєвого ставлення автора до викладеного матеріалу. Тож наразі про приємні речі сьогодення у висвітленні достовірних фактів.
Отже, почну спочатку. Я мама учня, який навчається у спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 23 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району столиці, про яку і буде йти мова. Тут мені можуть дорікнути, мовляв «кожна жаба своє болото хвалить», але це зовсім не так, повірте… Розповім, чому я для свого сина обрала саме цю школу, поринувши у такий собі екскурс, адже кожна мати чи батько, обираючи для своєї дитини навчальний заклад, керуються якимись принципами, думками тощо. Мій син до десятого класу навчався в престижній гімназії, в позашкільний час, як і більшість дітей, займався у Центрі дитячо-юнацької творчості та у Школі мистецтв. З математикою в дитини не клеїлося і це «неклеєння» почалося не з молодшої школи, а із шостого класу, одні предмети дитині були цікаві, інші – ні. Тут багато залежить і від вчителя, і від самої дитини, я це чудово розуміла. Мій син був таким собі «середнячком», який залюбки виступить на шкільному концерті, але не напише МАН з математики. У Школі мистецтв оцінили його вміння з вокалу та театральної майстерності, але ж у загальноосвітній школі це ні до чого…
В дев‘ятому класі моя дитина часто «хворіла» в першій половині дня, а в другій «видужувала» і бігла в Школу мистецтв, бо ж там роль Лукаша, яку він грав і жив нею, там його заслужено хвалили, що додавало сину впевненості і віри в те, що не такий то він вже й ледачий, бо ж монолог з «Лісової пісні» вивчив без труднощів… Я розуміла, що не за горами старші класи, потім ЗНО, а далі вибір професії, усвідомлювала, що вченим-математиком син не стане, бо його цікавлять зовсім інші горизонти.
Альберт Ейнштейн колись сказав таке: «Кожен із нас геній, але якщо оцінювати рибу за її вмінням лазити по деревах, вона все життя проживе впевнена в тому, що вона невдаха». Моє завдання було зробити так, аби в десятому-одинадцятому класі мій син відновив бажання до навчання, розвивався далі у своєму творчому ремеслі, підготувався до ЗНО і головне – повірив у власні сили. Важка задача, що й говорити… Тому, після довгих роздумів, зваживши всі за і проти, ми забрали документи з гімназії, де син отримав базову середню освіту і, після складання вступних іспитів, він став учнем спеціалізованої школі І-ІІІ ступенів № 23 з поглибленим вивченням англійської мови.
Це школа повного дня, де після основних занять, у дітей десятого-одинадцятого театральних класів починаються профільні уроки, вчителі-предметники яких є викладачами престижних вузів столиці. Театральний клас!.. Що це за новина у загальноосвітньому закладі? А й зовсім не новина, бо цей експериментальний клас має десятирічний досвід. Він єдиний в Україні, не лише в Києві, але про який не всі знають і це прикро… Саме цей факт, мабуть, і спонукав мене до написання статті. Директором закладу є Олександр Ігнатов. Людина, яка згуртувала міцний педагогічний колектив, а театральний клас – це його творча «дитина», яку він ростить, вдосконалює і плекає, відкриваючи шляхи в широкий світ не одному десятку українських співаків, танцівників, акторів тощо…
Наразі, коли заходить мова про освіту, з багатьох шпальт газет, журналів, на радіо, телебачення чуємо про НУШ. Як на мене, то нова українська школа у вищезгаданому закладі освіти була запроваджена давно. Базується вона в першу чергу на взаєморозумінні дітей і дорослих, на доброзичливому ставленні (не на словах, а на ділі) вчителів до учнів, за що перші отримують теплу віддачу, бо життя – це бумеранг, твори добро і воно до тебе повернеться сторицею (українська народна мудрість).
Про безліч заходів, які проводяться на базі цього закладу і які запроваджені в дію з ініціативи пана Олександра Ігнатова (наприклад, «Мистецька фортеця») годі й говорити. Зацікавлена особа може про це дізнатися з інших джерел, хоча б зайшовши на інтернет-сторінку школи, моя ж місія полягає в іншому – хочу відкрити умовні двері батькам, які мають таких творчих «рибок» як і я, але яких оцінюють по вмінню лазити по деревах… Друзі, вихід завжди є, але ми не завжди про нього знаємо!
До речі, за цей навчальний рік мій десятикласник ні разу не захворів. Мабуть спрацював якийсь психологічний фокус, бо син боявся пропустити хоч один день навчання в школі, де його чекають друзі – однокласники і вчителі, пропустити навчання в школі, де кожна дитина відчуває свою важливість, необхідність, незамінність. Тому не гріх подякувати людям, директору закладу і педагогічному колективу, які своє серце, як і Василь Сухомлинський, дарують дітям. Уклінно дякую!
Письменниця, багатодітна мати
Ганна Коназюк.
Київ, 12.032019
