23.02.2013 11:48

для всіх

7741

8 | 8

 © Тетяна Белімова

Залишенець Чорний Ворон

роман Василя Шкляра

«Вершниця щезла за деревами, а він, спантеличений, ще довго тримав у руці ту шапку, поки нарешті накинув на голову. Накинув – і швидко зняв, припав обличчям до її теплого споду. Ні, не може бути. Подих йому перехопив запах понтійської азалії, кадила духмяного і дикої орхідеї», - ось так химерно у дивних ароматах, що здіймають ейфорію почуттів, у відомому романі Василя Шкляра «Чорний ворон» описано з’яву однієї з героїнь… Чому варто згадати про це на початку нашої розмови про цей твір? Та тому, що така одивненість реальності, її міфологізація є основним художнім прийомом у цьому романі. Дії «Чорного ворона» розгортаються у двох паралельних вимірах – реальному, у якому існує історична постать легендарного холодноярівського отаману, і фантастичному потойбіччі, що в ньому містична постать Веремія є ніби дзеркальним відображенням реального героя.

Про що цей твір? Про події майже сторічної давнини – початок 20-х років минулого сторіччя, коли визвольний рух ще залишав надії на перемоу. Проте прибічники української армії змушені булу перейти до партизанського стану, фактично стали повстанцями. Цей роман репрезентує одну із найгероїчніших і найтрагічніших сторінок українського народу – відважну й нерівну боротьбу останнього повстанського загону Холодного Яру, очолюваного Чорним Вороном, із новою колоніальною радянською владою в Україні

Сюжет оповіді розгортається у межах 1921-1924 років із остаточною фінальною проекцією на 1964 рік (у цей рік, коли в Україні відзначали 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка, Чорний Ворон, не знищений НКВД-истами, повертається на Батьківщину – тим самим автор ніби стверджує остаточну перемогу свого героя над силами зла й над життєвими обставинами). У романі використано велику кількість архівного матеріалу, що викликає двояке враження. З одного боку, у тексті проступають дуже виразні тенденції міфотворення – сам автор неодноразово свідомо наближає свій твір до епічного звучання, відтворюючи структурні ознаки давньої козацької думи, переказу (його герої, як козаки-характерники, вміють розчинятися, наводити ману на ворога, переховуватися у давніх козацьких підземеллях), а з другого боку, Василь Шкляр оперує конкретними історичними даними, постійно наводячи цитати із чекістських архівів.

Проблематика твору підіймає непрості питання причин поразки національних змагань. Цілком невипадково зринає тут тема Західної України, яка повинна була стати тимчасовим пристанищем для політичних втікачів, і своєрідним акумулятором для перегрупування сил і подальшої боротьби. Автор окреслює перед читачем усю складність і суперечність тогочасної політичної ситуації в Україні, яка вплинула на формування нової радянської державності у її межах. Зовнішній чинник тут визначальний – інтервенція зі Сходу й Півночі. Це зрозуміло – зайди є зайди: вони прийшли завоювати території і методи боротьби у них відповіднч: беруть у заручники цілі села з тим, щоб змусити лісовиків припинити боротьбу й здатися. Але іншим, не менш важливим фактором поразки, є пасивна інертність самих українців, а інколи й відверте запопадництво перед новою владою.

Головні герої роману – сам Чорний Ворон, його вірний Чучупака, кохана Тіна також зазнають міфологізації, про що вже йшлося. Тут можна вести розмову про прозу Івана Багряного, паралелі з якою більш, ніж очевидні, і де так само можна спостерігати втрату героями конкретних людських рис та наближення до міфологізованого уявлення про них. У Василя Шкляра герої також переростають звичні уявлення про людину в її конкретних життєвих проявах, непідвладні звичайним слабкостям, навіть утома, виснаження, хвороби не здатні зломити осердя духу, що рухає їх до мети.

Серед негативних сторін твору можна назвати прояви відвертої, нічим не завуальованої ксенофобії, зокрема, у зображенні росіян, євреїв, китайців. Такий поділ на нації і визначення кращих серед них на початку двадцять першого сторіччя виглядає більш, ніж дивно. Проте сьогодні, в умоваї російсько-української війни, це можна зрозуміти: ворога важко "оспівувати" або принаймні говорити з ним "на рівних", набагато легше вдаватися до мови профанації, карикатури, сатири. Те, що було незрозумілим в умовах миру, виглядає цілком виправданим в умовах російської агресії. 

«Чорний ворон» написаний легкою мовою. Читач отримає задоволення і від пожвавленого сюжету і від любовних сцен, які зрідка вриваються у непрості батальні будні повстанців, і загалом від пригодницького дискурсу, сповненого інтриг і несподіванок, який Василь Шкляр активно експлуатує у своєму романі. Ця книга для всіх – для тих, хто любить і цікавиться історико-героїчним минулим України, і для тих, хто вперто не визнає деякі очевидні історичні факти – для ознайомлення, пам’яті, захоплення і визнання.

КИЇВ, 22 лютого 2013