20.04.2020 00:00
for all
66 views
rating 5 | 2 users
 © Еріх Марія Ремарк

Будьте пильні! Про фільм «Останній акт»

Будьте пильні! Про фільм «Останній акт» Еріх Марія Ремарк

Він закопався в землю глибше, ніж будь-який інший німець, - приблизно на тридцять метрів. Там він спілкувався зі слинявими генералами, куховарками-ветеранками, собачками, есесівцями, подружкою, нападами люті і ілюзіями. Він вів фантомний війну з арміями, яких більше немає, кидаючи їх на ворога, про якого він знав лише те, що підказувала йому власна фантазія. Ось вам полководець, який за п`ять з половиною років війни жодного разу не був на фронті (його ставка незмінно розташовувалася далеко за лінією фронту), ось вам фюрер, який безглуздо занапастив мільйони людей, але за весь цей час не спромігся побувати в лазареті, ось вам егоманьяк, який, щоб самому прожити зайвих кілька тижнів, пожертвував містом з усіма жінками і дітьми в ньому, сам же ні разу не покинув найбезпечніший в світі бункер, щоб поцікавитися, що ж він там накоїв (адже це зашкодило б його інтуїції). Ось вам примадонна, що ганьбила недостойний його народ, дозволивши йому терпляче та слухняно вмирати за фюрера. Ось вам друг дітей, який, зворушливо сплакнувши, оголосив фрау Геббельс зразковою матір`ю і дружиною; вона сказала чоловікові, що розпорядиться умертвити своїх чотирьох дітей, тому що вважає своє життя без фюрера позбавленим будь-якого сенсу. Ось вам скажений обиватель, якому на тлі гинучої Німеччини, як в дешевому вульгарному романі, спало на думку узаконити свої стосунки з мадемуазель, влаштувавши для цього церемонію одруження. До речі, загинули ще кілька бравих німецьких солдатів, яким було наказано розшукати і привести в бункер якогось працівника столичного загсу для оформлення одруження. Ось вам той, хто немов щур на потопаючому кораблі, навіть померти не зумів сам. Вирушаючи в інший світ, йому треба було прихопити з собою і свіжоспечену фрау Гітлер.

Так звана «Гітлер-легенда» в Німеччині нагадувала про себе майже до самого кінця війни, а в ряді випадків і в повоєнний час. «Фюрер поняття про це не мав» і «Якби до фюрера дійшла вся ця інформація!» - ці висловлювання передавалися з вуст у вуста, хоча всюди вже настало глибоке протверезіння.

Фільм «Останній акт» став приводом для того, щоб покінчити з цією легендою. Треба було всього-на-всього скористатися наявними документальними матеріалом. Суміш ницості, жорстокості, егоїстичного співчуття, відвертої дурості, бездарності, найнизькопробнішої сентиментальності, дилетантизму і боягузтва - всього цього здавалося більш ніж достатньо, щоб покінчити з міфом про Гітлера і всякими розмовами про расову перевагу. Однак мова йшла про щось більше. Адже нацисти не з`явилися з якоюсь чужої планети, щоб поневолити Німеччину. Вони виросли в самій Німеччині. Треба підкреслити, що не тільки криза і безробіття підштовхнули до них маси людей, змусивши їх битися за нацизм до самознищення. Справа ще й в іншому. Протягом цілого століття німців виховували в дусі безумовного послуху, і така система виховання принесла плідні результати. Яке ж це зручне олово - «слухняність». Не потрібно ні про що думати, нічого самостійно вирішувати. Головне - йди за фюрером, і ти вільний від будь-якої відповідальності. Такий погляд породжував сліпе підкорення, абсолютне підпорядкування, звільняючи від будь-яких моральних, етичних, релігійних, людських сумнівів, вбиваючи на корені громадянську мужність, прагнення до того, щоб виховувати в собі власні переконання. Це слово породжувало раболіпство, що прикривали моральне боягузтво. За іронією, це слівце стало найулюбленішим у сформованій теорії расової переваги. Послух, покора - це служило виправданням для вбивць в концтаборах. Вражений і обурений світ відзначив для себе, що цим самим слівцем намагалися виправдатися маршали і генерали на Нюрнберзькому процесі, бо всерйоз вважали, що таким чином можна уникнути покарання за ліквідацію заручників, за порушення міжнародного права, за розстріли цивільного населення. Про совість ніхто і не згадував. Вона просто померла - була вбита цим слівцем. Словом всіх диктатур.

Що ж можна сказати про це сьогодні? Переважна частина німецького народу, безсумнівно, проти нацизму, проти війни, проти мілітаризму, тобто за мир. Так було і в 1918 році. Однак через двадцять років почалася Друга світова війна. Заключні слова фільму «Останній акт»: «Будьте пильні!» Будьте пильні, щоб ніколи не повторилося те, що одного разу вже сталося. Так чи важливо проявляти пильність?

У мене перед очима звернення Союзу боротьби проти нацизму, розташованого в берлінському районі Шарлоттенбург. У цьому документі йдеться про те, що в Західній Німеччині знову діють понад сто організацій, що переслідують відверто нацистські цілі. Крім того, виходять більш сорока періодичних профашистських видань. Додайте до цього праворадикальні групи, без допомоги яких нацисти ніколи не прийшли б до влади. Тим часом нацисти знову активізуються.

На 1945 рік була запланована велика акція сприяння жертвам нацизму. Вона здавалася логічною і очікуваною. З цього приводу серйозна газета «Національцайтунг», що виходить в Базелі, наприкінці 1945 року виступила зі статтею під заголовком «Скандал в Бонні в зв`язку з проблемою подолання минулого».

«Приблизно 85 відсотків активістів середньої та вищої ланки НСДАП, СА і СС, які до 1933 року вже були держслужбовцями, отримують сьогодні свою пенсію без будь-яких обмежень. Приблизно у половини з них розмір пенсії становить понад 1000 німецьких марок. А ось круглим сиротам, батьки яких були знищені нацистами або за участю нацистів (якщо їм пощастило і вони дочекалися розгляду своїх справ владою) належить всього 100 марок. Однак навіть ця сума їм не гарантована, якщо вони заробляють більше 75 марок щомісяця. Засновник і перший шеф гестапо Ділсі також отримує свою пенсію без будь-яких обмежень, так само як і вдова головного ката Гейдріха, в той час як десятки тисяч тих, хто втратили годувальника (з причини фізичного знищення) до сих пір не удостоїлися від держави мінімальної фінансової підтримки (хоча б одного пфенігу!) ».

Чи не є такі дії влади проявом симпатії до нацистів і їх поплічників і відвертого презирства до жертв? Або це знакове явище? Розглянемо ще один приклад. У 1945 році один полковник був засуджений до п`ятнадцяти років тюремного ув`язнення - за кілька днів до того, як американці зайняли містечко Пенцберг, він наказав розстріляти бургомістра і заодно шістьох жителів, які намагалися запобігти безглуздого знищення нацистами міського рудника. Полковник подав апеляцію. У 1956 році суд в Мюнхені виправдав його на тій підставі, що військовослужбовець керувався наказом. Виправдувальних вироків такого роду стає все більше. Наказ знову виявляється достатньою підставою для виправдання скоєного. Все частіше в пресі з`являються повідомлення про колишніх нацистів і їх посібників, які висунуті на важливі політичні пости. Генеральний прокурор Гітлера викликав загальну ненависть тим, що запропонував не розстрілювати, а повісити учасників замаху на фюрера від 20 липня 1944 року. Він особисто був присутній при страті, а тепер поживає розкошуючи на свою пенсію. Комендант горезвісного концтабору Штутгоф недавно був засуджений на «цілих» п`ять років в`язниці за вбивство 150 чоловік. Зауважимо, що йому було зараховано попередній висновок - в результаті приблизно по десять діб за кожне вбивство. Місто Кіль, в 1945 році засудивши адмірала Редера як військового злочинця, позбавило його права почесного громадянина міста, але в 1956 році переглянуло своє ж рішення. Воєнних злочинців, що виходять з в`язниць, зустрічали дзвоном, букетами квітів і урочистими промовами, як мучеників.

Представник військово-морського флоту в новому німецькому Бундесвері кілька тижнів тому виступив з промовою перед військовими моряками в Вільгельмсхафені. У ній він назвав засуджених як військових злочинців адміралів Деніца і Редера зразком, гідним наслідування, підкресливши, що «наші колишні верховні воєначальники відрізняються незаплямованою репутацією». Чи не почулося це нам? Ні, все правильно. Це виголосив шеф військово-морського відділу нового демократичного федерального відомства збройних сил Бланк. На щастя, хвиля обурення в бундестазі змусила цього квапливого пана піти у відставку. Однак залишається питання, яким чином він опинився на такій важливій посаді.

Заключною фразою, що прозвучала у фільмі «Останній акт», стало: «Будьте пильні!» Напевно, не варто приймати так близько до серця наведені тут приклади. Адже велика частина німецького народу прагне миру і демократії, йому добряче дісталося від Гітлера і його союзників. Однак реакцію передчасно списувати з рахунків. Вона діє приховано і активізується в очікуванні свого часу. В її рядах не тільки колишні нацисти; разом з ними ті, хто допомагав їм прийти до влади, хто нічого не зробив, щоб перешкодити цьому, коли їх ще можна було зупинити; ті, хто лжепатріотизм ставив вище поняття особистості та відповідальності, співпрацюючи з нацистами в своїх корисливих цілях. Будемо ж сподіватися на Бога, що вони ніколи більше не прийдуть до влади! Але однієї надії мало. Важливіше налагодити виховання в дусі діяльної демократії. Дванадцять років виховання в дусі нетерпимості і кілька століть навчання з метою прищепити людям сліпий послух відкинути одним зусиллям неможливо. Тому і звучить заклик до пильності. Тому так важливо проявити пильність, щоб не відстати від розвитку подій, до цього висновку нас підштовхує все те, що відбувається починаючи з 1914 року до теперішнього часу.

Спробою усвідомлення цього є фільм «Останній акт». Над ним працювали різні автори. Я теж виявився причетним до цього проекту, написавши попередній варіант кіносценарію. Представлений тут остаточний текст сценарію належить Фрицу Хабек. Значна частина матеріалу - це свідчення очевидців, документи і звіти судді Майкла Мусманно, який брав участь в Нюрнберзькому процесі, а пізніше випустив про це книгу під назвою «Десять днів, щоб померти».

Характерно, що зняти суто документальний фільм стало вже неможливо. Хоча був такий, змонтований з новинних блоків. Але в 1955 році він здавався всім відверто неправдоподібним. Була і одна блазнівська кінопародія - спроба висміяти жахи, що відбувалися. Необхідно було знайти героя, але в бункері такого не виявили. Не знайшлося ні Аттіли, ні Чингісхана. Була тільки жалюгідна, нервово тремтяча тварина, що не випускала з рук склянку з чаєм і поїдала величезну кількість тістечок. Ця тварюка то впадала в буйний стан, то видавала порцію хвастощів, то заливалася сльозами. І тим не менше генерали до кінця підпорядковувалися цій тварі, бо твердо знали, що після Сталінграда і прориву фронту в Нормандії війна програна, а підставою їх переконаності залишався непохитний принцип - наказ є наказ, незалежно від того, хто його віддав: безумець або вбивця.

Тому необхідно було вводити в канву фільму носіїв протидії. Такими стали два молодих офіцера з фронту і один член «Гітлерюгенд». Їх очима глядач бачить шабаш відьом, що розігрався в бункері фюрера в найостанніші дні. Тільки таким чином міг бути почутий чіткий заключний заклик - «Ніколи знову!» і «Будьте пильні!» Все інше, не дивлячись на те, що сьогодні виглядає недостовірним - достеменно вірно.

1956


«Проба Пера» цікавиться

  • Хочете залишити відгук про прочитане?
  • Відгук

Публікації: Каранда Галина

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Сторінка: 1 з 4 | Знайдено: 22
Автор: Каранда Галина
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: це не моє;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.04.2020 19:32  © ... Закріплений коментар

Остання прижиттєва фотографія Адольфа Гітлера. Через кілька днів -  30 квітня 1945 року -  він наклав на себе руки.

 22.04.2020 12:05  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

А негрів у них часом не лінчуюють?) 

 22.04.2020 10:31  КАЛЛИСТРАТ => © 

Ну почему сразу - жесть))) У них это делается очень профессионально и, к тому же денег стоит)))
А людЯм после 22.00 запрещено воду сливать в унитазе, ежли и приспичит, так сходи куда-нибудь по-тихому)))
В леса надо уходить, в леса.... ))) 

 22.04.2020 10:09  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Жесть))) я б ще й півню сусідському щось відрізала))) 

 22.04.2020 09:57  КАЛЛИСТРАТ => © 

Дня два назад я посмотрел  документальный фильм о Швейцарии.

Ну и что это за страна такая, где даже собаки не лают, потому что им подрезают голосовые связки, тишина вокруг стоит оглушающая, а порядки круче чем даже у немцев - орднунг в квадрате)))

 22.04.2020 09:33  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Та що ви сьогодні на Швейцарію напали!))
Я б теж непроти пожити в "скучній" країні... і чим скучніше, тим краще... бо щось останнім часом аж надто весело стало скрізь. 

 22.04.2020 09:10  КАЛЛИСТРАТ => © 

Вы имеете ввиду литератора Ульянова?)))


Хорошо ему было в Швейцарии, пиво пил, соседского пса дразнил, так нет же появился перед ним демон революции Израиль Лазаревич (Парвус) и раздул в нём глубоко спрятанную искру его предка-поджигателя Мойше Бланка. 

До сих пор не погас этот пожар.


Да, скушная страна эта - Швейцария )))))

 22.04.2020 08:56  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

До речі... сьогодні ще одному "художнику" 150 років... не пам`ятаю, чи він малював... ну писав точно багато!)) 

 22.04.2020 07:39  КАЛЛИСТРАТ => © 

"Потому что в Германии уже очень хорошо знают, что будет... если расстроенный художник поменяет профессию..."


О художниках….

Жил в Киеве народный художник Глущенко Николай Петрович, он же советский разведчик «Ярема». Фрагмент из его жизни:

«В последний день берлинской выставки «нагрянуло» высшее руководство Третьего рейха во главе с министром иностранных дел И. Риббентропом, который вручил организаторам выставки грамоты и ценные ...

 22.04.2020 07:01  КАЛЛИСТРАТ => © 

Балованный этот Крамер - Ремарк )))


Да и то – Швейцария, кофе, шоколад, сыры, чистый воздух, отменные напитки, пей хоть до встречи с «белочкой» , ну и какой здесь романтизьм, не говоря уже о героизме, как себя проявить?)))

А вот на Беломорканале или Соловках с их северным сиянием там было - да, там даже миска ежедневной баланды вдохновляла на подвиг и жизнь, не говоря уже о какао с молоком. Представляете, что мог бы написать сочинитель о тов. Сталине. Думаю, что хвалебную оду о лучшем друге писателей и величайшем вожде рождающегося мира.


Да, скушная эта страна Швейцария.)))

 21.04.2020 21:30  © ... => Суворий 

Звиняйте, я знову з анекдотами...
"В Германии дизайнерам, фрилансерам и творческим людям во время карантина делают выплаты по 5000 евро...

Потому что в Германии уже очень хорошо знают, что будет... если расстроенный художник поменяет профессию..." 

 21.04.2020 14:41  Суворий => © 

Боюсь, що тоді ця ковдра взагалі на нас не натягується і Ремарк писав про своє...

Німці примкнули до Гітлера, щоб повернути велич та гідність власної країни, по якій відверто потоптались розробники Версальського договору. Вони готові були примкнути до будь-кого, хто відновить статус-кво 1914 року. Їм не повезло, дістався біснуватий фюрер (його добре охарактеризував Ремарк в статті), що хотів того ж самого, але в свій спосіб. Коли той стрілив собі в лоба, німці знову взялись за відновлення статус-кво. Аж поки їм не вдалося... І будуть це робити знову і знову. Замість того, щоб витрачати час на політичну помсту своїм папєрєднікам.

Це історія не про нас... Ми пишемо свою....

 21.04.2020 14:10  © ... => Суворий 

Думаю, що та еліта, яка в 2014 році розкривала поширше двері для русского міра, навряд чи дуже старатиметься піднімати економіку України. Навіть якщо їх "змусити добре попрацювати" і припустити, що вони гарні спеціалісти в своїй справі. Тим більше, коли мова йде про реальні злочини. Ессе саме про це, як на мене. зараз у нас та сама тенденція. Реабіцітація вбивць, звинувачення жертв. Про матеріальний стан тих і інших взагалі мовчу. Тільки у нас війна ще навіть і не закінчилася. 

 21.04.2020 08:36  Суворий => © 

Німеччина провела, якщо я не помиляюсь 20 Ньюрнберзьських процесів, а Японія взагалі обмежилась одним. А далі обоє змусили усю тодішню еліту попрацювати на відбудову держави. Не на рудниках гнити, а там де вона була найбільш ефетивною. Мотивуючи не кнутом, а пряником. І вже через 10 років ФРН та Японія по рівню росту ВВП обігнали Францію та Британію... Нащадки вдячні. Хіросіма та Берлін відбудовані. Ремарк ображений судячи з тексту. А пабєдітєлі досі з лайна та бідності вибратись не можуть. Буває й таке. Економіка - тітка безсовісна... Нам би не завадило це врахувати.