Ці весни, тату, немов вода...

Здригнуся вкотре, коли донька
промовить тихо: це ти із дідом?
Тобі ж на світлині, мабуть, тридцять два
і я, мала, без печалі сліду….

Ці весни, тату, немов вода,

спливають тихо... сивіють скроні

Старші за твої, мої літа

важніють ось вже, мов стиглі грона

І світлий сум огорне, бува,

коли замислюсь : ти був би дідом....

Натомість посмішка молода

крізь вічність, щира, онуків гріє....

Дивлюсь на фото й малим дівчам

горнусь до тебе - черпаю силу,

щоб потім знов довіряти снам

печаль свою непобориму

Миргород, 18.06.2025

Візьміть участь в обговоренні