ВАГА ВЛАДИ
1. Високо в небі кружляв степовий орел з гадюкою в дзьобі. Такий знак Кімів не сподівався побачити Дара. Дара – старий вождь гурту Теплого кургану, лежав горілиць на м’яких коврах ковили, в надвечірній тіні святого земляного насипу, що впродовж десятків років зводився серед рівної степової долини.
Це місце життя для свого гурту вибрав Дара сам, ще в юності, коли відбулося роєння і його обрали голим войном – головою гурту, владою у степовій місцині.
Життя степовиків спонукало до економного використання природних ресурсів, про те і ресурси природи мали свій край. Тут, біля Теплого кургану, життя закінчувалось: тварин і птахів поменшало, земля виснажилася. А головне, запасів деревини, для будівництва житла, виробництва зброї і інструментів катастрофічно бракувало із зростом гурту. За даних обставин необхідно впровадити роєння, коли молоді і сильні сім’ї відокремляться у новий гурт і підуть в степи шукати нової території життя, а старі, немічні залишаться помирати разом із курганом, що мав назву Теплий.
Початок роєння – вибори голого война, вождя гурту – носія нової влади і гаранту тих законів, які багато віків панують в степу. Оголошення виборів мав виконати Дара.
Орел, що вчив гадюку літати, зник з очей старого вождя, і Дара опустив заздалегідь приготовлений камінь у глиняну макітру свого сина Гніта – цим самим розпочавши вибори... А сам, зморений вагою всіх своїх осінніх і весняних сонць, поринув у сон.
2. Ама втратив око ще у дитинстві. Лице Ама з того часу було потворне, порізане жахливими шрамами. Тоді він хлопчик, разом з батьком, відбивався від голодного вовка, що напав у степу. Батько загинув у лапах дикого звіра, рятуючи його - свою дитину, а Ама перетворився у спотвореного ранами сироту.
Сім`ї гурту жили у земляних печерах край долини. Земляне житло двічі в рік, весною і восени, провітрювалося, ремонтувалося, будувалося нове, таким чином із глини та землі зводився насип Теплого кургану. Після смерті батька, печеру зайняла інша сім’я, потіснивши вагітну матір Ама. Хлопчику приходилось виживати у степу, особливо важко зимувати.
Діти лякалися Ама, дорослі його відштовхували. А коли з’ясувалося, що хлопчик навчився виживати сам і не здався степовій смерті, виріс сильним, хоч і не красним, юнаком, пішли розмови у гурті про те, що буцімто Ама в степу перетворюється на вовка і таким чином живе... Такі припущення не додавали юнакові авторитету серед людей. Його цурались дівчата.
Як повернутися у гурт до людей, щоб поважали не за красне лице, а за винахідливий розум, що дозволив боротися з природою за життя у степу?
Ама вирішив брати участь у виборах голого война нового гурту. Традиції степу дозволяли всім без виключення людям брати участь у змаганнях за звання голови гурту. Голий войон не має нічого свого – ні печери, ні зброї, ні їжі, але він має все, що належить будь-кому у гурті: і печери, і зброю, і їжу. За все це відповідає, приймає життезначні рішення, бо він і є влада! Тож обрати треба на таку роль не будь-кого. Для цього існували умови виборів.
3. Роєння гурту Теплого кургану тривало дев’ять місяців. Цього вимагала природа людей. Починаючи від найбільшого сонця влітку чоловікам заборонялося вимагати від жінок кохання, а жінкам слід було завершити всі вагітні терміни і до весняного сонця приготувати себе для руху в дорозі. Гурт за осінь і зиму влаштовував справи із старими та немічними, котрі залишались доживати без допомоги молодих сил.
Пройдуть десятки років, коли екологічний баланс Теплого кургану відновить життєздатність. А поки що його упорядковували до забуття.
В цей час роєння, відбувались вибори голого война із претендентів, що забажали бути ним. Кандидати заробляли у людей визнання, змагаючись у необхідних для степу навичках.
Кожна людина гурту за послугу чи допомогу від кандидатів дарувала їм камінь у особисту глиняну макітру майбутнього голови гурту, з якою він ніколи не розлучиться, коли буде обраний.
Перемоги у змаганнях на влучний постріл із влука, перегони за лисом, вміле ліплення глини, приносили у макітри кандидатів камені визнання. Адже до останнього турніру за владу будуть допущені лише ті, хто назбирає таким чином найбільшу кількість визнання. Воістину був час збирати каміння!
Про те, щоб кандидат сам собі накидав кам’яного визнання стільки скільки треба і мови не було, адже цю макітру голому войну прийдеться нести все своє подальше життя на собі, як тягар влади, яку він отримає від людей. Тож, лишнього каменю від себе, брати нікому не хотілося...
4. Важку зиму Ама провів у полюванні, приносячи у гурт Теплого кургану м’ясо тварин степу. І якщо молоді сім`ї цуралися отримувати таку послугу від Ами, то старі і немічні запасались м’ясом про запас, міняючи його на каміння визнання. Для старих це, можливо, було останнє м’ясо степу в житті.
А щоб не поширювались страшні оповідки про вовкулака, в якого начебто перетворювався Ама, він придумав собі на потворне обличчя заячі вуха. То старики, які отримували м’ясо, задоволено відзначали, що приймали м’ясо саме від зайця, а не від вовка. І якщо Ама вміє перекидатись із людини в зайця, то ця тварина не страшна і шкоди не зробить.
Відзвітували за морозами хурделиці і фуги. Вітри, що дошкуляли у балках протягами і бездонними наметами снігу, потяглися із степу у північні ліси. Річечки стали вибиватися із льоду на стегна гранітних валунів. Весело заспівали степові пташки, котрі разом із людьми стрічали весну.
До весняного сонця визначились два кандидати у владу гурту, що можуть бути допущені на останнє випробування, бо назбирали найбільшу кількість каміння. Це були Ама-заєць, та Гніта – син старого вождя Дара. Їх макітри були повні і вони могли нести свої макітри на плечах. Обоє чекали початку кінця.
5. Хто є хто насправді – таку відповідь давав останній турнір виборів голого война і давали її самі люди.
На вершині Теплого кургану розпалили багатство. В минулі весни в день весняного сонця вогонь на кургані не запалювався, сюди кожна сім`я зносила землю із своєї печери, воздавались почесті праматері роду і палити деревину – багатство степу не дозволялося. Та в момент завершення роєння і обрання вождя гурту багатство палало на вершині.
Молодий гурт був готовий в дорогу. Палаюче багатство на кургані буде проводжати людей іскоркою вогню, нагадуючи про колишнє життя, що залишалося у минулому, разом з старими та немічними людьми. Треба лиш визначити, хто поведе гурт у степи.
Ама та Гніта поставили перед собою макітри, наповнені камінням визнання. Без сумніву це були два достойні претендента на голого война.
Каміння із макітер переклали у шкіряні мішки за спини кожного із претендентів. Це каміння за спиною залишиться назавжди, у разі перемоги на виборах, як нагадування про вагу влади, яку отримує голий войон. Вага меншою ніколи не стане.
Тепер у пусті макітри Ама і Гніта збирали каміння поваги. Люди повинні були визначитися, кого із кандидатів вони бачили своїм лідером.
Старий Дара мовив:
-Те, що заробили ділами у вас за спиною, а те що думають про вас люди – понесете в руках. Хто донесе до кургану, той поведе гурт у нове життя!
Зрозуміло, кого люди не хотіли бачити своїм володарем, то накидали у його макітру каміння більше і вагоміше, щоб не зміг донести. Адже тепер люди самі розділяли свою участь разом із своєю владою. Переможець буде законом для них.
Макітри кандидатів стали наповнюватися камінням.
У макітрі Гніта збирались камінці маленькі, а макітра Ама уже не вміщала у собі камені. Це гурт виказував свою підлесливість до Гніта і неповагу до Ама.
Останнім повинен був визначитися старий вождь Дара. Він повинен був передати тягар влади іншому. А кому?
6. Дара бачив перед собою дві макітри, одну із яких повинен нести його син Гніта.
Старий вождь мусив визначитися останнім. Він розпочав роєння, він повинен і завершити. Від його каменю залежало майбутнє нового гурту. Цей камінь особливий. Важкий. З різьбленими візерунками древніх на ньому. У свій час, цей камінь отримав у таких же змаганнях за владу від вождя – голого война Лана.
Тоді гурт залишав курган Шпиля. Дара зумів донести цей камінь і отримати його разом з владою гурту. Але сили тоді у кандидатів були майже рівні.
Тепер, поклавши камінь у макітру Ама-зайця, він прирече його програти турнір. Поклавши камінь у макітру сина він зрівняє сили і, можливо, сильніший та витриваліший Ама переможе.
Камінь батька став на межі невпевненості старої влади. Що дарувати молодим? Вовкулака - сильного вождя, який навчився виживати в степах сам, спритний войон, але зі страшним обличчям і тілом, і дурними заячими вухами на голові? Чи хай не дуже спритного, але зрозумілого людям война, яким милуються жінки, якого хоче собі мати молодий гурт?
Дара закону степів не порушував, проте серце батька схилилося кровиною до свого сина.
Дара, сором’язливо прикривши старі очі від поглядів древніх духів степу, поклав камінь у макітру Ама.
Вперше в степу влада прийшла до голого воїна без належних змагань. Бо так вирішили люди. Ама навіть підняти свою макітру не зміг, що там вже її нести.
Гніта легко підняв свою макітру над головою, показуючи, що турнір завершено і він тепер володар гурту – він голий войон, якому належить все тут.
Все довкола повинно було підкорятися волі і рішенням Гніта.
Все, окрім Ама.
Ама, зрозумівши, що він не потрібен людям пішов у степ окремою дорогою. Він довго за собою чув людський стадний ґвалт, що вихваляв нового вождя: “Гніта! Гніта! Гніта!”
7. Літо було спекотним. Дара ледь виповз на пологість Теплого кургану і лежачи мрійно розглядав далину. Десь там, за обрієм, молодий гурт і його син починали нове життя – рилися печери, насипався новий курган Кімів. Тут біля старого кургану немічні старики відходили із життя хто де, там де заставала їх всепоглинаюча ніч Дола.
Інколи Дола приходила з вовками. Хоч літом вовки голоду не мають, та місцина біля Теплого кургану виснажена і природа довго не відновить баланс пропитку після людини. То вовки не цурались живитися немічними залишками старого гурту.
За своїми роздумами Дара помітив рух і побачив, як з підніжжя кургану, повільно, обережно наступаючи на територію людини, просувається вовк.
Ось і моя Дола завітала – подумав Дара і прикривши вії повернув голову до сонця, відчути останнє тепло і радість богів.
Та нічого не трапилося. Лише тінь впала на обличчя вождя. Крізь щілини вій він побачив, як вовк неспішно побіг геть далі. А коли повернув голову в сторону тіні зомлів: на фоні яскравого пекучого сонця стояла кремезна чорна постать война Ами.
Ама постягував немічних старців у єдине місце біля печер. Став лаштувати способи вогню та води.
Дара з сльозами на очах дивився на потворного Аму. На ньому не було дурних заячих вух, за спиною не було ноші для каменів, він був сильний і вільний. Теплий курган не зміг би прокормити гурт, а одинаку всього стане. Та ще більшу впевненість крізь подив Дара зрозумів, коли Ама приніс згорток вовчої шкіри і з нього виклав на плекане травами гніздо тіло людської дівчинки. Дівчинка віком ледь навчилася бігати, була вся в кусаних ранах, з відгризеною рукою, замотаною у листки степових рослин.
-Ро, со, - посміхаючись, бурчав коло неї потворний Ама.
Життя біля Теплого кургану не закінчувалося. Боги не дозволяють пустоти. А от які закони з’являться разом із новим поколінням і новим родовим насінням вирішить той камінь, який потрапив у душу і розум людини.
Дара закрив вії. За ним прийшла Дола. Тягар влади для старого вождя став не важливим.
2013
