26.10.2019 15:18
для всіх
791
    
  3 | 3  
 © Суворий

«Ціна правди» - фільм про Гарета Джонса

«Ціна правди» - фільм про Гарета Джонса

в кінотетрах з 28 листопада 2019 року

Поляки зняли художній фільм, що стосується теми Голодомору та висвітлення його в тогочасних світових ЗМІ. Режисер Agnieszka Holland, назва фільму в українському прокаті «Ціна правди» (у поляків «Obywatel Jones», світовий прокат «Mr. Jones»). В Польщі показують з 25 жовтня, у нас в кінотеатрах він очікується в кінці листопада. Більшість зйомок пройшли в Польщі і лише частково в Україні та Шотландії. На сайті booklips.pl вийшла цікава рецензія, з якої дещо хочеться переказати. І не варто боятися спойлерів, бо на кіно в такому серйозному жанрі краще йти підкованими в сенсі знання контексту подій. Зрештою сам фільм переповідати ніхто не збирається.

Головний герой фільму уже досить відомий в Україні на тепер британський журналіст Гарет Джонс. Молодий і гарячий у віці заледве 26 років він прославився тим, що став першим іноземним журналістом, який інтерв’ював Адольфа Гітлера відразу по його вступі на посаду німецького канцлера у страшному 1933 році. Він літав разом з майбутнім фюрером нового Рейху в літаку по обранню і бачив, з яким захватом зустрічають його німці по прильоті. Гарета вразив цей «примітивний культ» надлюдини, амбіції якого були вже тоді йому добре відомі з ретельно прочитаної книги «Моя боротьба». Зрозуміло, що доступ до першого тіла він теж отримав не випадково. Говорили, що журналіст був довіреною особою тогочасного британського прем’єр-міністра Девіда Ллойда Джорджа.

Досягнувши бажаного в Німеччині, Гарет Джонс не марнував часу даремно. Тепер амбіційний журналіст прагнув теж саме здійснити зі Сталіним. І, без проблем отримавши дозвіл, поїхав до СРСР.

В загальному до країни Рад він здійснив три поїздки так зі Сталіним не побачившись. Там він приєднався до пулу іноземних журналістів, яких беззастережно супроводжували, контролювали, задовольняли усі їх забаганки… І, що найголовніше, допомагали їм виконувати їх безпосередній обов’язок: писати репортажі про успіхи країни всезагального блага та справедливості. Головним методом надання такої допомоги були комфортні поїздки по «потьомкінських селах» радянського раю, де західні журналісти могли на власні очі переконатися, що поки світ загинається під наслідками Великої депресії, в СРСР все йде, як по маслу. Зростають надої, будуються заводи та фабрики і для цього нестримного прогресу не потрібен капітал, а достатньо людських зусиль і партії, як головного рушія цього прогресу.

Нікому й в голову не могло прийти, що мало відомий ще зовсім молодий журналіст одного прекрасного дня, вийшовши непоміченим з свого готелю, піде на вокзал і безцеремонно візьме квиток до Харкова, а потім, не доїжджаючи місця призначення, зійде на одній з зупинок. Нажаханий тим, що він побачить уже прямо там на вокзалі, Гарет Джонс здійснить рейд по найближчих селах і на власні очі побачить той рай і ціну, яку платять жителі того раю, за промисловий ривок і прогрес без капіталу. Ціна всьому цьому відома: Голодомор.

Зрозуміло, що журналіст міг десь зникнути посеред того величезного кладовища, в яке перетворилася радянська Україна, і ніколи не повернутися до Британії. Але цього разу йому пощастило. Повернувшись додому, він розпочав відкриту кампанію по демаскуванню трагедії, яку більшовики приховували усіма способами. І в цій боротьбі за правду йому довелося зіткнутися не стільки з агентурою радянського режиму, як з колегами по перу, що малювали в своїх газетах зовсім іншу картину. Зокрема головний антагоніст Гарета Джонса журналіст «The New York Times» Вальтер Дюранті, що в 1932 році отримав Пультцерівську премію за серію хвалебних репортажів з СРСР і 14 років очолював московське бюро газети. І, зрозуміло, що в цій війні більш авторитетні колеги легко поконали молодого вискочку. Ллойд Джордж, побоюючись політичних наслідків, дистанціювався від свого протеже, якому врешті довелося повернутися в Уельс на посаду репортера провінційної газети.

Через два роки у 1935 Гарет Джонс відбув на радянсько-манчжурський кордон, де збирався висвітлювати конфлікт росіян з японцями. Там його сліди втрачаються назавжди.

Цікавинкою фільму є гіпотеза авторів про те, що ще одним з наслідків поїздок в Радянський Союз Гарета Джонса, було знайомство з колегою Еріком Блером, що сильно зацікавився розповідями молодого журналіста тим, як влаштована там політична та господарська система. Аж в 1945 році, коли здавалося ця інформація уже геть втратила актуальність, ця людина під псевдонімом Джорджа Орвелла опублікувала «Колгосп тварин», де зобразила в алегоричній формі абсурдність радянської системи.

Свого часу, читаючи цей дивний літературний витвір, дійшов висновку, що Орвелл аж надто добре розуміється на тому, як тут усе було влаштовано, не проживаючи тут ні дня. Більше того, не дивлячись на те, що описано все надчудово, але з точки зору британського читача, що ніколи не цікавився СРСР, мені все ж видалось, що це б усе одно виглядало, як якась неправдоподібна маячня. Тому цей обмін інформацією був цілком можливий, бо навряд чи Джордж Орвелл, перебуваючи в Іспанії під час Громадянської війни в 1936 – 1937 роках, міг так багато дізнатися від троцькістів чи сталінських соколів, що намагалися там захищати радянські інтереси хоч і кожен по своєму. Тогочасна Європа уже тонула в локальних війнах та поки ще внутрішніх конфліктах, які й формували повістку дня.

Одним словом на фільм «Ціна правди» треба йти. І варто подякувати полякам, що своїми грошима та творчими зусиллями намагаються донести світу важливість теми, що так близька українцям.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.10.2019 21:07  © ... => Борис Костинський 

Не дуже хочеться апелювати до кожного з пунктів окремо. Ну до прикладу про Францію Ви забули, шо вона володіла купою колоній. Питання не в поразках, а в здатності нації, викресливши поразки побачити в залишку якийсь позитив. Для нас це проблема. У випадку Естонії чи Чехії там переважаючий фактор згуртованість за рахунок територіальної щільності. Волинь з Галичиною, якби являла собою деяку окрему уявну Україну могла б знайти цілісну історію успіху. І точно б будувала не країну поза НАТО і ЄС. Бо маленька. А сучасна велика Україна замахнулася на амбітний нейтральний статус, з яким не впоралась. Ще одна поразка на героїчному шляху.

Ну і зрозуміло, що проект Незалежність під проводом комуністів це взагалі нонсенс. Що й довів час...

 27.10.2019 20:09  Борис Костинський => © 

Але хіба, скажімо, у Естонії багато перемог? Вся історія цієї країни - находження під кимось. Усіх перемог - період незалежності з 1917 і до 1939-го років. Все! Навіть, на відміну від сусідніх Латвії та Литви, опору москалям ніякого не чинили! Але плачів та самознищення нема! А Чехія? То під німцями, то під Москвою! Був в Карлових Варах - бачив як чехи ганебно плазують перед хазяями з Росії. Пів Чехії скуплено Москвою! Гидко на них було дивитись! Але ось - без перемог та звитяги чудово собі крокують до майбутнього. Ні Січі в них ніколи ніякої не було, ні УПА. Усіх здобутків - сякий-такий спротив у 1968-му році Кремлю. Чехи - не мад`яри і навіть не поляки! А Франція? Тьху, а не країна! З часів Наполеона - поразки всюди і в усьому! Аби не англосакси, то смоктали би в Гітлера з проглотом! :-))) Але Макрон надувся і виголосив Париж центром Європи і лідером Європейського війська. Ги-и-и! Себто, справа не тільки в тому, що потрібні гучні перемоги, а в ПОЗИЦІЇ еліти нації. Не хочу те нав`язувати, але я вважаю, що не відсутність гучних здобутків - проблема українства, а ВІДСУТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ! Повна відсутність справжніх провідників! Бо хіба КПУшні та ЛКСМУшні гниди - еліта для українства? А Бєня Коломойський разом с Кернесом та Корбаном - зразок лідерів українського народу? Регочете? я - теж. :-))) А, ботаючий на фєнє, зелібобік - КЕРМАНИЧ нації? Впали від реготу зі стільця? :-))) Ото і все! У, вищезгаданих мною естонців, чехів та французів ніяких перемог не було, але еліти в них, як не крути, є. Я в США вже 25 років і бачу, що бидлоти тут не тільки не менше, ніж в Неньці, але суттєво більше. Десятки мільйонів страшенних невігласів! Але! В Америці є тоненький прошарочок супереліти, котра і веде дикунів за собою. Америка - це Рим: патриції, плебс, легіонери та раби. Так, раби, пане Суворий! Колосальна маса латиносів гнеться на полях та ланах! І ото все це - СВІТОВИЙ ЛОКОМОТИВ ПО ВСІХ ПАРАМЕТРАХ! :-))) А чому? Є масонська еліта! Еліта потрібна, а не якісь величні перемоги! До речі, в ЕрЕфії еліта є. Хоч і херова, але є. А в Україні - пустка! В радянських республіках Середньої Азії теж еліта збереглась. Мені в Сумгаїті казали, що в них представники древніх елітних кланів автоматом стали компартійними лідерами. Тобто, кухаркам там шансу не дали ніякого. :-))) Так само і у казахів -узбеків, таджиків. Пастухів до керма не пустили, а усім баї заправляли. А що Україна? Тільки глянути на обличчя на екранах ТБ - СВИНОПАСИ та ГРЕЧКОСІЇ! Мене особливо тішить ота головна мордяка з 112-го каналу. Бригадир комбайнерів! Будило! :-))) Не перемоги потрібні, а ЕЛІТА! Справжня, вишколена та шляхетна!

 27.10.2019 19:00  © ... => Борис Костинський 

Все написане вами, Борисе, є прямий наслідок відсутності історії успіху. І не варто плутати героїзм та реальні перемоги. УПА свою війну програли і як би Вятрович не старався для багатьох це не історія, яка вивела націю в рай. Це ще одна трагедія нашого народу. І з безлічі ось таких трагедій і виростає оцей сукупний культ, який ви описали. А найбільша з них - це нова війна і неперервне скорочення населення України, коли смертність значно перевищує народжуваність. Про економічні причини цього явища недавно говорили...

Врешті решт, які б проблеми ми не почали обговорювати, вони рано чи пізно впираються  в економіку або по суті своїй з самого початку є суто економічними.

 27.10.2019 16:46  Борис Костинський => © 

Ви знаєте, пане Суворий, я давно і реально зацікавився темою української схильності до плачу та самоприниження. Читав дещо і в інших про те саме. Гадаю, що, оскільки Україна повністю втратила державність у 17-му столітті, то Москва просто планомірно насаджувала в підлеглому народі оцей культ МЕНШОВАРТОСТІ. За 28 років незалежності майже нічого не змінилося - культивують поразки та втрати. Що далеко ходити - в моєму рідному Острі КУЛЬТ СМЕРТІ просто домінує в усьому. В обох міських парках - братські могили, майже в усіх крамницях продають вінки для похорону. В самому центрі міста є кілька магазинів, де продають різні могильні пам`ятники, є навіть крамниця, де відкрито стоять десятки різних трун. Похоронні процесії відбуваються майже щодня. Усі місця громадського харчування дуже активно рекламують послуги поминальних обідів. Це усе невигадана мною реальність життя міста у 10 тисяч населення. Люди ходять сумні та пригнічені, коли зустрічаєш знайомих, то вони ладні годинами говорити про хвороби та негаразди. Сум! Вмикаєш ТБ, а там суцільний потік горя та розпачу! Себто, усе це є доволі планомірним та цілеспрямованим на занепад нації. Але, коли В`ятрович трошки почав казати про історичні перемоги українства, його нищили з усіх боків, бо те - "БАНДЕРІЗАЦІЯ". Га-га-га! Але хіба приклад УПА, котра била москалів так, як ніхто більше у цьому світі, не є таким, котрий треба було б просто НАСАДЖУВАТИ щоденно і ПОВСЮДНО? Та замість того Україною лунає ота пронизлива "кача" і нація ридає та рве сорочки на грудях від відчаю! Впевнений, що усе це робиться не просто так - йде підготовка до знищення духу нації, а далі і самої державності! Тут треба чітко стати та розібратись - ХТО і ЧОМУ! А без того - гаплик! І доволі скоро!

 27.10.2019 10:23  © ... => Борис Костинський 

В чому не можу не погодитись так це в тому, що нам не вистачає почуття імперськості (а не чистої ненависті), яке справді дозволяє мобілізовуяати націю на порожньому місці, коли повна срака і кінця їй не видно. Чого нема - того нема. Цього пародяга, що може працювати виключно на порожніх балачках, нам дійсно не вистачає. Але ж і велич та експансіонізм у інших народів теж тримаються на якійсь історії успіху. Він є у всіх успішних народів. У поляків знайдеться чимало прикладів. А наша велич, якщо казати чесно - це успіхи совка. От тому й не немає у нас національного консенсусу практично по жодному питанню. Вчать, вчать тих українців поваги до Голодомору, як було за Ющенка, а потім хлоп і вибирають Януковича, як втілення успіху брєжневської епохи. Такі справи...

 27.10.2019 00:05  Борис Костинський => © 

Ну, то те - так. Усі народи будують вишкіл дітей(свого майбутнього) саме на перемогах. Перемога надихає націю, жертовність національних героїв є прикладом для наслідування, величні монументи слави генерують енергетику натхнення та гордості. Але! Попри усі ці вкрай важливі речі, має бути елемент НЕНАВИСТІ до ворогів. Я жив в середовищі українців з 1960-го і до 1994-го року, і виявив, що генеральною лінією цієї нації є М`ЯКІСТЬ та ПІДДАТЛИВІСТЬ. І бажання всіх прощати. Скажімо, в еміграції я зіткнувся з чистими москалями(євреї з Московії - це зовсім інше) і збагнув, що московити - наївні, як ті діти, але в них є хребет і цей хребет - імперськість. А от майже усіх поляків визначає ПИХА. Та вже одне те, що замість вітання вони використовують слово "ЧЕЩ"("ЧЕСТЬ"), автоматично закладає в них енергетику власної ЗНАЧУЩОСТІ. А що ж українці в екзилі? Вихідці з Совку - ПРИСТОСУВАНЦІ. Ладні сходу гнутися та запобігати задля якоїсь власної користі. Ти до них говориш українською, а вони, взнавши в тобі єврея, миттєво переходять на російську, вважаючи, що так панові буде приємніше. :-))) І це - масове явище! Страшенні пахарі, вкалують краще за азіатів, але... Ех, кріпаки за ментальністю! І не ставлять за мету якісь великі цілі, як, скажімо ті самі китайці, котрі де б не оселилися, будують Чайну і поволі поширюють її все далі та далі. Експансія - ось національна ідея китайців. А українець-емігрант пишається тим, що його діти з українцями, що живуть зараз в Україні, не знають про що балакати - "АМЕРИКАНОМ СТАВ!" Гей, вьо! :-))) Але те совкові українці. Діди, що в УПА москаликів крошили - інші. Балакав я тут з такими... В них і діти-онуки добрячі виходять. Бандерівці - зразкові українці! Абсолютно!

 26.10.2019 23:53  Каранда Галина => © 

ну то кинете мені ссилку на цей фільм, як він з`явиться в неті... українською, звісно...

 26.10.2019 23:50  © ... => Каранда Галина 

По порядку. Серйозне кіно, на жаль, річ дорога і бідним державам не особливо по кишені. Це важливий момент.

У молоді є інтернет в кожній кишені, де поки можна без проблем глянути безкоштовно.

Мандрівки Україною сильний хід. Свого часу практикувалося в Європі, коли ще Євросоюзом не пахло. На жаль не врятувало від Великої війни. Німецька, французька, англійська молодь подорожувала і одночасно вивчала мову. Але знову ж таки якщо податки витратять за призначенням було б непогано.

 26.10.2019 23:40  Каранда Галина => © 

Поляки молодці.
Україна б мала сама такі речі робити.
Ви перепостили про безкоштовні мандрівки Україною для школярів - це супер ідея. Якби цю програму запустили років 20 тому, може б, і війни зараз би не було. Ще б отакі фільми для молоді безплатно показувати...

 26.10.2019 23:38  © ... => Борис Костинський 

Я уже колись в якомусь тексті писав, що у нас немає партійної сисиеми, бо у жодної з партій не було історії успіху. Думаю таке ж саме пояснення можна дати на ваше питання.

Практично неможливо вибудувати національний консенсус грунтуючись лише на одних спільних поразках та невдачах... Особливо якщо поруч зачаївся підступний ворог. Нам потрібна хоча б мізерна, але історія успіху. Питання, де її взяти?

 26.10.2019 22:49  Борис Костинський => © 

Стосовно "Оскару", то поживемо-побачимо! ;-) А от оцей сюжетик з мого життя пече мене вже 28 років! Реально пече! В моєму єврейському середовищі я маю людей зі страшенно різними політичними уподобаннями - від реальних комуняк і путіноїдів до хворих на голову трампістів, але жоден з них навіть і не подумає ляпнути, що Голокост, то все херня і треба це полишити в минулому! Євреї за Карлом Марксом - найбільш матеріалістична нація, але своїх ворогів нащадки Авраама та Сари вміють ненавидіти та нищити так, як ніхто інший! Тому мені просто ТОТАЛЬНО не лізе в голову - ЯК НАЦІЯ, КОТРА ВТРАТИЛА ЧЕРЕЗ МОСКАЛІВ СТІЛЬКИ НАРОДУ, МОЖЕ ЗАБУТИ ТА ПРОСТИТИ?! Маю ще одне страшне і вкрай жорстоке питання: чи є в отакої нації шанси на якесь майбутнє?..

 26.10.2019 21:28  © ... => Борис Костинський 

Серйозне кіно рідко збирає хорошу касу, якщо це не голівуд... Оскар за закордонний фільм це така лотерея і задача з багатьма невідомими одночасно. Безглуздо навіть загадувати, бо все залежить від тьми конкурентів. Але звичайно можливість є.

Про бабцю хороший сюжет для оповідання, якщо глибше зануритись їй в голову. А може й цілого роману. Вона теж своєрідне дитя епохи, яка все ніяк не завершиться хеппі-ендом...

 26.10.2019 20:52  Борис Костинський => © 

Майже впевнений, що фільм геніальної Агнєшки Холланд може взяти "Оскара" в номінації "Кращий закордонний фільм". Майже впевнений! Так само, майже впевнений, що в українському кінопрокаті він збере дуже слабеньку касу. Чому? Га! Українство вже тотально гидує темою НИНІШНЬОЇ війни з Росією на Донбасі, а тут - події сивої давнини!
В 1991-му році я розносив запрошення на Всесоюзний референдум з питання збереження СРСР. Порушуючи закон, роздавав людям наші рухівські агітки. В одній хаті виявилося, що тамтешня бабуся пережила Голодомор. Вона жбурнула мені рухівські листівки і вигукнула, що "Нам і в СРСР добре! Ніякої вашої вільної України нам не треба!"... Чи будуть діти та онуки цієї старенької віддавати гривні за квитки на кіношедевр Агнєшки Холланд? Страшенно в тому сумніваюся!