Про зиму

Підходять до кінця зимові дні, Даремно вже чекати на морози!Позначена зима в календарі.А в березі вж...

Для когось Лютий злісний та недобрий, Комусь він неприязний та лихий.Для мене ж, він рішучий та хор...

За хвилину до півно́чі Грудень вже поспішно втік, Тут-же Січень Рік минулий вправно різаком відсік.Й...

Листопад в туман пори́нув, мов його і не було, Вже й сліди всі після нього снігом білим замело.Наві...

Їде Зимонька на возі, зупинилась на узвозі, Вона зо́всім не сердита, людям хоче догодити, Розпаков...

Мелодією плинних безголось Уповні ніч у тьмяному розвої, Та вже в відлунні мли берегової Над річкою крайнеба зайнялось.

Прокинувся хом’як серед зими В своїй м’якенькій затишній постелі – Чи грудочка на ніс упала з стелі, Чи може міль торкнулася крильми…

У нічній опоні пишній Кучугури сніговиця Білим пухом навіває. Під кущем в норі затишній...

Із хмар досвітніх віхолою снігу Крикливим зграям вороння на втіху Спросоння захурделила зима Скрадалась між гілки дерев безлисті

Брела зима дібровами, ярками, Студила холодами навсібіч, В норі проснулась миша з дрижаками, Заповзялася протопити піч –

Серед зими заснув ведмідь Пригрівшись у кутку барлогу. До входу сніг замів дорогу І зверху порошив потроху З дерев закляклих верховіть.

Коли з навали хмар з-за небокраю Двір замела хурделиця сипка, Зрання на сніг курей строкату зграю Півні вели з тісного курника.

В ледь рожевій імлі неба край заяснів Поміж хмар, що зчорніли вночі, Бовваніють у млі нахолоджених снів Край дороги тополь деркачі.

Надумала манірниця зима Чимось незвичним всмак поласувати, Сипнула з ночі снігу крадькома, Підбивши до м’якого стану вати.

У невгамовні дні Нового року З лисицею і зайцем танцювати Прийшлося круг ялинки, як належить, А саме снігу випало нівроку, Я ж лапи не знайшов у що взуват...

Очиці кріт розплющив, оглядівся В своїй підземній затишній оселі Зимової безсніжної пори. Подумав: – Ясно, чом це сон десь дівся – Відсиріла земля в кутку н...

Аж ген, де з краю поля в перелісок Зима снігів вітрами намела, Стояла в кучугурах між берізок Сніговиків сімейка немала.

Зима так щедро натрусила снігу Чудової морозної пори! І от нарешті вітерцю на втіху Я на санках чимдуж лечу з гори.

Схотів хом’як із нірки польової, На зиму перебратись жити в ліс, Та ще й знайома миша наставляла. Тож підшукав дупло в пеньку між хвої

Над смоківни́цею сміялася олива: – «Я зеленію густолиста та вродлива...

Ще зранку білка від дупла завзято До миші обзивалась і сови: – А йдіть до мене відзначати свято, Останній день і проводи зими.

Чому лютуєш, мила зимо? Не хочеш віддавати трон? А чи жартуючи незримо, Свій хочеш зберегти хітон?

Сніговики поважні скраю бору, Що мешкали між сосон і дубків, В морозну школу у зимову пору Відправили малих сніговичків.

Коли зимою горбики й підгірки Засипала пороша снігова, Мишак обачно вигулькнув із нірки, Щоб ніс не приморозити, бува.

Ти звідки взявся тут на моїй стежці?! Це я її від двору протоптав Ще як сніжок з крупою пролітав! Тож власник я! А ти тікай нарешті!

Приснився горобчисі сон зимою, Що зранку на пташиному привозі Купила собі шапку в синім тоні З помпонами, червоною каймою...

Снігами записує сонечко притчу, І небо схилилось послухати тишу. Прекрасну, як ангела лик, таємничу.

Скрадався кіт зрання пухким сніжком, Вгрузав у кучугурі щохвилини, Бо на кущі пташки якісь гуртком Клювали потай ягоди калини.

В віднірок спальний до Крота Прорила зверху Миша лаз, В кутку, де згусла темнота, Звірка узріти спромоглась.

Зрання на хмарці сірій В холодний сніжний вирій З вітрами подались сніговики. Над нивами й лугами...