Жорстоке небо
Рецензія на технотрилер українського письменника й мандрівника -Макса Кідрука
Робота над романом "Жорстоке небо" кипіла рік. Але до того як викласти ідею на папері, Макс виношував її близько двох років. Він давно мав бажання написати щось про літак, адже, як зазначає сам, одержимий авіацією. Роман надсилався рідерам частинами, а після отриманих зауважень, порад та інших коментарів написане вдосконалювалося і набувало більш вираженого забарвлення.
Це перший роман з-поміж Кідрукових, де головним героєм була жінка – Діана Столяр. Тож книга, за словами Макса, писалася "для всіх" (на відміну від "Бота" і "Твердині", що виявилися дещо "пацанячими"). Було витрачено не мало часу, аби вдало зобразити всі деталі характеру героїні і втілити їх у текст найкращим чином. І помучав же Кідрук знайомих панянок, поки виписував дівочу вдачу!
"Жорстоке небо" показує авіакатастрофу українського лайнера "ААРОН 44" в аеропорту "Париж-Північ", а також розслідування, що не обійшлося без "брудних справ". На місце трагедії вирушає донька конструктора – Діана, але її усувають від справи. Проте 28-річна дівчина не відступає і таємно від керівництва концерну продовжує дізнаватися нові деталі, обговорюючи їх зі слідчим ВЕА (Бюро розслідувань та розгляду питань безпеки цивільної авіації), який повідомляв її про хід розслідування й надсилав на е-mail матеріали стосовно нього (ті, що потрібні були Столяр). Часом думки дівчини здавалися абсурдними навіть для неї, але вона перевіряла інформацію знову й знову, шукала найменші розбіжністі, відновлюючи в уяві події ночі над Парижем. Перший віце-президент концерну "Аронов" – Григорій Авер’янов – був цілком упевненим, що дочка Родіона Столяра виявиться не зацікавленою і не тямущою у плані авіації, тож саме її спершу й залучив до розслідування. Але справа вийшла з-під його контролю.
До речі, хочу звернути увагу на майстерно описані деталі, котрі роблять роман реалістичним. Не мало місця займають технічні характеристики й описи, котрі додають "Жорстокому небу" своєрідної "родзинки". Дуже тішить, що вони не є у творі камінням, тобто не обтяжують його. Це, без сумніву, чудово! І читач має таке оцінити!
Невід’ємною частиною є роздуми головної героїні стосовно авіакатастрофи, усі її припущення та докази. Саме це допомагає краще увійти у суть справи й наче самому опинитися у вирі подій роману.
Кідрук зміг вдало передати емоції героїв у складних ситуаціях, котрі підносить нам сюжет. У низці "пікових" епізодів, що чекають на читача в романі, це є важливою деталлю. Випадки ж вбивства й викрадення представлено задля того, аби не заплямувалася репутація "важливих" людей і концерну.
Ковтаючи "Жорстоке небо", читач не просто проживає події книги, а ще й збагачує свої знання. Адже принаймні невелика частина інформації про літаки та їхню "начинку" лишиться у вашій голові. Перед уявою постануть ті ж бортові самописці, а ви зможете зрозуміти принцип їхньої роботи (очевидно, не всі нюанси, проте ті, без яких розуміння тексту було б неможливим), дізнатися про їх розташування та інше. Не сумнівайтеся: це також цікаво!
Отже, підбиваючи підсумки після прочитання цього трилера, можу сказати, що Максові вдалося добре виразити різні людські емоції, розповісти читачеві про деталі, які відіграли важливу роль у розслідуванні катастрофи, показати й "руки в крові" – вбивство заради репутації. Тож хочу подякувати автору за цю книгу, що дала змогу побачити катастрофу наче на власні очі та разом з героями провести непросте розслідування, пропустити історію крізь призму власного розуміння та переживань.
м.Київ, 20 лютого 2016
