Дещо цікаве про серйозні речі :)
Александр Дюма писав: «Нудне і довге – перші вороги мистецтва». Мабуть, це стосується і поезії. Одне із неписаних правил сучасної поезії полягає в тому, щоб втиснути побільше сенсу у меншу кількість слів. І я до цієї тенденції ставлюсь позитивно. Та зрештою, наважилась на дуже довгий (але надіюсь, що не нудний) твір – корону вінків сонетів.
Публікуючи текст своєї корони «Вінець для музи», я помітила, що більшість читачів взагалі не знають про існування подібного жанру. Втім, це і зрозуміло, бо навіть звичайний вінок сонетів не є надто популярним серед сучасних авторів, а тим більше серед читачів.
Чимало людей можуть запитати: «А навіщо взагалі писати корону чи вінок? Хіба не достатньо просто писати гарні душевні вірші?» Я відповідаю: «Писати варто хоча б заради самовдосконалення. Сонет дисциплінує поета, адже до нього ставляться досить суворі вимоги. Може здатися, що вони заганяють автора у рамки та не дозволяють йому розкритися. Але опанувавши цей жанр, поет стане справжнім поетом, а не любителем, який просто красиво заримовує думки.
Вінок сонетів (бажано класичних сонетів, а не «вільних»), завжди вважався вершиною поетичної майстерності, а корона – це взагалі вершина вершин. Гадаю, немало «маститих» авторів у минулому та нинішньому столітті пробували її писати, але зупинялись на початку або на півдороги (але не зізнавалися у цьому). J
Я теж була не впевнена, що завершу корону, тим більше у такий короткий термін. Але, дописавши її, зрозуміла одне – для такого завдання необхідна насамперед величезна витримка та бажання розвиватися. Це величезна технічна та навіть нудна (хоча, можливо, і по-своєму цікава) праця. Це робота із словниками та не один день редагування вже готового матеріалу. Дорога до цієї вершини така ж складна, як шлях буддиського монаха до нірвани. Але досвід, отриманий в процесі її подолання – безцінний.
Як не дивно, але корону сонетів теж можна «зграфоманити». У світі існує до десятка «корон» і далеко не всі вони вдалі. Адже підібрати таку кількість слів до чотирьох магістральних рим не так просто. Крім того, у короні безліч інших рим, які не повинні повторюватися (хоча б у одному відмінку). Потрібно, щоб рими гармонійно вписувалися у рядок, а не були «притягнутими за вуха».
Я намагалася уникати застарілих слів (хоча, деякі все ж є у короні), скорочених форм дієслів та прикметників, діалектизмів, словом, всього, що полегшує цей шлях! Хоча, з іншого боку я люблю використовувати «авторизми», але ними теж не бажано зловживати.
Можливо хтось із авторів захоче повторити мій шлях, але я не буду ні відговорювати їх, ні заохочувати. Закликаю лише зробити правильні висновки щодо поезії. Як би не оновлювалось мистецтво та література, існують незмінні речі, які неможливо перевершити ніякими чудернацькими «пробами пера» та сміливими експериментами.
Сучасна поезія базується на «модних віяннях», більшість із яких не мають нічого спільного із поезією як такою. Ці «свіжі» та екстравагантні стилі приносять авторам популярність у творчих колах, але чи вічні вони? Чи не нагадують вони пісні-одноденки сучасних горе-співаків? Оновлюючи поетичне мистецтво, важливо утримувати баланс між класичним та модерним, а також не піддаватися спокусам швидкоплинної слави. Лише в цьому випадку можна створити щось власне и неповторне, не копіюючи ні класиків, ні сумнівних сучасних зірок літератури.
