"Світоглядні перлини української національної ідеї". Сторінки з книги Івана Белебехи
Частина Дванадцята Противники УНІ
Іван Белебеха, доктор економічних наук, професор.
Ідея виявилася настільки актуальною, викликала живий інтерес не тільки творців цієї доленосної категорії (українців), а й тих, чиє вороже чи доброзичливе ставлення до неї перебуває на відстані - як сторонніх спостерігачів. І треба зауважити, що найактивнішими учасниками дискусії виявилися не українці, а вороги України. Вони чітко усвідомили, що українці "нащупали центральну жилу" свого буття. І щоб ці українці не довели справу до кінця, треба їх збити з пантелику, спрямувати в інший, фальшивий напрямок, і в такий спосіб спаплюжити саму постановку проблеми, зняти її з порядку денного.
За двадцять років незалежності українство спромоглося видати на публіку чимало писемних тлумачень поняття УНІ, але до цього часу так і не має ключових слів, формули УНІ. У цій літературі зустрічаємо і надзвичайно складні, і надзвичайно спрощені сентенції. Наводяться різного роду класифікації, робляться поділи за часовою ознакою тощо. Читаємо про поділ УНІ на століття, тисячоліття, на зовнішні та внутрішні УНІ. Маємо такі означення, як "українці - найкращі люди на Землі", хоча обгрунтування відсутні.
Поняття "політизація" та "дискусійність" використовуються, як правило, для насичення їх запереченнями та маскуваннями свого негативного ставлення до об`єкту дослідження. А цей об`єкт - більш ніж важливий, він доленосний - Українська Національна Ідея.
До "дискусії" на цю доленосну тему приєднуються усі, хто не лінивий. Більшість авторів вважають свої роздуми істиною останньої інстанції. "Пальму першості" у трактуванні української ідеї тримають росіяни, євреї та малороси. Вони активні не для того, щоб допомогти українським дослідникам чіткіше визначитися з формулою УНІ, а для максимальної руйнації тих надбань, які вже отримали в процесі досліджень. Варто зацитувати одного з них: "Поиск украинской национальной идеи разрывается между поиском национальной идеи для этнических украинцев, под которую должно подстроиться все остальное население, и поиском таковой для всех граждан Украины, строиться под которую придется уже этническим украинцам" (Нахманович В. "Украинская национальная идея: между Сциллой и Харибдой" ////forumn.kiev.ua/2009-02-81-05.html). Відразу зрозуміло, що автор намагається розірвати українські пошуки на дві протилежні ідеологеми і в такий спосіб внести розлад в систему пошуків.
Подається інсинуація туманного, "сусанівського" тлумачення. Мовляв, якщо УНІ сформульована тільки під українську націю, то іншим націям України треба підлаштовуватися під українську націю. Це несправедливо, не демократично. Треба створити таку українську ідею, яка б задовольняла представників усіх національностей України. Ось так, на "ліберально-демократичній науковій" основі українську націю намагаються підпорядкувати національним меншинам в Україні. Давайте поглянемо тверезим поглядом на "підводні камені" цієї "теорії".
Національна ідея будь-якої держави формулюється для титульної нації, включаючи її членів за межами держави. Якщо це національна ідея Німеччини, то для усіх німців як на материнській території, так і у країнах населення. Так само діє це правило щодо інших націй. Якщо є російська ідея, то вона розповсюджується й на росіян, що мешкають в Україні. Російська ідея має не одну, а декілька формул, і росіяни їх шанують. Читаємо Ф. Достоєвського: "Якщо національна російська ідея є, кінець-кінцем, лише всесвітнє загальнолюдське єднанння, то це означає, що наша вигода у тому, щоб усім, припинивши всі чвари... стати скоріше руськими і національними" (Жижко С. "Нація як спільнота". - К. 2008, с. 314). Той же Достоєвський прорік таке гасло: "Російський народ - Богоносець!"
Якщо створити для росіян в Україні окрему національну ідею, то вони будуть мати дві національні ідеї, а українська нація не матиме жодної. Це повна ліквідація української нації.
Деякі "дослідники" ставлять питання-шпильки на тему "хто впроваджуватиме УНІ?" Для цього потрібен всеукраїнський референдум і т.д. Поглянемо на ситуації в інших країнах. Як, наприклад, виникла національна ідея "Москва - Третій Рим, а четвертому не бувати". Може, був референдум? Може, були дебати? Може спитали думку народів Росії? Нічого цього не було. А був вислів одного з російських монахів - Псковського Філафея (1523-24). Влада це підтримала. Ось і вся процедура. А в Україні нарощують такі несусвітні складнощі, що розв`язати їх практично неможливо. <...>
О. Вишняк, доктор соціологічних наук, завідувач відділу ІС НАНУ, керівник фірми "Ukrainian sociology service" висловив таку думку: "Як на мене, дискусії про національну ідею - це абсурдні розмови частково романтиків, частково циніків. У демократичному, плюралістичному суспільстві ніякої національної ідеї бути не може. Спільна національна ідея характерна для авторитарного суспільства. Оскільки таке суспільство в Україні не користується значною підтримкою, то і формування національної ідеї у нас є справою нереальною" (Тисячолітня історія...//Dialog.org.ua). Нібито вчена людина, а нації не любить. Яскравий приклад нігілізму.
Вони не одинаки. Їх чимала кількість. Маючи українські прізвища, вони далекі від українських коренів. Усі їхні здібності спрямовані на отримання посад, наукових ступеней, вчених звань та інших навколокоритних гнізд.
Якщо погодитися, що УНІ ніколи не було і не буде, то її треба визначити тепер, бо український етнос, який налічує понад 40 мільйонів осіб, не може існувати без власної Ідеї-Програми, без Мети свого існування. Представники ворожих сил докладають максимум зусиль, щоб збити з пантелику патріотів України, поставити питання, які ведуть до схоластичних міркувань, породжують безнадію у досягненні консенсусу. До таких облудних постановок належить питання: що важливіше - громадянство чи титульний етнос? <...> Центром української держави, українського суспільства є українська нація. Інші варіанти мислення некоректні.
<...> Мусується питання про конкретну здатність Української Національної Ідеї. З ким же, питається, наша ідея має конкорувати? Адже наша ідея - це наша сутність, наша самобутність, як і будь-якої іншої нації. Наша ідея призначена не для конкуренції, бо це не ринкова категорія.
Загальна недозрілість, неповноцінність сучасних, головно ХХ ст., досліджень щодо генези української нації, а відтак і національної ідеї, полягає у тому, що дослідники цієї проблеми методологічно орієнтуються на історіографію. А вона, будучи спотвореною російським впливом, трактує появу української нації періодом XV - XVIII століть. На підставі цих фальшивих історичних посилань робиться висновок про те, що українська нація ще дуже молода або вона взагалі відсутня як суб`єкт етнічної класифікації. Навмисне чи випадково, але здійснюються, породжуються злочинні вимисли та фальсифікації. <...>
УНІ - це власність тільки української нації. Ніякі етнічні "домішки" до цієї нації не можуть претендувати на неї, оскільки вона є тільки українською. Нам треба осмислити сутність української нації і допомогти їй знайти своє місце на своїй землі, у своїй хаті.
Зауважимо, що сучасна влада в Україні не схвалить жлдного варіанту УНІ, хіба що той, де буде сказано, що для України не треба національної ідеї. Але це зовсім не означає, що над формулою УНІ не треба працювати. Навпаки! Треба працювати, ще й як наполегливо, щоб вийти з ідеологічного кута.
Деякі дослідники поділяють УНІ на стару і нову, постійну і тимчасову національну ідею (Віталій Мосейчук) та інші дрібні "формули". А ми не розуміємо, чому Україна опинилася на дні. Тому, що поряд із цінними думками пропонуються всілякі "качки".<...> На ниві руйнації української нації старанно-сумлінно трудяться як зовнішні, так і внутрішні вороги. <...>
Прагнуть сон перетворити на реальність, докладаючи неймовірних зусиль, а остаточно стерти з лиця землі - не вистачає сил. Серед внутрішніх ворогів української національної ідеї чільне місце займає віце-президент Національної Академії Наук - П. Толочко. Навіть соромно писати це звинувачення. Людина на цій посаді мала б життя своє покласти на захист української нації, а ми бачимо вороже ставлення, яничарське служіння тим, які знищували десятки мільйонів українців. Він стверджує: української національної ідеї немає тому, що не існує української нації. "Для національної ідеї потрібна нація", а її, мовляв, немає. Йому та таким, як він Ліна Костенко відповідає такими словами: "Якби українці не були нацією, то вони давно були б уже не українці" (за брош. Перепічки "За абсолютне народовладдя" - Львів, 2010 р., с.6) Увесь всіт знає, що українська нація існує і має свою державність.<...>
Пропонуються такі формули УНІ, як "ідея нейтралітету", "ідея конкурентоспроможності", "тимчасова національна ідея Євро-2012" тощо. Іноді за національну ідею подаються приказки найгіршого гатунку: "моя хата скраю", "своя сорочка ближча до тіла", "щоб у сусіда хата згоріла, корова здохла". Це зовсім неадекватне мислення.
Треба розуміти, що від 1991 року й донині до владних структур потрапляють люди антиукраїнської орієнтації, бо влада всіляко сприяє цьому. Оцінюючи ситуацію з дискусіями на дану тему, В`ячеслав Чорновіл сказав: "Під акомпанемент розмов про національну ідею в Україні править свій бал зденаціоналізована личина обездуховленого міщанина й розжирілого скоробагатька". Але пан Чорновіл, перебуваючи на політичному Олімпі, не сказав, як усунути цих злочинців від руйнівних процесів. І яка його роль у тому, що такі лиходії вільно себе почувають в Україні. Нагадаємо, коли Президент України Л. Кравчук пропонував пану Чорноволу створити рухівський уряд, від відмовився брати владу, бо, мовляв, співпраця з колишнім секретарем ЦК КПУ дискредитує рухівців. Нонсенс!
