Уяви...
Уяви.., що торкаєш долонею небо,
А воно не холодне, не мокре, а трішки сумне.
І здригнувшись - зрадіє, всміхнеться до тебе,
Та з цікавості легко за плечі торкне.
Уяви.., що з тобою говорить осика,
Божевільно-смілива, серед інших дерев.
Хтось під нею ридав, тінь минулого кликав,
Зараз тайну відкриє і в тиші замре.
Уяви.., як ти падаєш чайкою в море,
Коли зламані крила не врятують з пучин.
Дикий сміх, замість страху до неба говорить,
Та воно не торкнеться, а просто змовчить.
Море, небо, минулого тіні,
Серед залишків жовтих трави,
Колір щастя у фарбах осінніх,
Уяви…
