СОЛОВЕЙКО - ДИРИГЕНТ

Курсант Юрій Соловейко ніколи не думав, що коли-небудь всерйоз диригуватиме хором. Як не дивно, така нагода йому випала. Та так вийшло, що ніхто й не помітив дилетанта. Чи то розумні глядачі зібрались у військовому клубі, що не подали виду.

А діло було так. Ще задовго до дня огляду художньої самодіяльності взводів і батарей їхньої навчальної частини було оголошено, щоби вони, курсанти, готували концертні номери, нікого ні в чому не обмежували, виступали чи то сольно чи з колективом і в будь-якому жанрі та будь-якою мовою. Отож Соловейко для сольного виступу приготував гуморески Павла Глазового і Степана Олійника, а також на запрошення хорового колективу долучився і до співів.

На превеликий і приємний подив курсанта-декламатора гуморески у його виконанні глядачі сприйняли «на біс». Добре, що він їх багато знав. То, крім перших трьох, ще три виконав — кожного разу після тривалих оплесків. Соловейко зрозумів, що у цій частині та у військовому містечку до української мови ставляться прихильно, певно вихідців з України багато, тому що помічав навіть сльози на очах у деяких жінок-глядачок. Ну не були ж ті сльозі від неймовірної майстерності виконавця?!. Звісно ж, ні! Соловейко відчув іншу, глибшу, причину. І тому кожний виступ прагнув намагався зробити неповторним та якісним.

Через номер-два мав виступати хор. Курсанти-артисти вишикувались перед ще закритими передніми лаштунками, чекаючи поки ведучий оголосить їхній виступ і відкриють сцену. Аж, раптом, з’ясувалось, що диригент кудись зник. Немає! Що робити? Всі у розпачі! А час іде… Соловейко — зирк ліворуч, зирк — праворуч: чи не зізнається хтось, що він щось шурупає у диригентстві, в цілому у музиці, крім випадків дилетантського її прослуховування. Не виявилось. Ну, що робити?! Це ж огляд. За перші місця будуть призи, можливо навіть короткотермінові відпустки додому. Що ж робити?..

«…А що робити, — подумав Юрій — Треба ставати перед хором і диригувати. Та що там «диригувати»... хоч махати руками».

І цієї ж секунди ведучий просуває голову поміж двох половинок передньої завіси:

— Ну! Що там у вас?

— Все гаразд! — це вже Юрій Соловейко сказав, сам собі здивувавшись.— Оголошуй пісню…

І назвав йому пісню та у чиєму виконанні звучатиме. А сам вже виходив наперед хору і тільки встиг сказати хористам, щоб стежили за порухами його рук. Завіса розсунулася. Глядачі дружно зааплодували.

О-о! Юрій Соловейко так натхненно і з таким завзяттям ритмічно руками ніколи ще не махав! Обалдіти! Невже й диригенти, отак розмахуючи руками, неймовірно кайфують?! Нащо ж тоді їм кілька років навчатися у консерваторії?

Хор проспівав першу пісню і… Що це? Не оплески — овації! Мм-даа! «Докотився» я, подумав Юрко. Відтак хор проспівав ще намічених дві пісні та ще одну додатково — «на біс».

Чи треба після цього згадувати, що взвод, у якому навчався курсант Юрій Соловейко отримав пристойне заохочення.