02.01.2013 00:00
for all
3951 views
    
rating 4 | 10 usr.
 © Тетяна Белімова

Літературна дискусія 1925-1927 років

Літературна дискусія 1925-1927 років

Про літературу - просто

Яким був літературний процес в Україні між двома світовими війнами? Уявіть собі бджолиний вулик у розквіті липневих днів: гул – праця – суєта – рух – хтось лише готується стартувати – хтось повертається вщерть повний нектару… Українська література 20-х років ХХ століття була таким схожим скупченням різних, іноді контраверсійних за своїми естетичними платформами та ідейною спрямованістю мистецьких угруповань. Література у той час не була індивідуальним вираженням особистості, як зараз. Кожен письменник знав, що художня творчість, – то справа громадська! Отже, перед тим, як розпочати віршувати чи приступити до написання роману, треба було визначитися із творчим об’єднанням, кожне з яких мало засадничі програму й маніфест, підтримувало чи заперечувало певну ідеологію. Гегемонами художньої дійсності, звісно ж, були такі величезні творчі спілки як «Плуг» (1922, найвідоміші представники – С.Пилипенко, А.Головко, Докія Гуменна, Григорій Епік) та «Гарт» (1923, найвідоміші представники – Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний, В.Сосюра, М.Куліш, Майк Йогансен, П.Тичина), котрі нараховували сотні членів і втілювали тезу Партії про те, що у мистецтво повинні прийти представники селян (від плугу або, як тоді модно було казати, «має постати чорнозем») та робітників (від верстату, безпосередньо із заводу чи фабрики); Футуристи на чолі із Михайлем Семенком шукали втілення кверо-футуризму – рухового мистецтва майбутнього; «МАРС»-івці (Тодось Осьмачка, Григорій Косинка, Є.Плужник, В.Підмогильний, Б.Антоненко-Давидович), яких, попри розшифровку назви «Майстерня – літературного – слова», радянська критика охрестила «попутниками» і «запеклими песимістами» за те, що «неправильно» зображали «безконфліктну» й «високодуховну» радянську дійсність; «Неокласики» (названі так опонентами – «самоназва» гроно п’ятірне – М.Зеров, М.Рильський, О.Бургардт (Юрій Клен), М.Драй-Хмара, П.Филипович), які не утворювали жодного угрупування чи мистецької групи, а були просто друзями, котрі у своїх творах культивували класичні розміри й канони, античні сюжети, досить часто вуалюючи, таким чином, своє ставлення до радянської дійсності.

Пізніше, із майже 20-літньої відстані, цей небувалий розквіт культурного життя, отримав назву відродження, на жаль, уже з означником Розстріляне (Юрій Лавріненко – Париж, 1959 рік). Зараз це термінологічне визначення використовують для позначення культурного ренесансу, який відроджував не естетичні цінності античності, а вартість української нації в усіх її духовних проявах – освіті, науці, мистецтві.

У 20-х роках склалася така ситуація, що велика кількість часописів, видавництв, друкованих органів різних культурно-мистецьких організацій не здатна була вмістити творів усіх бажаючих надрукувати свої дописи. Все актуальнішою ставала потреба високохудожньої творчості, необхідно було якось протидіяти «шедеврам» типу «бомбу нам би – кинуть би і амба, а бабам би бублик!» тих, хто вчора закінчив курси ЛікНепу і, ледь навчившись писати, вже вирішив «писати». З іншого боку, автори-початківці скаржилися де тільки можна на засилля «олімпійців» - авторів, які вже стали відомими, досить часто були на керівних посадах у часописах і видавництвах і не хотіли пускати «халтуру» на сторінки своїх видань.

У цьому плані, показовим є роман В.Підмогильного «Місто». Якщо пригадуєте, автор зображає входження в літературу молодого прозаїка Степана Радченка, його митарювання у місті в пошуках літературного заробітку, відвідання видавництв і літературних збіговищ, «зустріч» із критиком Михайлом Свєтозаровим (мався на увазі Микола Зеров), на розгляд якого Степан намагався подати свої твори…

Отже, з одного боку – зарозумілі «олімпійці», які вимагають спершу навчитися, а вже потім писати, з іншого боку «плебеї», які спираючись на слово Партії, теж прагнуть потрапити до літератури, заявляючи, що їм також є що запропонувати читачу, хоч, може, за їхніми плечима і нема університетської освіти... Якщо дуже спростити, то можна стверджувати, що саме такою була розстановка сил перед початком літературної дискусії.

Формальним приводом дискусійної суперечки стала стаття Михайла Биковця «Дискусія на літературному фронті»  («Знання». – 1925. - №214) і написана на підтримку стаття Григорія Яковенка «Про критиків і критику в літературі» («Культура і побут». – 1925. – 30 квітня). У своїх відозвах автори вимагали літератури, зрозумілої кожному, «про комуну й трактори», а також розпікали «сивих дідусів-олімпійців», які заступають дорогу «молодняку». Як приклад «олімпійського текстотворення» наводилася новела «Я (романтика)» Миколи Хвильового, яка, на думку критиків, пересічному загалу була не зрозумілою, а деякім могла навіяти і цілком хибне уявлення про пролетарську революцію, у зв’язку із чим пропонувалося запровадити органи цензури при кожному видавництві і часописі.

Відповідь не забарилася. Як завжди прямий і відвертий Микола Хвильовий відразу ж виступив із памфлетом «Про «сатану в бочці» або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян». Тези цього памфлету:

-          Гасло «Європа чи Просвіта?» - між цими двома поняттями мав обирати молодий автор: чи піти шляхом освіти, неухильно споживаючи і перетравлюючи культурну спадщину Європи, чи влитися у просвітянський цех/оранжерею поетів – «навчився писати – пиши!».

-          Загроза масовізму й графоманства у письменстві.

-          Небезпека цензури!

-          Вульгарна соціологія – однобічне тлумачення положень марксизму-ленінізму про природу мистецтва, що може призвести до деформації історико-літературного процесу (як ми знаємо, так воно й сталося…).

Далі будуть й інші памфлети, найвідоміші із них «Камо грядеш?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму» і, звичайно ж, найважливіший - заборонений радянською владою "Україна чи Малоросія?". У цих творах Микола Хвильовий обґрунтував поняття Азіятського ренесансу, передумови й етапи його просування, сформував бачення романтики вітаїзму (не тільки стилю, а й способу написання художніх творів), пояснив, чому він закликає молодих авторів вчитися в Європі, у Фауста й Гете… Врешті, в памфлеті «Україна чи Малоросія?» автор закликав українців «геть від Москви», маючи на увазі, що Україна не лише формально має бути «окремою республікою», а й буквально… Цього йому не подарували…

Опоненти Миколи Хвильового ніби чекали, щоб він подав голос – зусібіч на засновника «ВАПЛІТЕ» і автора «Синього листопаду» посипалися «критичні стріли», суть яких зводилася, як це не низько було з боку «критиків», до розбору біографії і до вульгарного витлумачення творів самого письменника. Аргументів «апологетам писаризму» явно не вистачало, тож в хід пішло все, що першим висвічувалося у «ясних головах» при імені Микола Хвильовий.

Несподівано, мабуть, і для самого Миколи Хвильового на захист його мистецької та ідеологічної позиції виступив «неокласик» Микола Зеров, далекий від романтики вітаїзму, не сприйнявший пролетарську революцію, проте цілком поділяючий заклики Хвильового вчитися й звертатися до загальноєвропейського культурного надбання.

Травень 1925 року. Хвильового цькують всі, кому не лінь. Кожна шавка від літератури вважає своїм обов’язком і собі його «обгавкати». У будинку Академії наук в Києві (зараз – Будинок вчителя на Володимирській) відбувається диспут. На порядок денний винесені ті самі питання. Всі, хто небайдужий до літератури, вщерть забили зал. На сцені – Микола Зеров. Він читає свій памфлет «Європа – Просвіта – Освіта – ЛікНеп». Всі вражені! Пізніше очевидці згадували, що це було схоже на те, що у кімнаті зі спертим повітрям раптом розчахнули вікна, й усім стало враз легше дихати... Після цього несподіваний союзник Хвильового видасть ще «Європейський ренесанс і пошехонські сосни».

Основна заслуга памфлетів М.Зерова була у тому, що він зумів переключити емоційний градус напруги, спрямувати розбурхану й емоційну мову Хвильового у академічне русло спокійного і безстороннього викладу. Так, він підсумував вимоги до молодих письменників, загалом до літературного й навколо літературного процесу:

-          Ґрунтовна літературна освіта.

-          Періодизація й вивчення української класики, переоцінка літературних надбань.

-          Мистецька вибагливість авторів і критиків.

-          Зростання технічної вправності авторів-початківців.

26 квітня 1926 року Сталін у спеціальному листі до Л.Кагановича (очолював КП(б)У) просив звернути його увагу на помилки комуніста Миколи Хвильового, вказував на загрозу «боротьби проти Москви взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури та її найвищого досягнення – ленінізму».

Червень 1926 – відбувся Пленум ЦК КП(б)У, на якому зачитували «Тези про підсумки українізації», фактично ж критикували Миколу Хвильового (без імені - по-радянськи)… Це був початок кінця… Фінальна сцена цього затягнутого фарсу відбулася 13 травня 1933 року… У Харкові, в письменницькому будинку «Слово» (побудованому радянської владою для українських літераторів, спустошеному радянською владою у 30-х роках…) пролунав трагічний постріл із револьверу…

Взаємодія різних літературно-мистецьких напрямків – обов’язкова умова всебічного розвитку будь-якої національної літератури, мистецтва загалом. Лише у боротьбі різних мистецьких сил може народитися твір/текст/дискурс високої художньої якості. На жаль, радянська влада думала й діяла інакше. Тому на початку 30-х рр. ХХ ст. було проголошено соцреалізм як єдиний можливий метод і спосіб художнього відображення дійсності в радянському мистецтві. Тим самим повноцінний усебічний розвиток творчості було згорнуто…


 

*На фото обкладинки - Микола Хвильовий

*На фото всередині публікації - Микола Зеров



Київ, 2 січня 2013

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 13.06.2017 12:49  Борис Костинський => © 

Тетяно, стосовно америкосів, то те СУТО рашевське кліше, що вони тупі.


Справа в тім, що в США є чітке розподілення на ЕЛІТУ та ПЛЕБС. Це різні люди і завдання в них - різні. ЕЛІТА веде країну уперед, а ПЛЕБС йде за ЕЛІТОЮ, не дуже обтяжуючи себе питання ЧОМУ та КУДИ. В Україні ж, НАЖАЛЬ, еліта майже відсутня, бо її вирізали і за царату, і за більшовиків. Мало того, більшісь населення ненавидить цих людей. Таким чином, в Україні націю ведуть не ПРОВІДНИКИ ДУХУ, а мерзота, котра була раніше і є зараз при владі. Саме тому Америка живе зараз у ІНФОРМАЦІЙНІЙ ЕПОСІ, а Україна - у КЛАНОВО-ОЛІГАРХІЧНІЙ(ФЕОДАЛЬНІЙ).

Що ж до Трампа, то я не думаю, що він був ОБРАНИЙ - скоріше, ПРИЗНАЧЕНИЙ. Але! Його місія вже добігає кінця і, судячи з усього, він закінчить вельми сумно.


Що ж до того, Таня, що українці "почуваються добре", то це СТРАШЕННА НЕПРАВДА! Тупі статистичні данні говорять геть про інше. Але! То є ДУЖЕ ДОБРЕ, що особисто Вам живеться файно і Ви, як пишете в своєму резюме на цьому сайті, ЩАСЛИВІ З БАГАТЬОХ ПРИЧИН.

 13.06.2017 08:22  © ... => Борис Костинський 

Пане Борисе, Ви знаєте, думки про те, що мистецтво в його традиційних вимірах зникне, були дуже популярними на початку ХХ ст. Не лише одні футуристи "прогнозували" швидкий фінал усіх без винятку мистецьких практик. В інтелектуальному романі В.Домонтовича "Доктор Серафікус" (1930) бачимо цікавий діалог, у якому герой переконує дівчину, балерину за фахом, кинути балет, бо цьому виду мистецтва від сили лишилося років із десять... Моя бабуся в таких випадках казала: "Поживемо - побачимо".

Щодо американців, то після останніх результатів президентських виборів їхній інтелектуальний і духовний рівень уже нікого не дивує. Перепрошую, але це так. Учора передивлялася світлини традиційного американського весілля на сторінці мого друга у ФБ. Такої кількості дуже-дуже товстих людей я жодного разу не бачила. Черева звисають до колін, руки нагадують подушки. Про який інтелектуальний розвиток мова при таких проблемах? Я була не просто вражена, а просто приголомшена. Водночас американці не підозрюють, що давно вже асимільовані українцями, бо співають "Щедрик" Леонтовича і їдять смаженю на салі.

Але найголовніше, пане Борисе, що ми, українці, почуваємося добре))))) Ми не дуже переймаємося, знають про нас чи ні. Кому треба - знають. Ми самодостатня нація, хай із невеликим періодом державності, але з великою історією, мистецтвом і потенціалом. Послухайте, як співають про шалених укрів "АнтитілА" - сіль у цій пісні:

 12.06.2017 13:03  Борис Костинський => © 

Все те вірно, Таня, але ж балет та опера були вигадані не в Україні, а у Європі... 


А те, що сучасні європейці ніколи того не бачили, то це лише  свідотцтво того, що застарілі культурні вияви вже мало актуальні у СУЧАСНОМУ світі. Цивілізований світ тотально занурюється у комп`ютерну культуру. Ще років з 10-15 і ГЕТЬ УСЕ піде в Мережу! Геть УСЕ! А балет та опера залишаться такими собі рудиментами, як, скажімо, книги на пергаменті чи там на глиняних табличках...


Культурну Україну у світі практично ніхто не знає. Це проблема, Таня! Це страшенна проблема! Але і Україну, як таку, теж майже не знають. Пересічний американець сходу знає Путіна та Рашу, а от Україну, як правило, навіть і не чули... Це факт, Таня! Я в Америці вже звик до того, що усіх українців вважають за РІЗНОВИД руських...

 12.06.2017 09:34  © ... => Борис Костинський 

Згодна з Вами, що література соцреалізму була ідеологічно заангажованою і прив`язаною до певних тем. Водночас хочу звернути увагу, що за доби колоніальної залежності (перебування України принаймні у складі двох імперій протягом багатьох століть) і по суті в ситуації бездержавності українці спромоглися створити літературу, музику, художнє мистецтво, розбудувати театр, видавати словники, відкривати навчальні заклади і музеї. Скажімо, наша література ХІХ ст. нічим не поступається іншим європейським літературам, проте нації, які їх породили, мали державницький статус на відміну від нас. Тарас Шевченко - істинно народний поет, геніально володів і словом, і пензлем, і, звісно, перший український дисидент, правозахисник, націотворець, історик, який навіть покриток жалів, а не судив. Якщо Ви його мали на увазі - цілком із Вами погоджуюся. Він і справді біля витоків нової української літератури і молодої європейської нації. Пафосно, але доконаний факт, яким викладачі розпочинають першу лекцію із багатьох гуманітарних курсів.

Ви знаєте, на минулому тижні гостювали у нас німці - діти 16 років. Уже не вперше почула від іноземців під час відвідання балету: "Бачу таке мистецтво вперше в житті"... Діти приїхали не з останнього міста в Німеччині, але на балеті і на опері не були жодного разу. Це Європа. Декілька років тому водила також уперше своїх родичів-австралійців на балет. Вони були вражені. Цілий день потім обговорювали свій культурний шок. І я дуже радію, що іноземці можуть побачити в Україні таке насичене культурне життя, хай із літературою поки не можуть ознайомитися, бо мало перекладів. Але все ще попереду)) Я до того, що нам є чим пишатися. А буде ще краще))))

 10.06.2017 18:19  Борис Костинський => © 

Дуже глибоке дослідження, пані Тетяно! Українська література періоду СРСР - це, з-дебільшого, вихваляння комунізму у суміші з шароварщиною. Істинно українська література з`явилася в Україні тільки із появою дисидентського руху. 

 
 17.12.2015 21:22  тетяна => © 

Я й навіть незнаю що сказати тобто дуже велике 

 
 20.05.2013 21:32  Наталія Сидорак => © 

та все ок - то щось я недозрозуміла))) А на рахунок формування суспільної свідомості - ви абсолютно праві... 

 
 20.05.2013 20:50  © ... => Наталія Сидорак 

та я ж не про росіян! Боже збав! я казала про принцип формування суспільної свідомості!))  

що ви, Наталю, це наївно звинувачувати когось у тому, що ти у власній хаті не можеш лад навести! 

перепрошую, якщо наштовхнула вас на таку думку! 

 
 20.05.2013 20:24  Наталія Сидорак => © 

Ми не можемо звинувачувати росіян у всьому, та й самих себе теж... Нас ще не було тоді взагалі. Винен режим і його послідовники... Так склалася історія... Жаль. Були б ці люди живі - можливо, мі б зараз були в іншому культурному і політичному становищі... 

 
 20.05.2013 20:17  © ... => Наталія Сидорак 

розстріляв... така наша історія... Винниченко казав ще до цієї страшної доми: неможливо читати без брому...  

традиційно питання "хто винен?" задають росіяни... а ми? "моя хата скраю"... 

 
 20.05.2013 13:15  Наталія Сидорак => © 

Отими пострілами соціалізм розстріляв Україну в голову... 

 
 19.03.2013 10:16  © ... => Юдов 

Ну, мені брехати нема жодного сенсу)))))))))))) 

Це все доступна інформація. Легко перевіряється. Хоч би й у тому ж самому Гуглі)). 

Це не перша дискусія, звісно ж, і не остання, яка відбулася чи відбудеться в українському навкололітературному просторі. Ця прикметна була тим, що перейшла в політичну площину. 

А "перенапружувати позицією автора" я не вмію та й, чесно кажучи, не хочу цього робити. 

 
 18.03.2013 23:10  Юдов => © 

Я тобі вірю, Тетяно! Уявляєш, яка на тобі відповідальність: мені ніколи займатися пошуковою аналітикою, тому все що ти пишеш, я сприймаю за золоту монету і буду використовувати як отримані зовні знання в своїх викладках... 

Ось приблизно так і живе література - кожен займається своєю справою "а разом виконуємо загальне діло"...))) 

Десь такі за вагою треба робити блоки "пам`яті" - читаються легко, не перенапружені позицією автора. 

Добре діло получається! 

 
 04.01.2013 17:24  Каранда Галина => © 

нарешті і я прочитала. Звісно, екстраполювала на нас усіх ТУТ. Я досі навіть сама собі не можу дати ради з цим питанням: що є література, а що графоманство. З одного боку, сама назва - ПробаПера говорить за себе. ТУТ люди пробують... а з іншого - як один з найдревніших мамонтів ТУТ іноді просто обурююся неграмотними творами і явною халтурою... Я дуже ревно ставлюся до Порталу і просто не хочеться, щоб його захаращували... хоч час від часу ловлю себе на думці, що я теж його захаращую... так що не знаю, що сказати. Я вже Вам казала, що ТУТ є люди, яким я прощаю всі помилки за їх неординарні думки і своєрідність, а є такі, які пишуть бездоганно і залишаються мені нецікавими. 

 
 03.01.2013 23:07  © ... => Олександр Новіков 

Дякую! 

 
 03.01.2013 12:24  Олександр Новіков => © 

прочитав. дякую 

 
 03.01.2013 02:36  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

добре! до завтра!!! 

 
 03.01.2013 01:34  Ірина Затинейко-Михалевич 

читатиму вже завтра, Тетянко)...до завтра) 

 
 03.01.2013 01:00  © ... => Каранда Галина 

не думаю, просто, кожному своє. 

 
 03.01.2013 00:22  Каранда Галина => © 

:))))))))0 і хіба це можна зрівняти з науковою фантастикою?!????????? 

 
 03.01.2013 00:20  © ... => Каранда Галина 

перепрошую! макулатуру писали й читали у радянські часи. зараз літературознавство цікаве! як детектив чи любовна драма! от дивіться - Ніла Зборовська "Психоаналіз і літературознавство", або Гундорова Тамара "Femina melancholica. Стать і культура"... Цікаво!!! Стільки слів нових дізнаєшся та й взагалі нового!!! 

 
 03.01.2013 00:16  Каранда Галина => © 

тобто - про що? про тонни макулатури,. які Ви змушені читати незалежно від свого бажання. 

 
 03.01.2013 00:06  © ... => Каранда Галина 

Ви про що?))) 

 
 03.01.2013 00:05  Каранда Галина => © 

))) ага. 

все-таки, цікаві Ви люди - філологи)))))))) у мене НЕОБХІДНІСТЬ стільки читати зовсім би відбила охоту читати... інша справа, коли сам обираєш собі книжки... 

 
 02.01.2013 22:28  © ... => Каранда Галина 

Інтригуюче! А Ви де? У батьків? 

Ой-Ой-Ой, Галю! Я лекцію не виставляла! Це не Стус на 9 сторінок, і не Антонич - на 7. Тут скромні 3 сторінки... 

 
 02.01.2013 22:11  Каранда Галина => © 

ой-ой-ой... Таню, це вже як вдома буду... зараз це мені не під силу, таке довге і серйозне))))))