23.05.2020 13:26
for all
23 views
rating 5 | 1 users
 © Белебеха Іван Олексійович

"Світоглядні перлини української національної ідеї". Сторінки з книги Івана Белебехи

«Світоглядні перлини української національної ідеї». Сторінки з книги Івана Белебехи Частина сьома

"Світоглядні перлини української національної ідеї". Сторінки з книги Івана Белебехи

Ця книга була перевидана у Києві, на початку 2020 року, Народним художником України, незалежним істориком, філософом і поетом Сядристим Миколою Сергійовичем. Видання можна придбати в Музеї мікромініатюри, де зберігаються роботи Майстра, за адресою вул. Лаврська, 21 (Національний історико-культурний заповідник Києво-Печерська Лавра). 

 

***

У сучасній Україні (1991 - 2011) відсутня єдність між владою і народом. Провина за цей стан лежить на владі. Влада і нарід - це антиподи. Суспільство і влада не мають спільної мети. У кожного з них - своя мета. Влада має мету самозбагатитись (мовляв, ми не вічні начальники, треба використати ситуацію); нарід хоче справедливості, жити зі своєї праці. На цій основі відбувається постійне протистояння. Суперечки носять антагоністичний характер. Українське населення, тобто нарід, ніяким чином не задіяний в управлінні державою, економікою, іншими процесами. Окрім голосування на виборах населення не має доступу до життєтворчих державних та регіональних процесів.


Андре Глюксманн, французький філософ і письменник, запропонував нове поняття - "революція більшості для більшості" ("День", №80, 13.05.2010 р.) Таке поняття як найбільше підходить до сучасної ситуації в Україні. Нагадаємо, що у нас уже були такі революції. Першою "революцією більшості для більшості" була Вітчизняна визвольна війна 1648 -1654 рр. Друга "революція більшості для більшості" - Помаранчева революція восени 2004 р. У ХVІІ ст. була кривава революція, а в ХХ ст. - уже безкровна. Обидві революції завершилися успішно і відкривали надзвичайно великі перспективи для України, української нації. Утім, ці революції не принесли бажаних результатів.


2010 року владу захопили так звані "регіонали". І тут же, миттєво, потреба в "революції більшості для більшості" зросла, як ніколи раніше. Вона стала нагальною і невідкладною, інакше українській нації загрожувало зникнення з лиця землі. Ця нація була і в попередні роки сучасної Незалежності в неволі, але тоді критичної загрози не виникало, все ще жевріла надія на позитивний розвиток подій. З приходом до влади "регіоналів" над українською нацією нависла категорична загроза смерті. Розв`язка повинна відбутися в одному з двох варіантів: або українська нація звільниться з неволі на своїй землі, або піде у небуття. Потрібна Третя Вітчизняна визвольна революція, щоб стати господарем у себе вдома. Цю революцію маємо здійснити наполегливою і швидкоплинною еволюцією. Маємо історичний досвід. Його треба обов`язково використати.


Шановні українці! Дбайте у першу чергу про Україну. А ВЖЕ ПОТІМ - про свій шлунок! Маємо проникнутися відповідальністю за долю України, за долю українства. Як будемо жити для Украни, то станемо заможними і незалежними. Настав час захистити честь України, власну честь та гідність, що цінується вище життя. Ніхто, окрім нас, не порятує Україну від колоніального рабства. Рятуючи Україну, ми рятуємо себе від майбутніх голодоморів, репресій, від Соловків, Колими, від Гулагів, від втрати свободи, від російської нерелігійної церкви, великодержавної облуди, духовної та фізичної смерті.


Старше покоління нинішнього українства, включаючи інтелігенцію, притомилося, майже вичерпало себе. Над ним тяжіє вантаж минулих ідеологій та нестача духовної і фізичної сили. Молоде покоління українців має стати авангардом очищення країни від паразитів.


З якою ж правдою нинішня суверенна Україна йде у світ? Поки що з малою правдою. Соромиться наша влада сказати все, що з нами робили наші окупанти, і що вони продовжують робити уже тепер. Колоніальний дух ще не зовсім покинув наші душі. Ми, тобто наша влада, не сказали світові та й собі також:


1. Про людські втрати України за період 1654-1991 рр. з вини Росії.


2. Про матеріальні втрати України за цей же період і з тієї ж причини.


3. Про духовну руйнацію українства засобами російського великодержавного шовінізму та російського комунізму.


4. Про геноцид української нації не лише голодомором, а й насильницьким позбавленням значної частини українства матринської (української) мови.


5. Про руйнацію природи і навколишнього середовища.


6. Про загрози, які йдуть від Росії в період 1991-2011 рр.


7. ПРО ЗЛОЧИНИ ТАКОГО Ж ПОРЯДКУ інших окупантів.


УНІ має спонукати українське патріотичне суспільство визнати і заявити на весь світ, що Росія була до 1991 р. іноземним окупантом України. А нині робить усе можливе, щоб повернути Україну в колишній колоніальний стан.


Національна ідея вимагає постановки цих питань перед собою і перед світом. Якщо ми про це мовчимо, то світ вважає, що у нас немає ні до кого претензій з цих питань. Тобто ми свідчимо, чи несвідомо покриваємо, злочини, вчинені супроти нас іншими країнами. Де ж наша честь і гідність? Наша влада до цього часу не зрозуміла, що вона має захищати не власні, а народні інтереси.


Що маємо в Україні від 1991 року? Були пошуки "сліпих" широкої дороги. Набили гуль не лише собі, а й нащадкам. На рівному місці, без будь-яких кваліфікованих дискусій, раптом з Кримської області зробили автономну республіку Крим. Сепаратизм, як джин із пляшки, виник і палає до цього часу. Врешті-решт, державна влада побудована з "кримським гор-бом", за взірцем зрілих європейських суспільств, де існує поділ між трьома гілками влади: президентом, законодавчим органом і кабінетом міністрів. Сучасна українська держава створена методом компіляції. У Росії "позичили" один шмат, у Франції - другий, у США - третій... І нічого свого до цієї держави не додали.


Що ж отримала Україна у цей державницький період, маючи таку модель влади? Розруху, сваволю, безкарність злодіїв. Хіба така влада потрібна українству, як титульній нації, і всьому громадянству країни? Такий злочин не має права на існування в Україні!


Як бачимо, з кожним роком Україна "падає" все нижче і нижче. Хто покладе край цьому падінню? Це завдання покладається на українську націю, як господаря цієї землі. Вона має організуватися, обрати свого лідера і здійснити революцію більшості для більшості мирним шляхом.


Вікторія Івченко цікавиться


Публікації: Вікторія Івченко

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.05.2020 11:23  © ... => Борис Костинський 

Я переконуюся дедалі більше у правоті ІСТИНИ: аби зайнятися лікуванням ХВОРОБИ, необхідно проговорити вголос ПРИЧИНУ, яка призвела до неї. Суспільне обговорення цих тем украй важливе для нинішнього українського Буття. Нехай одиниці, - але не НУЛЬ! - скажуть про ОДУЖАННЯ від комуністичної ЗАРАЗИ, якої ми набралися за останні СТО РОКІВ! 

 24.05.2020 20:09  Борис Костинський => © 

Ви робите вкрай важливу справу, пані Вікторія! Навіть, якщо думки великого патріота України, яким був Іван Белебеха, прочитають на сайті лічені люди, то й те, як говориться, хліб. Сучасне українське суспільство - це страшенно здеморалізований загал, котрий потребує засвоєння елементарних істин, без котрих жодна повноцінна нація жити не може. Тому тексти філософа Івана Белебехи є не менш потрібними для сучасного українства, ніж суто приземлені речі, на зразок пенсій чи харчів! Ясна річ, що тільки одними розумними словами Україну не піднести, але і мовчанням та безпорадним спостеріганням змінити страшний напрямок, котрим крокує нині українська нація, теж неможливо. То ж, треба казати аж допоки є сили. А там - нехай Господь вирішує - чи зробити ті слова дієвими, чи дати українству згинути у безодні історії. 

 24.05.2020 12:37  © ... => Борис Костинський 

Мені цікаві Ваші думки, пане Борисе! ТИМ ЦІКАВІШЕ мені, як людині, яка вже три десятиліття живе у Незалежній Україні, співставляти свої власні спостереження з тим, про що пише Іван Белебеха. Планую і далі публікувати найбільш красномовні уривки з цієї книги. З повагою, Вікторія. 

 24.05.2020 07:32  Борис Костинський => © 

Іван Белебеха говорить про невдачу Помаранчевої революції, а ми вже знаємо про крах Революції гідності. Тобто, вже зрозуміло, що, не зважаючи на гучні назви, ні перша, ні друга подія революціями НЕ БУЛИ, але були повстаннями, котрі ніяких революційних змін українській нації не принесли, бо революція - це, перш за все, зміна еліт, а цього ні в 2004-му, ні в 2014 не сталося. Україна - кланово-олігархічна клептократія і поки - так, ніяких кардинальних змін не відбудеться - тільки суто косметичні. Тенденцію вже визначено - українство, повільно, але невпинно, має йти до свого зникнення. Що планують олігархи на території України - Нову Хазарію, чи бантустан "Україна", де українців майже не буде, але буде засилля вихідців з Середньої Азії - поки що невідомо...