"Світоглядні перлини української національної ідеї". Сторінки з книги Івана Белебехи
Частина шоста Ця книга була перевидана у Києві, на початку 2020 року, Народним художником України, незалежним істориком, філософом і поетом Сядристим Миколою Сергійовичем. Видання можна придбати в Музеї мікромініатюри, де зберігаються роботи Майстра, за адресою вул. Лаврська, 21 (Національний історико-культурний заповідник Києво-Печерська Лавра).
*********************************
В Україні від самого початку сучасної державної Незалежності влада так само відірвана від народної маси, як і радянська влада. На словах обидві ці влади декларували єдність влади з народом, а практично - це різні за устремліннями соціальні верстви: начальники - керівна сила, народна маса - безправна робоча сила. До цього часу цю роз`єднаність не спромоглася усунути ні держава, ні політичні та громадські організації, ані сам нарід.
За період Незалежності в Україні утворена аморальна система державного устрою та суспільного ладу. Якщо окреслити цю систему в цілому, то її порок полягає в тому, що вона створена для пана, якому дано все і в додачу - холопа, тобто громадянина України. Парламент діє на користь українського та зарубіжного пана. Виборна система діє на користь українського пана, холопу нічого робити в управлінні державою. Вибори побудовані так, що до влади потрапляють ті, що діють супроти українського народу, і особливо - проти української нації.
Державна будова продемонструвала себе як неприйнятне явище для українського народу і української нації. Це не Боже, а сатанинське творіння, яке руйнує моральність, духовність всього суспільства, збагачує злодіїв, обездолює трудовий люд. Головною ознакою антинародності існуючої системи є те, що в Україні Конституцією заборонена державна ідеологія - головний компонент існування держави. Особливо боляче бачити, як у сучасній незалежній Україні чужі ідеології викрадають наших людей. А наша, українська ідеологія, міцно спить, а точніше вона взагалі відсутня. Стаття 15 Конституції забороняє мати державну ідеологію.Національно-патріотична ідеологія таким чином перекладена на плечі самої нації. А нація хворіє. Ознак цієї хворості більше, ніж достатньо.Україні, яка тільки-но стала на державний шлях свого буття, вкрай потрібна Національна Ідея як Стратегічний Орієнтир у цьому складному глобалістичному світі.
Проте в умовах грабіжницько-зрадницької політики справа визнання УНІ не була і не могла бути предметом уваги тих, хто перебував "біля корита", і перебуває зараз там. УНІ для такої влади є звинувачувальним вироком, бо все, що робилося і робиться, спрямоване супроти національних інтересів України, а відповідно і супроти змісту УНІ. Якщо УНІ ставить проблему про усунення руйнації України і покликана ввести принципи чесності, справедливості, процвітання української держави та суспільства, то наша влада ніколи на такі вимоги не погодиться, бо їй настане кінець. Для нашої влади прийнятна ідеологія руйнації і ніяк не ідеологія розвитку та процвітання українства.
Несправедливу і злочинну державну конструкцію в Україні потрібно демонтувати. Таку днржавну конструкцію могли побудувати, м`яко кажучи, недруги України й українства.Потрібна держава всезагальної справедливості, і тоді Українська Національна Ідея спрацює.
Українські політологи дуже активно і не менш кваліфіковано критикують систему державного ладу в Україні. Вони "бачать" недоліки у розподілі повноважень між "гілками" влади, дають розлогі поради щодо вирівнювання повноважень між ними, і абсолютно не розуміють, що систему цю можна удосконалювати, але удосконалити неможливо. Верховним правителямдуже вигідно, щоб політологи, політики зосереджували свої зусилля на питаннях несуттєвих, другорядних (особливо на пропозиціях по удосконаленню), і не торкалися докорінного очищення сусупільства від злочинної влади.
Тоді, коли депутати ВРУ не дали Л. Кучмі вказівки, яку державу він має будувати, він побудував її на власний розсуд. І Україна отримала кланово-грабіжницьку державну владу. Внаслідок цього країна опинилася на останньому місці у світі за рівнем життя. Хіба це відповідає потребам українського народу, української нації? Сучасна Україна має таку державну владу, яка уже 20 років бореться супроти української нації, тягне країну вниз.
Маємо державу, яку удосконалити практично неможливо, оскільки вона побудована в інтересах неукраїнської частини суспільства, незважаючи на те, що воно становить лише 20% населення України. Очолюють державу протягом 20 років мільйонери, які миттєво збагатилися на пограбуванні українського народу. Побудували державу пана і холопа. Нині в Україні центром життя є капіталіст, а проста людина - власність капіталіста. Сучасний український грабіжник-капіталіст маскується під "благодійника народу". Один із них кидає копійки на всілякі виставки художніх картин, інші стали "футболістами" - "розвивають футбол", набиваючи кишені на торгівлі спортсменами. Думають, що цього вболівальники не розуміють.
Чому так сталося? Тому, що українська нація, яка перебувала протягом багатьох століть під владою панів, не увійшла у стан господаря своєї держави, країни. На очах народу можновладці знищували заводи, фабрики, вирізали мільйони продуктивних тварин, іншої живності, перебирали до своїх рук народне добро, творили несусвітну сваволю, а нація мовчала, ніби її взагалі не існує. Творилася несправедливість, масова злочинність - безкарно. Паразитизм української державності вражає своєю ворожістю до країни, якою вони керують. В Україні містяться такі парадокси, зрозуміти які не під силу найвидатнішим ясновидцям сучасності.
Народна енергія, колективний розум, народна воля не задіяні у державотворенні, у соціально-економічних реформаціях, у міжетнічних стосунках. Найдорожчий скарб - народовладдя - "лежить" нерухомо і від цієї бездіяльності втрачає свою цінність.
Уся ця ненормальність породжена так званою "політичною доцільністю" тих, що перебрали владу в свої нечисті руки. Політична несправедливість має бути усунена з української держави і суспільства.
