Пил із Сахари
Ніхто з нас не знає достеменно, де голова Осіріса,
Чи її спочинок в Осіріоні, чи десь
в селі Мощун поблизу Києва.
Анубіс, рудий бог, струснув свою гриву,
Тисячоліття здригнулись в його спогадах,
Бог хаосу прокинувся,
Скаже він Осірісу: ось твій саркофаг,
я поміряв. Лягай.
Осіріс зупинить його помахом руки,
й накреслить палицею довкола нього
Огненне коло.
І засміється рясно, наче рання алича в цвіті.
Пил пройде через всю Європу,
Пил осяде 31 березня і 1 квітня на наших зіницях, губах
Заб’є наші ніздрі,
І сонце окутає, наче кусючий шарф.
Старший лейтенанте, повертайтесь із завдання, –
Пора вечеряти!
Війну й так закінчите у званні майора…
Дівчатка молодесенькі, долоньками ніжними витирають церати
На столах рапатих, нашвидкуруч збитих,
Що на них була тушонка, каша гречана і хліб.
Вони не встигають витирати ті столи…
Вам, офіцере, ще знайшли одне місце, де протерли й чисто,
А мене – посадили недалеко від польової кухні,
Де дим,
де гаряче,
Де можна попросити добавки,
Де миска на колінах холодна,
А каша гаряча.
Дивно ж як...
Але чогось не хочеться їсти…
Я дивлюся на Вашу спину,
як на неї сідає пил із Сахари,
І думаю, що Анубіс в тому колі
Злий і голодний
заздрить нашому табору,
Трясе своєю гривою і червоніє,
Наче наше призахідне сонце.
Старший лейтенанте,
завтра буде тепло і вітряно.
Як же не хочеться прокидатися
З того сну
Що й не зовсім сон…
2 квітня 2024 р.