Під Верховною радою - про Поета і поезію. І про Саакашвілі...
з рубрики / циклу «Критика»
Вчора близько сьомої вечора наближаюся до стін Верховної ради, минаючи кордон за кордоном… Стоять намети рядами, шеренгами, мов перед боєм. Я підходжу до одного з них. На ньому великі гасла з поясненнями, як повинна бути влаштована справжня держава. Показаний прапор наш, український, де жовте поле зверху, синє знизу. Так і має бути! Сонце вгорі, синя вода внизу. Я про це чула ще в 1999 році з вуст Мао Мао, китайської поетеси і художниці, яка жила й працювала в Києві. На жаль, її уже немає на цьому світі вісімнадцять років. Вона віддала частку свого серця нам, українцям, пам’ятаймо про це!
Розмовляю про Поета і поезію з паном Василем, який виходить з намету, обвішаного кольоровими діаграмами і роз’ясненнями. Він каже: «Поет то особлива Місія. То Слово, втілене у матеріальну форму». Запрошує на дванадцяту годину в неділю на Віче. Каже, вірші можете свої почитати! Я спілкуюся з деякими іншими учасниками протесту. Ось три жіночки середнього віку сидять коло намету з гаслами протесту проти так званої «медичної реформи» від Щура і Ко. Дослухаюся до оголошень із гучномовця: за п’ять хвилин на майдані перед Верховною радою виступатиме Саакашвілі! Я чекаю з нетерпінням. Нарешті з’являється промовець…
Він говорить речі абсолютно прості на перший погляд! Але ж ми до того вже йдемо понад чверть століття. Нам заважають не лише вороги зовнішні. Таких чимало і серед «своїх». Вони виросли й укоренилися на українському ґрунті з СОВКА. З тієї проклятої радянщини, коли здавалося б поважні й шановані раптом опиняються в перших рядах корупціонерів. Не лише тих, які завжди крали мільйонами. Ні, ці щури, прикриваючись псевдо патріотичною демагогією, проливали крокодилячі сльози на могилах наших героїв… Вони співали дифірамби і Тарасу Шевченко, і Лесі Українці, і Василеві Стусу… І багатьом тим, що нині вже відійшли в інші світи. При цьому не помічаючи у себе під ногами НИНІ ЖИВИХ, які не менше потребували їхньої уваги.
Ні, вони створили коло ОСОБЛИВО НАБЛИЖЕНИХ, СВОЇХ, між якими розподілялися премії, регалії та чималі кошти, що пливли сюди, в Україну, як свідчать деякі, широкою рікою «на революцію». При цьому особливо ненажерливі ще й знущалися зі своїх братав, розказуючи, що ті видаються скромненько, дешевенько, редактора, бачте, не найняли… А люди збирали останні копійки і все одно видавалися! Хто прозу й поезію, хто наукові праці. Всі шукали якихось «спонсорів», але – марно! У той самий час новоявлені КЛАСИКИ укрсучліту «розкручувалися», отримуючи неабиякі гонорари за свої «безсмертні» твори.
А тепер виявляється, що половина з них – за кордоном, ще якась частина спромоглася на розкішні видання не за межами України і тепер хизується ними на книжкових ярмарках... Лише одиниці без якихось хитромудрих «розкруток» змогли сказати просто: «А КОРОЛІ - ГОЛІ!» Наприкінці цього літа я мала нагоду поспілкуватися з директором одного з поважних київських видавництв, який чудово знає всю цю «кухню». Він сказав мені прямо: «Вікторіє, якби не було вкрадено так багато коштів, якби вони свого часу дійшли до нашого видавництва, я би видав і Вас, і ще сотню таких, як ви!» Він узяв до рук мою нову поетичну збірку, погортав її і попросив підписати…
Ось так, шановні! Продовження на майдані перед Верховною радою. В неділю, о дванадцятій.
22.10.2017 16:58 