Українські вибори як джерело усіх негараздів
Наприкінці 90-х в свідомості пострадянської людини з`явилась нова мрія, що тодішнє покоління обов’язково буде жити при капіталізмі. Люди вже не вірили в суспільство без багатих і пов`язували своє майбутнє з тими капіталістичними моделями, які на той час вже існували в західних країнах. При цьому не багато хто усвідомлював, що досягнутий ними на той момент рівень був довгим шляхом проб і помилок, захисту своїх прав та виконання покладених обов’язків. І основним інструментом, який і створив те достатньо жорстке, але комфортне середовище, були вибори.
Українські вибори з самого початку перетворились на безкінечну профанацію, в якій перемагали і продовжують перемагати технології окозамилювання та пошуку покровителя: секретаря ЦК/директора заводу/месії/міцного господарника. І спантеличені українські виборці поділилися еволюційно сьогодні на окремі групи, які зводять нанівець мрію в світле капіталістичне майбутнє:
1. Не піду на вибори. Доволі не поодинокий виборець для класичних західних демократій, який найчастіше знаходиться за межами суспільного життя через байдужість, а значить впевненість в своєму майбутньому. Аналог радянської людини, яка переконана, що її ведуть до комунізму, а не ще по одному колу пекла. В українських реаліях найчастіше зневірений в власних силах, знаходиться на межі виживання, якому або не дозволяє совість, або не знає як і кому продати свій голос. Фактично своєю відсутністю голосує за владу враховуючи, що нестачу в кілька відсотків голосів для перемоги, завжди можна дібрати за його рахунок.
2. Продам голос. Цей виборець теж знаходиться найчастіше в ситуації, коли зайва копійка не завадить і який впевнений, що його діти та родина теж до кінця своїх днів при нагоді приторговуватиме своїми голосами. Сучасний ІТ-світ з фотокамерою в кожній кишені зробив цю модель для покупця голосу 100% прибутковою.
3. Голосую з примусу. Бюджетник чи робітник підприємства першим потрапляє під тиск. Вибір для цих виборців найбільш ризикований, а «смартфон» не залишає шансу догодити двом богам одночасно. І поява їх на мітингах з позицією «я не за, але і не проти» тому підтвердження.
4. Проти всіх або слово з кількох букв. Сам не гам і комусь не дам. А зрештою ці виборці все одно голосують за діючу владу. Принцип, хто не голосує проти, голосує за, спрацьовує в усій красі, якщо пам`ятати про величезну армію тих, хто не дійшов до урн або дійшов, щоб підмінити власне волевиявлення волевиявленням сторонніх осіб.
5. Проголосую назло. Найчастіше ці голоси записують собі в досягнення ті, хто ні на що не претендує або представляє собою несамостійну від влади та грошей силу.
6. Голосую серцем. Практично 100% тих, хто голосує серцем (байдуже, за владу, опозицію чи того хлопця), розчаровується за кілька років в своєму кандидаті чи партії. Але так і не починає голосувати розумом.
7. Свідомий виборець. Всі 5 років слідкує за політичними подіями не тільки з екранів центральних телеканалів, є прихильником однієї політичної партії, чітко розуміє стійкість її політичних планів та засобів досягнення мети. При виборі депутата цікавиться не зовнішнім виглядом і обіцянками на бігбордах, а уважно вивчає його біографію та довідку про доходи, не забуваючи про родину майбутнього представника його волі в парламенті. Готовий захищати свій вибір беручи участь в акціях протесту та слідкувати за виконанням обіцянок на протязі всього часу каденції.
Але хіба цей останній напівміфічний сьомий виборець зможе змінити майбутнє держави і передати 50%+1% акція АО «Україна» в надійні руки, коли інші 6 членів ради директорів голосують ПРОТИ?
