Світоглядні перлини української національної ідеї". Сторінки з книги
Частина Друга Ця книга була перевидана у Києві, на початку 2020 року, Народним художником України, незалежним істориком, філософом і поетом Сядристим Миколою Сергійовичем. Видання можна придбати в Музеї мікромініатюри, де зберігаються роботи Майстра, за адресою вул. Лаврська, 21 (Національний історико-культурний заповідник Києво-Печерська Лавра).
***
Усі українці - нині сущі та й ті, що народяться у майбутньому, мають усвідомити, що, кожен із них і всі разом, приречені від народження й до смерті безперервно боротися, боротися за своє життя, за свою долю, за свій життєвий простір. Не когось поневолювати, а захищатись від поневолювачів, яких, на жаль, постало занадто багато. Усі вони хочуть жити з нашої праці. А нація все терпить. Нація без національної держави. Нація притомилася. Зневірилася.
І найсумніше, що вона самостійно не бореться за своє законне становище - в державі та у суспільстві. В незалежній Україні панують яничари та національні меншини. Чому так? Справа у тому, що в 1991 -1993 рр. українська нація не була готова взяти владу в свої руки. Вона ідейно, ідеологічно була ще не зрілою і організаційно не об`єднаною. Нація не мала ні політичної, ні громадської організації та визнаного лідера. Націоналістичні організації перебували у зародковому стані і не могли постати у ролі провідної сили суспільства. Нікому було очолити націю.
Оскільки нація самотужки не спромоглася стати на ноги, ворожі сили активно перебрали владу в свої руки, майстерно усипляють населення фантастичними обіцянками кращого життя. Насправді, погіршуються не тільки матеріальні статки, а й посилюється ідейний розбрат. Ситуація в Україні з Україною, з українською нацією - катастрофічна. Усі біди й трагедії сучасної України, українського народу стали неминучими від того, що цей нарід, особливо українська нація, не були допущені до управління державою. У цього народу беруть тільки голоси на виборах, а після цього забувають про нього до чергових виборів. В Україні законсервоване закрите суспільство, хоча на весь світ оголошено, що ми - демократична держава.
Суспільство, нація не знає усієї правди про тих, хто перебуває при владі (від голови сільради, Верховної Ради до президента), чиновників, бізнесменів. Усім відомо тільки те, що мала група людей володіє майже всіма багатствами України. Як це сталося? Правда ретельно прихована, а без цієї правди нація не може обрати чесних людей до влади. Відкрийте правду перед нацією, і вона зразу ж відкине з керівного становища усіх злодіїв.
Утім, злодійськи награбовані багатства ретельно приховані, а злодії ідуть на вибори як демократи, як чисті й чесні люди. Українську націю тримають у "чорному тілі", ховаючи від неї правду. Влада маніпулює свідомістю своїх громадян - і в такий спосіб криміналізує управлінські структури.
Народ настільки занепав духом, що йому уже стало байдуже, кого обирати, бо всі кандидати постають, як чесні люди. Але одні щось дають, інші нічого не дають. Це трагедія, але влада не хоче знати. Нація не може отямитися, загоїти рани, виплекати свою еліту. Деморалізація проникла в усі верстви населення. Нація занурена у корупцію, вона втрачає свою національну честь, чистоту моральну, духовну, людську гідність.
Нація хворіє тому, що не функціонує УНІ. В Україні майже 200 політичних партій, половина з яких діє супроти української нації, а нація не реагує, бо вона хвора. А хвора тому, що не діє УНІ.За період сучасної незалежності українська нація перетворена на етнічний анклав, який оточений не тільки ззовні Росією, а й усередині країни "насичений" спецагентурою по ліквідації українського духу.
Росія від 1991 року веде шалену широкомасштабну, безсоромну й зухвалу пропаганду, що Україна - це російська земля, окраїна Росії, що Київська Русь - це власність Москви, що української нації взагалі не існує, а українська державність - випадкове явище. Немає кінця цим наклепам, видумкам, фантазіям, агресивним зазіханням на українське життя.
Сучасна державно-політична система не цікавиться національно-етнічними проблемами України. Так, ніби взагалі не існує так званого національного питання. Цю складну проблему "обходять стороною" великі й малі політичні сили. Системи розв`язання національного гніту в україні ще ніхто не сформулював. Саме тому ми програємо на кожному кроці. Маючи переважну більшість у суспільстві на політичній арені ми, українці, практично відсутні.
Нам грунтовно задурили голову тим що Україна є багатонаціональною державою. І ми, у більшості своїй, щиро віримо в це. Велика ідеологічна провокація! Її наслідком стало те, що Україною керують меншини, а титульна нація - рабиня.
Усі наші біди сталися за рахунок втрат української нації. Вона за все заплатила, вірніше, у неї все відібрали, поставили її у становище попелюшки у своїй хаті, на своїй землі.
Зазначимо, що українська нація поволі пробуджується від летаргійного сну-страху, у який її кинула система російського комунізму. Але це пробудження відбувається настільки повільно, що до повного прозріння може не дійти, бо дуже вже активні, агресивні вороги (і їх багато) України, які перебувають серед нас та за межами держави. Заради об`єктивності скажемо що у середовищі пригніченої української нації є ще достатньо патріотичного елементу, який за умов ідейного та організаційного об`єднання, може відіграти авангардну роль у самоорганізації.
Нині настав час коли ми зобов`язані осмислити своє трагічне становище і знайти вихід із нього: або ми українці, звільнимо себе від чужинецького патронату, або загинемо, як раби. Ми можемо з упевненістю стверджувати, що усі наші проблеми, колишні й сучасні, пов`язані саме з низькою національною самоорганізованістю. Нас віками роз`єднували, і це їм вдалося успішно здійснити. Яскравим тому підтвердженням є той факт, що значна частина українців відмовляється бути українцями і ненавидять своїх батьків, родичів, українську культуру, українську (рідну батьківсько-материнську) мову, обирають до Верховної Ради своїх катів, котрі творили голодомори і врешті-решт знищили від 40 до 60 млн українців. Можна безкінечно наводити приклади зради українцями своїх братів і сестер, своєї Батьківщини - усе це добре знають чесні люди.
Багато пороків-слідів на національному тілі України залишив по собі російський комунізм. Одним із них є індивідуалізм. Прищеплюючи силовими методами колективізм, російський комунізм насправді породив протестну форму - індивідуалізм. Як антипод колективізму. Замкненість у собі уже 20 років нашої незалежності існує як ідеологія активного індивідуалізму ("персонального самостійництва"). Він переріс у форму індивідуального пристосуванства: до зовнішніх обставин, до державно-політичного устрою, до способів збагачення тощо. Кожен член суспільства дбає лише про себе, про свої інтереси, абсолютно не беручи до уваги загальнонаціональні проблеми. Індивідуалізм суттєво шкодить об`єднанню нації як спільноти. Україну можна врятувати не індивідуалізмом, а загальними зусиллями.
