18.04.2012 19:11

-

824

6 | 6

 © Тетяна Белімова

Котлети по-київськи

Місто мого дитинства

Присвячую Миколі Щасливому

Весело дзеленчить Саксаганською трамвай. Весело бігти униз Володимирською, поспішаючи після університетських лекцій на той самий трамвай, і ускочити таки в останню мить перед закриттям дверей, і потім довго відхекуватись майже до Паньківської! Трамваї сьогодні у Києві сприймаються майже як раритет доби, хоча колись вони були повсякденним міським атрибутом, весело деренчали Хрещатиком і Еспланадною, круто повертали на Шота Руставелі, підіймалися стрімким Володимирським спуском… Давно вже вони зникли із центральних вулиць міста, які проте стали навзамін не пішохідними, як можна було б очікувати, а невеличкими односторонніми автострадами. Це розв’язало проблему "корків", як напевно замислювалось там, "угорі"? Зовсім ні. Це позбавило Київ вишуканої трамвайної європейськості (Прага, Відень, зрештою, Львів), наповнило і без того загазований центр нестерпним смогом. Так, трамваї залишились лише на київських околицях, таких, скажімо, як Куренівка (майже північний кордон міста), лівобережна Дарниця, Троєщина – недавні села, приєднані до столиці у другій половині ХХ ст. Пригадуєте, як у Зерова в сонеті «Київ з лівого боку»? Так, поет колись милувався Києвом, уже не будучи у Києві (цілком ймовірно, з того ж таки села Дарниця), милувався з лівого боку Дніпра кручами, на яких розкинулася Лавра, Видубецький монастир, бастіони Печерської фортеці… А сьогодні туристи й прості кияни на прогулянці вихідного й не тільки дня любуються із Володимирської гірки красотами лівостороннього Києва, де хмародеристі висотки упираються модерними шпилями в небо, рівні автостради ділять місто на симетричні квадрати й ромби, заперечуючи химерне плетиво Подолу й Татарки, уніфікуючи притаманну старому місту горбистість ландшафту й безкінечну зелень парків і сквериків.

Київ мого дитинства розтанув у глибині часів, як той казковий півник-льодяник на паличці, що їх продавали у «трубі» під Майданом Незалежності – Жовтневої революції, і який заступив доступний і наявний скрізь у вільному продажу чупа-чупс… Так, немає вже ні тих вулиць (вулиці ніби і є, але вже перейменовані, з випиляними деревами й втиснутими новобудовами), ні того старого Подолу із тінистим двориком, з якого голосно, нікого по-пролетарські не соромлячись, висунувшись з вікна чи й просто із розчахнутої кватирки, звали нас, малих, додому… Це – правда, моє місто змінилось, виросло, як, зрештою, і я, але завжди незмінно із гордістю, де б я не була, з ким би не знайомилась, я заявляю: «Я з Києва». Київ – єдине рідне місто, іншого такого не було й не буде. І завжди оповиватиме серце солодка млість, коли розквітатимуть каштани, і коли  простуватимеш весняною бруківкою… Завжди відчуватимеш лоскіт метелика, десь там усередині, коли опускатимешся, чи підніматимешся ескалатором. Завжди будеш із незбагненним трепетом вдихати вогке підземне повітря метрополітену, переживатимеш цю мандрівку тунелем як фантастичну пригоду, і читатимеш цей надпис під кнопкою «У разі аварії, сповістити машиніста», і сам себе лякатимеш припущенням «А якщо?»…

Місто мого дитинства… Мій Київ… Місто мого життя…

Котлети по-київськи

Напевне цей смачнючий рецепт відомий усім, навіть не киянам. Тим більше, що це гастрономічне задоволення не є чимось нездійсненним.

Склад:

4 курячих філе (знакомиті гурмани можуть узяти індиче філе, у такому разі 2 буде цілком достатньо);

100 г вершкового масла;

2 яйця;

панировочні сухарі (світлі!);

сіль, перець, зелень.

Приготування:

Філе порізати тоненькими  прямокутниками й злегка (!) відбити.

До центру прямокутника кладемо невеликий шматочок масла и гілочку петрушки. Масло можна заздалегідь поділити на рівні невеличкі кульки і залишити на годину у морозильці. Загортаємо так, щоб масло знаходилося  всередині. В ідеалі повинні бути «груші», але можуть цілком бути й «веретена». Збиваємо яйця, додаємо сіль. Сформовану котлету обмакаємо спершу в яйці, тоді у сухарях. Обсмажуємо у заздалегідь розігрітій сковорідці із високими бортиками. Котлета має бути повністю занурена в олію. Готові котлети викладаємо на гарне блюдо, сервіруємо стіл, додаємо інші святкові страви й запрошуємо Колю й всіх портальців. Смачного!

Київ, 18 квітня 2012 року