11.09.2013 17:34
лише 18+
921
    
  10 | 10  
 © Тетяна Белімова

Київ - крапка - юа

Київ - крапка - юа Розділ тридцять третій

уривок

«Я забуду тебе. Забуду, коли листя опадатиме з дерев, і осіння пустка сторожко, крадькома гулятиме порожніми дворами, драною кішкою перебігаючи крізь вулиці — арки і проходи між будинками — пішохідні переходи — безлюдні завулки — шумні проспекти. І коли останній листочок злетить з останнього дерева мого міста, я забуду тебе. Я забуду тебе назавжди. Остаточно. До безпам’ятства. До деструктивної амнезії. До повного склерозу. Ось як я тебе забуду!

Спершу я забуду твої губи, які так ніжно, так жадібно, так гаряче торкалися до мене. А потім я забуду твоє волосся, яке так легко, так звично, так природно лягало під мою руку. А насамкінець я забуду твої очі, які промовляли без слів, так відверто, так спокусливо, так виразно. Назавжди забуду всього тебе з усіма потаємними місцинками твого єства!

Я забуватиму про тебе зранку. Я не згадуватиму про тебе вдень. Я не пам’ятатиму про тебе ввечері. Я не дивитимуся снів про тебе. Я вчитимуся забувати тебе, ніби виконуватиму марудну й одноманітну фізичну вправу.

Я забуватиму тебе, коли сміятимусь над жартами і коли плакатиму від нестерпності буття, коли буду у веселій і галасливій компанії і коли буду самотньо тулитися в куточку дивана; коли працюватиму й коли відпочиватиму. Я забуватиму тебе повільно й поступово, крок за кроком занурюючись у непам’ять, а іноді забуватиму тебе стрімко й уривчасто, ніби падаючи в бездонне провалля чорної порожнечі.

І одного разу (може, на це навіть піде не один рік) я забуду тебе аж так, що сила земного тяжіння вже не матиме наді мною влади… І я стану вільна. Остаточно вільна. Вільна від тебе…

І навіть якщо це все не подіє й не допоможе забути тебе, я все одно забуду тебе!

Я могла написати тобі листа й скинути його електронкою (скажімо, з чужого комп’ютера, з чужої адреси, від чужого імені), я могла б подзвонити тобі на твій засекречений, але знаний мені (до кожної окремої цифри!) номер, я могла прийти, аби попрощатися. Але я не написала, не подзвонила і не прийшла. Навіщо? Що б це змінило у нашій конкретній ситуації? Що б дало тобі? Що б внесло в мою долю?

І тоді я вирішила забути тебе. Я не проходила вулицями наших маршрутів, я старанно обминала (до заплющених очей!) ту станцію в метро (ту саму, на якій ми познайомилися), я не читала твоїх віршів (особливо отой, про спалену фортецю, що ніби стоїть і тримає оборону, але це — лише видимість, омана, бо всередині її давно випалило всепожираюче полум’я любові!), я не згадувала твій голос, я не дивилися на небо (бо там літаки і парашутисти), я не шукала на карті Сінгапур, я не уявляла твоєї зовнішності, я не озиралася на псів певної породи, я не знайомилася з помічниками депутатів (навіть, якщо це були жінки!), і з народними депутатами я теж не знайомилася, я не заходила на твою сторінку. Я не робила цього всього з дуже простих й егоїстичних причин — аби не відчувати болю, пекучого й гострого, а іноді важкого й тупого, який часом роздирав мене навпіл, інколи одноманітного й нестерпного, як стоматологічний бур…

Якщо душа не плоть, чому вона болить? Чому її можна поранити, якщо вона не тілесна, не матеріальна, не фізична?

Знаєш, я інколи думаю, як добре, що ти — у Сінгапурі, до якого не дійти, не добігти, не докричатися… Ні, справді, як все-таки добре, що ти в Сінгапурі! Сінгапур — це так далеко, майже як інша планета! І це чудово! А то раптом мені дуже-дуже захотілось би (до божевільного блиску в очах!) побачити тебе? Що б мене тоді стримало? А так — у Сінгапурі… І все…"



Київ, Січень - Жовтень 2012

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.01.2014 13:11  Маріанна => © 

Прочитала Вашу книжку цілком. Ви пишете так емоційно! Відчувається біль героїні. А цей уривок особливий.
Дякую за цікаву історію!

 26.09.2013 13:23  Якобчук Павло => © 

Вже замовив. Чудово

 12.09.2013 10:06  Олена Вишневська 

Таню, з нетерпінням чекаю, коли потраплю у книгарню і триматиму в руках Ваш роман.
В передчутті насолоди :)
Вітаю!

 12.09.2013 09:02  Ірина Затинейко-Михалевич 

вишукані методи забуття ...повільні...аби смакувати ними??? чи повільно, аби ефект був сильнішим у "стиранні з памяті"...читала вже не один раз цей розділ...мабуть, багатьом знайомий біль забування... тут автор зуміла словами напруженими вирвати кавалок того нестерпного забування...дякую, Тетянко за можливість повторного прочитання...але скоро читатиму Тебе зі справжніх пахучих аркушиків))))...мррр....

 11.09.2013 20:29  Юрій Шеляженко => © 

Мені здається, що душа ніколи не болить, але щаслива переживати твій біль разом з тілом, щоб тобі стало легше. Для того ж, щоб забути старе, найкраще - творити нове, і авторові це вдалося.

 11.09.2013 17:28  Світлана Рачинська => © 

Хотіла б і я таку силу волі...Особливо близьке бажання героїні. Без сумніву, ти мене ВРАЗИЛА) Хоча, я була готова до цього.))