Олегу – форма давального відмінка, а не клична
Свого часу форму Олеже як єдино правильну кличну ніхто сумнівам не піддавав. Та ось, ні сіло ні впало, пізніше деякі, з дозволу сказати, вчені стали проштовхувати ще таку форму як Олегу, при цьому погоджуючись, що кличні форми у словах Боже і друже мають залишатися єдино правильними. Покруч Олегу, як клична форма, рекомендується навіть у деяких словниках та підручниках української мови. Вчителі, викладачі, відтак й учні та студенти мають звертати на неї увагу, згідно з темами контрольних, лабораторних, курсових чи навіть дипломних робіть згадувати її (кличну ф. Олегу), замислюватися над нею, робити певні висновки.
Між тим таку форму треба вважати не чим іншим як провокацією, і з наукової точки зору не зовсім аргументованою навіть якщо її дотримуються і деякі вчені-філологи та мовознавці. Давно помічено, що серед них є й такі, які не носії вкраїнської мови, принаймні ними не були. Вивчаючи її до академічного рівня, окремі досягли неабияких кар’єрних вершин, однак смаку мови так і не відчули. Ну це як абсолютний слух для музиканта, сприйняття кольорів художником відчуття об’єму у заданому просторі архітектором, ковкість металу ковалем.
Форма Олегу неприродна для вкраїнської мови, насамперед, через те, що вступає у конкуренцію з формою давального відмінку. Крім того, вона нетрадиційна, штучна, просто вигадана кимось з кандидатів на вчене звання, коли йому треба було знайти якусь оригінальну тему дисертації на зразок: «Психологічний стан кози, коли скубе вона траву» - як у гуморесці відомого поета-сатирика.
Більше того, для деяких академістів скажемо і зовсім «крамолу»: навпаки, треба б рекомендувати імена іншомовного походження, що закінчуються на г, у кличній формі вживати зі закінченням же, скажмо Людвіг – Людвіже, а не Людвігу, як нині рекомендується у підручниках і посібниках. Це було б природніше, ніж форму Олеже спотворювати на Олегу.
