«Ціна правди» - фільм про Гарета Джонса
в кінотетрах з 28 листопада 2019 року
Поляки зняли художній фільм, що стосується теми Голодомору та висвітлення його в тогочасних світових ЗМІ. Режисер Agnieszka Holland, назва фільму в українському прокаті «Ціна правди» (у поляків «Obywatel Jones», світовий прокат «Mr. Jones»). В Польщі показують з 25 жовтня, у нас в кінотеатрах він очікується в кінці листопада. Більшість зйомок пройшли в Польщі і лише частково в Україні та Шотландії. На сайті booklips.pl вийшла цікава рецензія, з якої дещо хочеться переказати. І не варто боятися спойлерів, бо на кіно в такому серйозному жанрі краще йти підкованими в сенсі знання контексту подій. Зрештою сам фільм переповідати ніхто не збирається.
Головний герой фільму уже досить відомий в Україні на тепер британський журналіст Гарет Джонс. Молодий і гарячий у віці заледве 26 років він прославився тим, що став першим іноземним журналістом, який інтерв’ював Адольфа Гітлера відразу по його вступі на посаду німецького канцлера у страшному 1933 році. Він літав разом з майбутнім фюрером нового Рейху в літаку по обранню і бачив, з яким захватом зустрічають його німці по прильоті. Гарета вразив цей «примітивний культ» надлюдини, амбіції якого були вже тоді йому добре відомі з ретельно прочитаної книги «Моя боротьба». Зрозуміло, що доступ до першого тіла він теж отримав не випадково. Говорили, що журналіст був довіреною особою тогочасного британського прем’єр-міністра Девіда Ллойда Джорджа.
Досягнувши бажаного в Німеччині, Гарет Джонс не марнував часу даремно. Тепер амбіційний журналіст прагнув теж саме здійснити зі Сталіним. І, без проблем отримавши дозвіл, поїхав до СРСР.
В загальному до країни Рад він здійснив три поїздки так зі Сталіним не побачившись. Там він приєднався до пулу іноземних журналістів, яких беззастережно супроводжували, контролювали, задовольняли усі їх забаганки… І, що найголовніше, допомагали їм виконувати їх безпосередній обов’язок: писати репортажі про успіхи країни всезагального блага та справедливості. Головним методом надання такої допомоги були комфортні поїздки по «потьомкінських селах» радянського раю, де західні журналісти могли на власні очі переконатися, що поки світ загинається під наслідками Великої депресії, в СРСР все йде, як по маслу. Зростають надої, будуються заводи та фабрики і для цього нестримного прогресу не потрібен капітал, а достатньо людських зусиль і партії, як головного рушія цього прогресу.
Нікому й в голову не могло прийти, що мало відомий ще зовсім молодий журналіст одного прекрасного дня, вийшовши непоміченим з свого готелю, піде на вокзал і безцеремонно візьме квиток до Харкова, а потім, не доїжджаючи місця призначення, зійде на одній з зупинок. Нажаханий тим, що він побачить уже прямо там на вокзалі, Гарет Джонс здійснить рейд по найближчих селах і на власні очі побачить той рай і ціну, яку платять жителі того раю, за промисловий ривок і прогрес без капіталу. Ціна всьому цьому відома: Голодомор.
Зрозуміло, що журналіст міг десь зникнути посеред того величезного кладовища, в яке перетворилася радянська Україна, і ніколи не повернутися до Британії. Але цього разу йому пощастило. Повернувшись додому, він розпочав відкриту кампанію по демаскуванню трагедії, яку більшовики приховували усіма способами. І в цій боротьбі за правду йому довелося зіткнутися не стільки з агентурою радянського режиму, як з колегами по перу, що малювали в своїх газетах зовсім іншу картину. Зокрема головний антагоніст Гарета Джонса журналіст «The New York Times» Вальтер Дюранті, що в 1932 році отримав Пультцерівську премію за серію хвалебних репортажів з СРСР і 14 років очолював московське бюро газети. І, зрозуміло, що в цій війні більш авторитетні колеги легко поконали молодого вискочку. Ллойд Джордж, побоюючись політичних наслідків, дистанціювався від свого протеже, якому врешті довелося повернутися в Уельс на посаду репортера провінційної газети.
Через два роки у 1935 Гарет Джонс відбув на радянсько-манчжурський кордон, де збирався висвітлювати конфлікт росіян з японцями. Там його сліди втрачаються назавжди.
Цікавинкою фільму є гіпотеза авторів про те, що ще одним з наслідків поїздок в Радянський Союз Гарета Джонса, було знайомство з колегою Еріком Блером, що сильно зацікавився розповідями молодого журналіста тим, як влаштована там політична та господарська система. Аж в 1945 році, коли здавалося ця інформація уже геть втратила актуальність, ця людина під псевдонімом Джорджа Орвелла опублікувала «Колгосп тварин», де зобразила в алегоричній формі абсурдність радянської системи.
Свого часу, читаючи цей дивний літературний витвір, дійшов висновку, що Орвелл аж надто добре розуміється на тому, як тут усе було влаштовано, не проживаючи тут ні дня. Більше того, не дивлячись на те, що описано все надчудово, але з точки зору британського читача, що ніколи не цікавився СРСР, мені все ж видалось, що це б усе одно виглядало, як якась неправдоподібна маячня. Тому цей обмін інформацією був цілком можливий, бо навряд чи Джордж Орвелл, перебуваючи в Іспанії під час Громадянської війни в 1936 – 1937 роках, міг так багато дізнатися від троцькістів чи сталінських соколів, що намагалися там захищати радянські інтереси хоч і кожен по своєму. Тогочасна Європа уже тонула в локальних війнах та поки ще внутрішніх конфліктах, які й формували повістку дня.
Одним словом на фільм «Ціна правди» треба йти. І варто подякувати полякам, що своїми грошима та творчими зусиллями намагаються донести світу важливість теми, що так близька українцям.
