Як Джордж Сорос витяг Польщу з комуністичного лайна
Частина 1
Польща відмовляється від планової економіки
Політична та економічна трансформація Польщі офіційно розпочалася 4 червня 1989 року. Саме тоді відбулися перші не зовсім ще вільні вибори до парламенту, що передбачали 35% депутатських мандатів для Солідарності, і повністю вільні до Сенату, що в результаті вилилось в фантастичну перемогу опозиційної Солідарності з 99% результатом (99 сенаторів зі 100). В результаті міжпартійних домовленостей в парламенті при владі залишилася прокомуністична більшість (276 депутатів), яка 2 серпня 1989 року на посаду прем`єр-міністра обрала (273 проти 173) генерала Чеслава Кішчака, тогочасного міністра внутрішніх справ, що одночасно був шефом, як міліції, так і польської комуністичної Служби Безпеки.
Проте, ступивши на цей відверто хибний шлях, польська політична еліта швидко схаменулась. 7 серпня Лех Валенса оголосив нову парламентську коалацію на чолі з Солідарністю, угода про яку була офіційно підписана 17 серпня 1989 року. В результаті було сторено умови для формування так званого уряду народної довіри, було ухвалено рішення про нові вибори як президента так і паламенту, а також майбутній пакет реформ устрою Польщі.
Зрозуміло, що цей практично моментальний злам ситуації визначив багато що в майбутньому польської держави і не дозволив комуністам загніздитись всередині нової влади маргиналізувавши опозиційну платформу Валенси і компанії. Але навіть за цих обставин трансформація економіки все одно йшла б не марксистсько-ленінським шляхом. І ось чому.
У же від початку 80-х років в ПНР, не дивлячись на соціалістичну структуру народного господарства нав`язану з Москви, відчутно зростав приватний сектор. В період з 1981 по 1986 роки кількість приватних підприємств вцілому зросла з 357 тис. до 500 тис, де було задіяно більше мільйона осіб. В 1989 році народне господарство уже було переповнено не лише приватними сільгосппідприємствами, але й невеликими фірмами по наданню різноманітних послуг, торгівлі, виробництву біжутерії, металевих виробів, будівельних матеріалів тощо. В абсолютних цифрах станом на 1989 рік обсяг доходу приватного сектору в економіці краю становив 19, 2% від загального.
Як це не дивно, але ще комуністична влада в кінці 1988 року з метою боротьби з депресією, що охопила економіку, фактично оголосив про повернення до торгівельного кодексу 1934 року: «Кожен має право здійснювати господарську діяльність на рівних умовах з дотриманням умов, що передбачені діючим законодавством». Як бачимо, рано чи пізно наступає час, коли ніякими догмами неможливо заборонити те, до чого лежить душа і в чому має потребу народ. Окрім заяв уряд підтримав малих підприємців і справою провівши банківську реформу, яка привела до створення 9 регіональних комерційних банків, що рефінансувались Народним Банком Польщі.
Наступним етапом була приватизація державного сектору. Сценаріїв приватизації було декілька, але зазвичай державний актив перекочовував в форму приватної фірми, на чолі яких опинялися по більшості колишні керівники і за сумісництвом комуністи. Підприємства від 15 до 250 працівників переходили до рук бувших директорів або шляхом міграції клієнтської бази та частково майна в аналогічну фірму, зареєстровану директором на себе чи підставну особу шляхом послідуючого банкрутства держпідприємства. Або ж через створення цими ж колишніми управлінцями товариств, які після отримання кредиту в комерційному банку, викуповували державну частку. Дуже часто за символічну суму.
Денаціоналізація в постсоціалістичному таборі скрізь проходила брудно та неідеально. Гіпотетична ідея збудувати капіталізм схожий на ленінський соціалізм, де кожен отримає частку, яка йому належить і буде з неї мати зиск до кінця світу не витримує жодної критики. В першу чергу тому, що капіталізм так не працює. В ньому не може бути мови про рівномірне нарізання суспільних благ між людьми з різними здібностями, віддачею, працелюбністю, відповідальністю і т.д. По друге через те, що цінності, як такої, підприємства колишнього Совка та партнерів не мали. Вони були неконкурентними практично у всіх галузях на світовому ринку, потребували інвестицій та модернізації і являли собою звичайні руїни в порівнянні з західними технологічними компаніями та до прикладу промисловістю Японією. І ключовою проблемою було звичайно примітивне, допотопне уявлення про економіку, як аналогу розвиненої первісно-общинної системи функціонування суспільства, де навіть існування грошей ставилось під великий сумнів.
Таким чином в Польщі початку 90-х державні активи в тій чи інші формі перекочувалися під керівництво колишньої партноменклатури, що вцілому не дивує, бо хто ж, як не вони, могли знати найкраще, як це робити правильно… Парадоксально, але саме номенклатурники стали для Польщі першопрохідцями та піонерами ринкової економіки. Тому не дивно, що уже в 1993 році колишні комуністи повернули собі владу в країні, але вони не змогли зупинити ті важливі процеси оздоровлення економіки, що було запущено поки вони захоплено полювали за уже нічийним державним майном. У них просто не залишилось іншого вибору, як вибудовувати систему далі, до авторства якої вони не мали жодного відношення.
Частина 2
Джордж Сорос і «Шокова терапія»
Тільки наївний невіглас може думати, що простий народ здатний підняти сучасну економіку до світового рівня самоорганізувавшись в підприємства малого та середнього бізнесу. На жаль виготовляючи біжутерію, лопати та возики можна досить пристойно виживати, як це з перемінним успіхом робили люди в 17-18 столітті чи зараз окремі народи десь на узбіччях цивілізованого світу, але справжня економіка та достаток можлива лише за умови побудови складного механізму, в якому гармонійно поєднаються права людини, загальноприйняті світові економічні стандарти, повага до приватної власності та правова система, що дозволяє швидко та передбачувано врегульовувати можливі конфліктні ситуації та непорозуміння. Втім ніщо так добре не сприяє вибудовуванню всього вище переліченого, як правильно сконфігурована економічна система.
В січні 1989 року представник польського посольства Вашингтоні запросив до Польщі американського професора Гарвардського університету в Бостоні, відомого міжнародного консультанта по економіці Джеффрі Сакса. Метою запрошення було прохання спроектувати нову економічну систему в зв’язку з змінами щодо повернення до колишніх методів господарювання. Втім професор дав згоду не відразу, а лише після легалізації Солідарності Леха Валенси. І схилив його до цього ніхто інший, як добре відомий у світі Джордж Сорос.
Фундація Сороса імені Стефана Баторія уже існувала в Польщі цілком легально і намагалася впливати на суспільні зміни в країні. Тому не дивно, що відчуваючи великі проблеми в економічному житті поляків, Джордж Сорос посприяв, щоб Джеффрі Сакс разом з Девідом Ліптоном з МВФ опинилися в Польщі. Більше того, він же ж забезпечив щедре фінансування за надані ними консультаційні послуги.
Джордж Сорос народився в родині угорських євреїв, котрі спочатку мали прізвище Шварц. З дитинства вирізнявся добре помітними здібностями, навіть освоїв мову есперанто, яку викладав батько. Потім йому вдалося потрапити на навчання до престижної Лондонської школи економіки, а згодом емігрувати до США. Пізніше молодий фінансист отримані знання використав для власного збагачення на спекуляціях цінними паперами на фондових ринках, чим власне й найбільше відомий на теренах колишнього СРСР, де спекулянтів ненавидять досі ще з колиски. Втім отримані гроші Джордж Сорос вважає всього лише засобом для того, щоб робити цей світ кращим. Ключові його ідеї це побудова так званого відкритого суспільства та посилення контролю громадськості за банківською системою.
Вальдемар Кучинський, економічний радник прем’єра Мазовецького та перший міністр приватизації пише: «Сорос приїхав з планом господарської реформи Польщі, так званим планом Сороса. То була комбінація шокової терапії з реструктуризацією наших фірм… Мав враження, що головним об’єктом зацікавленості Сороса не була Польща, а скоріше СРСР, а його план для Польщі мав бути експериментом для переходу від планової економіки до ринкової. Польща мала стати малою пірамідою, яку єгипетські будівничі мали збудувати на пробу, що потім перейти до основної роботи. Визнаю, що роль кролика для експериментів ображала мою національну гідність, але після докладного обдумування я побачив багато спільних інтересів.»
Зрозуміло, що була не лише проблема національної гідності. При всій повазі, але впровадження реформ не могло проводитися руками іноземців. Таким чином на сцені з`явився Лешек Бальцерович з командою. Теоретичну структуру, етап формування місії та стратегії були справою Джорджа Сороса та Джеффрі Сакса, а уже етап творчої тактики та самої покрокової реалізації – Лешка Бальцеровича. Від того увесь процес трансформації польської економіки є результатом командної роботи іноземних фахівців та поляка: Сороса, Сакса і Бальцеровича. І за усі успіхи та невдачі, відповідальність теж несуть вони.
Дуже показовою була перша зустріч Джеффрі Сакса з головними стратегами Солідарності в польському сенаті, на якій він наполягав, що не уряд, а саме партія, якій довіряє суспільство, повинна взяти на себе відповідальність за економічні кроки. Американський консультант відразу представ план інтеграції Польщі до вільної Європи на принципах вільного ринку. Зацитуємо його: «Я описав найважливіші проблеми, пов’язані з поверненням Польщі до Європи і завдання, що з них витікають: розвиток, що опирається на засадах ринкової торгівлі з іншими країнами, переміщення людей, товарів та підприємств з Польщі до Європи і з Європи до Польщі, прийняття моделі європейських прав, інститутів та методів управління, щоб Польща в найкоротші терміни могла стати членом Європейського Союзу.».
По розмові план Сакса відразу ліг на папір. А вже 3 липня 1989 року в «Газеті Виборчей» з`явилася стаття одного зі стратегів Солідарності Адама Міхніка «Ваш президент, наш прем’єр.»
В такий спосіб сформувався в Польщі уряд Тадеуша Мазовецького з міністром фінансів Лешком Бальцеровичем, що розпочали негайну реалізацію плану Джеффрі Сакса, що повстав з ініціативи і був профінансований Джорджем Соросом, та відомий абсолютній більшості, як план Бальцеровича. З поваги до національної гідності. Куди ж без неї… Певно через неї в Україну цей план так і не потрапив. Досі розбираємось саменькі…
P.S.: Найцікавіше в історіях економічних успіхів те, на скільки доля тисяч чи мільйонів живих і ще навіть ненароджених може опинитися в руках кількох людей, які опинилися в потрібний час в потрібному місці. А секрет невдач – що потрібних людей у потрібний час у потрібному місці просто не виявилось. Цього достатньо, щоб усе пішло не так…
