Про зиму

Мелодією плинних безголось
Уповні ніч у тьмяному розвої,
Та вже в відлунні мли берегової
Над річкою крайнеба зайнялось.

Прокинувся хом’як серед зими
В своїй м’якенькій затишній постелі –
Чи грудочка на ніс упала з стелі,
Чи може міль торкнулася крильми…

У нічній опоні пишній
Кучугури сніговиця
Білим пухом навіває.
Під кущем в норі затишній...

Із хмар досвітніх віхолою снігу
Крикливим зграям вороння на втіху
Спросоння захурделила зима
Скрадалась між гілки дерев безлисті

Брела зима дібровами, ярками,
Студила холодами навсібіч,
В норі проснулась миша з дрижаками,
Заповзялася протопити піч –

Серед зими заснув ведмідь
Пригрівшись у кутку барлогу.
До входу сніг замів дорогу
І зверху порошив потроху
З дерев закляклих верховіть.

Коли з навали хмар з-за небокраю
Двір замела хурделиця сипка,
Зрання на сніг курей строкату зграю
Півні вели з тісного курника.

В ледь рожевій імлі неба край заяснів
Поміж хмар, що зчорніли вночі,
Бовваніють у млі нахолоджених снів
Край дороги тополь деркачі.

Надумала манірниця зима
Чимось незвичним всмак поласувати,
Сипнула з ночі снігу крадькома,
Підбивши до м’якого стану вати.

У невгамовні дні Нового року
З лисицею і зайцем танцювати
Прийшлося круг ялинки, як належить,
А саме снігу випало нівроку,
Я ж лапи не знайшов у що взувати,
Тож умудрився підхопити нежить.

Очиці кріт розплющив, оглядівся
В своїй підземній затишній оселі
Зимової безсніжної пори.
Подумав: – Ясно, чом це сон десь дівся –
Відсиріла земля в кутку на стелі
Ще й миша десь пошкрябує згори.

Аж ген, де з краю поля в перелісок
Зима снігів вітрами намела,
Стояла в кучугурах між берізок
Сніговиків сімейка немала.

Зима так щедро натрусила снігу
Чудової морозної пори!
І от нарешті вітерцю на втіху
Я на санках чимдуж лечу з гори.

Схотів хом’як із нірки польової,
На зиму перебратись жити в ліс,
Та ще й знайома миша наставляла.
Тож підшукав дупло в пеньку між хвої

Над смоківни́цею сміялася олива:
– «Я зеленію густолиста та вродлива...

Ще зранку білка від дупла завзято
До миші обзивалась і сови:
– А йдіть до мене відзначати свято,
Останній день і проводи зими.

Чому лютуєш, мила зимо?
Не хочеш віддавати трон?
А чи жартуючи незримо,
Свій хочеш зберегти хітон?

Сніговики поважні скраю бору,
Що мешкали між сосон і дубків,
В морозну школу у зимову пору
Відправили малих сніговичків.

Коли зимою горбики й підгірки
Засипала пороша снігова,
Мишак обачно вигулькнув із нірки,
Щоб ніс не приморозити, бува.

Ти звідки взявся тут на моїй стежці?!
Це я її від двору протоптав
Ще як сніжок з крупою пролітав!
Тож власник я! А ти тікай нарешті!

Приснився горобчисі сон зимою,
Що зранку на пташиному привозі
Купила собі шапку в синім тоні
З помпонами, червоною каймою...

5 | 3

«Січневе» — Вірш

02.02.2021  © Віктор Насипаний

Снігами записує сонечко притчу,
І небо схилилось послухати тишу.
Прекрасну, як ангела лик, таємничу.

Скрадався кіт зрання пухким сніжком,
Вгрузав у кучугурі щохвилини,
Бо на кущі пташки якісь гуртком
Клювали потай ягоди калини.

В віднірок спальний до Крота
Прорила зверху Миша лаз,
В кутку, де згусла темнота,
Звірка узріти спромоглась.

Зрання на хмарці сірій
В холодний сніжний вирій
З вітрами подались сніговики.
Над нивами й лугами...

Дзвоники, дзвоники – весело дзвенять!
Гарно як, що в сани ми запрягли коня!

Рожеву тишу сонце розлило
З досвітнього захмарного розвою,
В пришерхле понад річкою зело,
Повите сутінню береговою.

...плекаю мрію про заметіль...а її все нема та й немає...невже усю зиму так?.. - наче мороз, а без снігопадів...

а зима награвала на скрипці
в ритмі пісні пісень хуртовин...

В скляному панцирі дерева,
Шосе і вулиці — каток.
Регоче Сніжна королева —
Новий зими почався строк.