Відкриваючи «Галактику Андромеди»
Оксана Медвідь. Галактика Андромеди: поезії. – Харків: Мачулін, 2024 – 88 с
Чи хто з нас знає число зір на небі, а піщинок на землі? Звісно, що ні. Бо кожен бачить те, чого не бачать інші. Але маємо один приємний виняток – туманність Андромеди є найбільш віддаленим космічним об`єктом, який ви можете побачити без телескопа з Землі. Це найближча до нашого Чумацького Шляху велика галактика. Вчені кажуть, що вона віддалена від нас на відстань 772 кілопарсек, або ж 2, 52 мільйони світлових років. І якщо інші галактики віддаляються, то галактика Андромеди навпаки – невпинно наближається. Що ж буде, коли обидві галактики зіткнуться? Науковці кажуть, що виникне нова галактика. Вже й придумали їй ім’я – Мілкомеда. Ось уявіть собі: мине мільйон років, тих вчених вже не буде, а хтось дасть галактиці інше ім’я. А що ж ми, земні люди? Ми просто живемо, кожен день особливо, цікаво або не дуже, інколи такий, щоб завжди пам’ятати або такий, що хочеться його якнайшвидше забути, пережити, особливі почуття й зустріти особливих людей. І що для нас існує – обираємо ми. Оберіть мандрівку поезією і я запрошую вас відкрити поетичну «Галактику Андромеди»!
«Яскраві образи, змальовані в поезіях, насправді існують, але їх можна пізнати лише втаємничений. – зазначає в «Замість передмови» авторка збірки Оксана Медвідь. – Таким чином, пишучи свої вірші, я переклала на слова свій внутрішній світ, який складається з тонких, а часто і фантастичних уявлень». (с.3)
Але все, що відбувається з ліричною героїнею збірки – на межі фантастики і реальності. В її поезіях нема пафосу фальшивих нот і рим. Є тут верлібри, і є римовані поезії. Але всі вони такі, що читаєш і кажеш: та це могло бути чи й було зі мною. Ось, як можна було сказати чи написати…
Отже, перша зірка нашої галактики. Вона про зустрічі з найближчими, коханими.. «Колись ми з тобою зустрілися, Щоб зрозуміти, що нічого в житті не буває даремно» (с.5), «Твої оксамитові очі навпроти. В них чудово видно жагу до життя І безмежну далечінь, де ховаються зорі» (с.6), «Твій всесвіт – це матриця, Ніким не вивчена і недосяжна для розуміння» (с.8)., «І думати, що зорі Давно і навмисно Потонули В очах коханих» (с.10). А ще: «В найкращому світі Немає розлук, Смерті, образ І нещирого каяття. Там і оселимось ми. Якщо пощастить…» (с.15), «А в тебе безсоння, і ти уявляєш, Як десь під пухнастими віями Ховаються очі твого золотого кохання» (с.21), «Але я зберігаю фото Надійно в телефоні. На ньому ти і сонце, і це Я не віддам» (с.24). А як Вам тут: «Подаруй мені добу Без телефону, Вайберу І всесвітньої мережі», й далі: В моєму аскетичному Світі Це буде найбільший подарунок» (с.47, поезія «Подаруй»)
Цікавою є деталізація певних, інтимних для ліричної героїні подій: «В останню ніч перед твоїм від’їздом Тремтіло світло у вітальні» й тут же «Твоя рука обхопила мене за спину Неначе я була плюшевим ведмедем, з яким ти завжди засинаєш» (с.22), «То в будь-який час З твоєї світлини До мене всміхнеться Літо…» (с.44), або дуже інтимне: «Рожеве, м’яке простирадло Досі пахне твоїм парфумом», і тут же «Неначе весь пантеон грецьких богів Славив кохання тієї ночі…» (с.46), «Я вже щаслива, Що можу заварити тобі Горнятко кави, Щойно промінь досягне Твого обличчя» (с.51), «Я запалю вогні У вітальні» і тут же: «Тепер буде видно, Що я чекаю Саме тебе В сьогоднішній вечір» (с.52)
Поетична зірка Арлекіна. Це поезія не про клоуна, якого бояться діти і ненавидять дорослі. Це про битого життям чоловіка, спритного італійського «слугу всіх панів», який не має з ким побути справжнім на цій землі: «Нічне весняне небо І шалений вітер у спину Нагадують, що час, Простір і особиста історія Замкнулися для нього В єдине коло» (с.9)
Зірниця творчості. «Безсоння о третій ночі Надихає на тексти Про плинність часу, високі матерії І жагу палкого кохання» (с.11) «За лаштунками театру Не менш цікаво, Ніж на виставі» (с.12), про скороминучі захоплення: «Ти думаєш, що вона До біса вчасно З’явилась на обрії твого життя» (с.17).
Про більше, як закоханість й творчість: «Моя загартована в тривалих битвах, Надійна до божевілля і така вразлива Муза!» (с.19), «Ми лише вигадка Божевільної фантазії, Що загубилась На перехрестях Цієї світобудови…» (с.56)
Про плинність почуттів, коли ліричні герої дивовижного кохання не обнадіюються ілюзіями: «Ти помічаєш холод і сірість, І шкодуєш, що минуле Приходить так несподівано і невчасно» (с.27)
І про мрію, перш ніж вирушити до нових планет творчості: «Щоб побачити, нарешті, Уві сні море, сріблясте Від сонця до самого горизонту, І дивовижний корабель, Де команда зі справжніх Морських голодранців вітає тебе, Як поважну персону…» (с.13). Іще про мандри: «Десь існує таємнича земля, Оточена хмарами, що заблукали В неприступних скелях» (с.23)
А це про химерний світ зірки ілюзій: «В крамницях, неначе в місцях Сили, можна отримати і можна Втратити» (с.18)
Оксана Медвідь живе не в якійсь з космічних галактик, а в столиці нашої країни. В цій невпинній метушні вона має оригінальне буття: «Раптом зупинити годинник і зачудовано дивитись На об’ємний пуп’янок білої орхідеї, Пригадуючи, що в твоїй спальні Цвіте така сама квітка» (с.14), «Лілові тіні Вже огорнули Велике місто Понад рікою» (с.28), «Зухвалий час Так непомітно Спливає в такт З годинником На стіні» (с.16), а ще тут про зморшки і сивину, як «нісенітниці» буття. А це про те, як постає вибір:«Настане мить, коли ти Озирнешся на своє життя З тієї самотньої вершини, Яку тобі вдалося підкорити» (с.25). А це з вірша «Коловорот»: «Цегляна трикімнатна клітка, В якій ти щоранку прокидаєшся, Щоб знову заснути увечері» (с.35), або «Заплющити очі, Уявляючи себе легкою Пір’їнкою, Яка плине крізь час і простір В потоках світла, чекаючи, що вітер Змінить свій напрям» (с.53)
У вірші «Пообідня пісенька» розповідається про професійне вигорання, коли є мрія що день у офісі, це «День, який колись ти проживеш інакше» (с.30) або: «І щодня ти мусиш робити вибір: Мати чи бути? І не завжди Усвідомлюєш наслідки» (с.38), й «А що таке доля? І де ті невблаганні Мойри беруть час і натхнення Ткати твій такий особливий візерунок?» (с.39). Унікальне бачення: «Мрії, з якими ти виріс, Колись стануть реальністю. І не важливо, як і чому Тебе обрала доля для битви» (с.40) Помітили, що тут нема ниття про гірку долю чи ще якісь проблеми, а є те, що головне. Небагатослівна лаконічність авторки. Або далі: «Ніч на кухні, І події минулого дня Втрачають свій Гіркуватий присмак» ( с.32), ще: «Він скаже: «Молодість минає тоді, Коли дівчата більше не звертають На тебе уваги, а мозок Відмовляється сприймати реальність»» (с.36)
А це можете собі занотувати про кота: «Добре мати справжнього друга У себе в ліжку і у себе на кухні» (с.20). Прочитайте, як авторка пише про лютий, як поріг весни: «А поки дрімотно Ходять вечірні хмари» (с.26) про Купідона: «Немає ніякого сенсу чекати на вдалий постріл, Треба робити засідку На самого хлопчиська» (с.33) Це вже як афоризм. І про маму: «Ми вчилися Незалежності, ми вчилися міряти Мірилом На всю широчінь «Ведмежої» душі» (с.31).
Як же цікаво Оксана Медвідь пише про старий будинок, де «мешкають привиди Колишніх амбіцій», але і в цьому «потойбіччі» є свої переваги, де з балкона «…так добре видно Шматок нічного неба І повний місяць зачепився За край карнизу» (с.29), або про місто у «Київська колискова»: «Надвечір місто вбирається В яскраві вогні Підсвічених фонтанів, мостів, Вітрин, ліхтарів, автівок і забудови» (с.37), «Скляний будиночок У мене в голові» (с.58). А це про квітку «заховану в серцевині Кам’яних джунглів»: «Так важко побачити Зрідка Її відображення В дзеркальних малюнках Тисяч холодних вітрин» (с.41), поезія «Квітка». А як актуально лунає заклик опинитись «в далині Від агресивної індустрії» «Вийди опівночі Слухати тишу, Дивитися вглиб зоряного Неба І вбирати в себе Магічні вібрації ночі» (с.42). Іще про магію нічного неба в поезії «Експромт»: «А з темної безодні Вгорі Так ніжно сиплеться Дрібний сніжок! І ліхтарі» (с.43)
Людина перше, що зробила відкривши очі після народження – побачила небо. Ось чому ми так хочемо туди, звідки ймовірно прибули: «Так добре споглядати Сяйво Міських сузір’їв, Так добре під музику Алессандро Сафіна В осінніх сутінках шукати щілину Поміж світами» ( с.45)
Й знову про небо в поезії «Серпнева ніч»: «Опівночі небо Низько схиляється долу. На даху сусіднього будинку Неначе велетенська «морзянка», Спалахує вогник. Можливо, То маяк для прибульців» і далі: «Лиш Всесвіт байдужий І дихає рівно. Бо знає напевно, Що таке Вічність» ( с.49), або «І як до світанку Горять і вмирають Блакитнії зорі Моєї доби» (с.57). А це про глибоку осінь: «З її дощами, Маренням у пітьмі Про світло і свято», де «всі гештальти Закриті, і ти живеш Тут і зараз» (с.34)
Помічаємо майстерність в описанні персонажів: «Висока чорноока панна Звикла викликати в присутніх Дуже амбвівалентні почуття» (с.48)
Не оминемо галактичної планети, де живуть епітети й метафори. Як Вам: «сумне й красиве Обличчя листопаду» (с.44), «квадрати вогнів в будинках навпроти» (с.45), «предмети особистої втіхи» (с.48), «душа поволі Карбує золотий браслет» (с.58), «від краю слів До вчинків краю» (с.60), «ранки знервовані і безнадійно хворі» (с.79), «мереживо із золотавих зорь» (с.82), «ласкавий місяць-чародій» (с.83)
В Оксани Медвідь дуже тонке, аристократичне почуття гумору. Є в збірці поезія «Кохання і математика», де самотня панна шукає кохання, але знаходить альфонсів. Вони зникають, а вона рахує «Що і скільки вклала в стосунки І який отримала зиск…» та підсумовує, «Ще ніколи наука математика Не була так близько З народом» (с.50)
Цікавим з літературознавчої точки зору є наступний розділ збірки – «Сьогодення» з дуже влучно обраним авторкою епіграфом Вінстона Черчилля «Зберігайте спокій та продовжуйте».
У поезії «Новий день» авторка зазначає, що «Вся філософія Буття В єдиній миті Об’єдналась: Як вранці сонце прокидалось, Тінь відступала Задля дня» (с.55), «Несеш ти хрест, Але немає каяття. Попереду – Чорнильні плями…» (с.62). Продовжена тема погляду в неба як джерело сакральних знань, де «Мольфар мовчав І споглядав Вечірнє небо Над горами», а відтак «на схід здіймалася зоря Кривава», та він «передрік Звитяжну й горду Перемогу»(с.63), переживання творчої особистості : «Вже немає тих, хто проти, І нема тих, Хто зі мною, Я складаю вірші й ноти На рамена Алкіною» (с.64) Тепер трішки про Алкіноя. Це давньогрецький легендарний цар мореплавців, онук бога морів Посейдона. Він гостинно зустрів Одіссея та підтримував його у нелегких життєвих пригодах. Ми сьогодні всі – мореплавці на хиткому кораблі. А далі – поезія про «заледенілих В холодному спокої Мешканців міста», що «Живуть і існують, Кохають, ненавидять І намагаються дихати, Коли ворожа ракета Ганебно влучає В обрану ціль» (с.65), в наступній поезії: «Але пережите, Як кухоль, Випитий до дна» ( с.66), «Нехай застигли ліхтарі У мерехтливім сяйві І зорі визирають Боязливо» (с.67). Як бачите, тема світла, зір та ліхтарів кожного разу описана авторкою з особливого погляду.
Унікальною в збірці є ще одна урбаністична поезія, де зоря на краєчку неба засяє холодним світлом, й «звичайна оболонська дитина» усіма зусиллями хоче «Перетворити світ На бажаний і майже ідеальний» і переживає «щоб цеглина мого життя Не стала слабкою ланкою В фортеці реальності Цієї країни» (с.59) Повернемось до Космосу. Кожна зірка галактики прагне світити яскраво. Не буде світла зірок, не буде нічого єдиного. З людьми так само. Така філософія буття, і кожен, хто її не визнає, тьмяніє назавжди.
Далі бачимо цікаві замальовки з повсякденного життя. «Я знаю, Ти не так хотів, Але чи хочеш – мусиш… Пам’ятай благаю» (с.60), про Воїнів ЗСУ: «По місту і селі, по суші і воді Зима крокує вперто. Рубають москалів Хлоп’ята на «нулі» У рік двадцять четвертий» (с.61). Наступна поезія – про «мить Одкровення від Заратустри» й «останню вершину, Яку ти Маєш здолати». І хоча в чесному поєдинку ліричний герой програє, але «в жодному разі не зганьбився» ( с.68). А скільки людині треба щастя? «Я вже щаслива, Що ти дві ночі Побудеш поруч, Як літня злива» (вірш «Злива», с.69)
В наступній поезії читаємо: «Я хочу здолати Всесвітній сум» й «Тривогу від того, Що в просторі І часі Лишилось так мало Місця Для мене і моєї Тіні» (с.70), а далі «Війна з росіянами Зруйнувала хиткі Позиції сьогодення» (с.71). В поезії «Весна» лірична героїня каже, що є «щось незбагненне» «Як щемить в душі, Коли з землі Нагору лізе крокус» (с.72), а в поезії «Новорічне бажання» (с.73) влучно описані стан і почуття кожного українця. І про майбутнє нашої країни «І лицарів безстрашних Легіони Зітруть у порох Той ланцюг нещасть», й «Над обрієм Зійде нова зоря, Засяє світло З заходу до сходу» (вірш «Пророцтво», с. 74).
Наступна поезія «Двадцять» – про часи, де «батьківський будинок –– єдина твоя Надійна опора…» (с.75). Як же болить, що стільки батьківських осель зруйнувала війна. Спогадам нікуди повертатися… Та вони все одно повертаються….
Не оминає Оксана Медвідь й теми реальності за межами світу, де «котиться куля В кубічній кімнаті, Самотність і втому Не можна здолати»(с.76), а в наступній поезії: «І катування, смерть – Кривавий бал, Як метастази» (с.77).
Як і в попередньому розділі, маємо до вже процитованих ще два авторські афоризми: «Самотність – Це нестерпно, особливо, Коли собі самому Нема чого сказати» (с.78), відтак, «У темні часи Чи не найбільше Радієш тиші» (поезія «Темні часи», с.79) й пророцтво для ворожого солдата: «У заграві вечірнього сонця Буде видно Брудну каламуть Твоїх мертвих зіниць» (с.80)
Завершується збірка трьома життєствердними поезіями. «Фантазія» про ластівку, яка «гостювала в мене до весни» (с.81). Може, ця небесна пташка і надихнула авторку на написання збірки? А в наступній – «Ніч лише ставить Запитання Тому, хто ще живий, А відповідь Шукати марно Аж до світанку…» (с.82), й завершальній поезії «Вечірнє»: «І щастя що? То просто голос, Недріб’язкових вчинків гра» (с.83)
Поетична збірка Оксани Медвідь «Галактика Андромеди» вийшла у світ за авторської редакції та була здана до друку наприкінці березня. Видання у м‘якій обкладинці, кремовий книжковий папір додає зручності й комфорту: приємна для читання поверхня, відмінні друкарські властивості й читабельність. Верстку й макетування здійснила Аліна Шевченко. Власне, видавнича майстерня «Pantheon. Література та мистецтво» обрали для себе девіз «З теплом до кожного, хто творить і цінує творчість». Більшість створених майстернею видань – перші творчі доробки авторів. Зокрема й поетична збірка «Галактика Андромеди» Оксани Медвідь. Про авторку ще додам, що вона свій творчий шлях розпочала в 2019 році з публікацій оповідань у творчих тематичних групах мережі Фейсбук. Відтак, видала дві збірки оповідань, а в 2020 році отримала диплом лавреата міжнародного конкурсу на краще коротке оповідання «Склянка часу / Zeitglas – 2019». Друкувалася в літературно-мистецьких часописах Скіфія», Дивосвіт», «Лава» літературно-мистецькому журналі «Олександрійський маяк».
Безперечно, що поетична збірка «Галактика Андромеди» увійде до історії української літератури як самобутня й цікава. Названа за однойменною поезією «Галактика Андромеди» (с.7) Це поезія, яку варто читати не в контексті, а цілісно:
Хто довго шукав шлях
До самого себе,
Підкорював вершини і просто
Блукав пішки по бездоріжжю,
Хто не вгамував свою спрагу
І бажання пити життя
З великого келиха перемоги,
Робив різні ставки і не раз
Ішов ва-банк,
Той досягне мети лише тоді,
Коли поруч засяють для нього
Справжнісінькі зорі
В Галактиці Андромеди.
Особливість поезій, яка їх об’єднує – читаєш книгу й виникає певна тотожність авторських пошуків з Волтом Вітменом. Але в «Галактиці Андромеди» бачимо до земних тем також унікальне осмислення космосу і людини в ній.
Переваги книги в тому, що філософія буття від Оксани Медвідь проста й доступна читачу. В ній мандри, пошуки, справедливість, кохання й навіть ненависть до ворогів не носить якогось особливого культу. Все так, як є насправді. Коли ми бачимо неозброєним оком Галактику Андромеди згадаймо і по себе, і про авторку, яка побачила її з землі не так, як ми. А ми відкрили її для себе так, щоб не забути.
10.06.2024
