30.07.2020 16:46
for all
25 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Суворий

Рецепт довголіття для простих смертних і не тільки

Рецепт довголіття для простих смертних і не тільки поради евенків

читаючи Григорія Федосєєва «Злий дух Ямбуя»

Навіть самогубці десь глибоко в душі мріють про довголіття. Що вже говорити про нас, живих людей, які приймаючи на день народження оберемок «щастя, здоров`я», сподіваються на ще чималеньку дорогу попереду та гори таких же «щасть, здоров`я» в майбутньому. Проте, якщо для відомих та знаменитих, що володіють чималими статками та впливом, медицина здатна звернути гори, дотягнувши уже бездиханне тіло до ста, то для багатьох з простих смертних картина виглядає не так радісно. Ні, зрозуміло, що в багатих державах західних демократій, де в більшості людей є можливість заробити на якісне лікування, питання довголіття потроху вирішується та середній вік життя впевнено прямує вгору. Але що робити тим, хто живе в бідних країнах з безкоштовною медициною, де не заробиш? Бо ж, як добре відомо, страшніше безкоштовної медицини буває лише та медицина, якої взагалі немає.

Відповідей на це питання може бути один мільйон і ще одне, яке зараз, власне і наведемо. А саме звернемося до досвіду народів півночі евенків, що здавна славились своєю витривалістю та умудрялись проживати огого скільки зим, якщо ними випадково не похарчувався бурий медвідь чи не підкосила яка епідемія принесена з зовнішнього світу завжди кволою білою людиною.

Процитуємо фрагмент з Григорія Федосєєва «Злий дух Ямбуя»:


Все взрослые, и мужчины и женщины, во время еды ловко работают ножами, отсекают мясо кусок за куском прямо у рта. Что и говорить, мастера! Лишь Лангара, чтобы продлить удовольствие, не торопится. Ест без ножа, медленно, аппетитно причмокивая. По губам и по рукам, по подбородку у нее стекает жир. Лицо старухи сытое, довольное.

Заметив возле меня кусочек оброненного мяса, Лангара подбирает его, протягивает мне.

— Если сыт, пищу не бросай, для нее настанет завтрашний день.

— Ты права, Лангара, я не заметил, как уронил.

— То-то! А это не будешь? — спрашивает она, показывая на кость, которую я только что грыз, и, не дожидаясь ответа, подбирает ее. Как хороший мастер, она внимательно осматривает кость со всех сторон и начинает обстукивать обушком ножа, определяя по звуку, не осталось ли где в складках или в стволе кости лакомства. И, не находя ничего съедобного, передает кость глухому старику, кивнув в мою сторону. А около него уже горка набросанных костей.

Карарбах тоже осматривает ее, достает длинный, узкий, как шило, нож, точно зонд вводит его внутрь кости и что-то выскребает.

Тут я вижу, как Битык, воспользовавшись тем, что все поглощены едой, незаметно подползает к старику, толкает его ручонкой в бок, кладет перед ним не совсем еще обглоданную кость. На лице Карарбаха появляется подобие улыбки. Их взгляды встречаются. Старик и ребенок довольны. Но все это не ускользает от Лангары. Она сердито отбирает у старика кость. Битык еле успевает увернуться от ее шлепка.

Лицо Карарбаха мрачнеет. Но он не смеет протестовать.

— Лангара, почему ты не позволяешь давать Карарбаху даже кости? Разве он не заслуживает получить такую же долю мяса, как и все мы? — спрашиваю я.

— Так лучше ему, — отвечает она спокойно. — Сытый становится ленивым.

— Но он же совсем голодный; Ты ему даже лепешки не дала.

— Не все меряй брюхом, - отвечает она.- Амакан (медведь) всю зиму ничего не ест, однако все его боятся… Тебе надо знать: у кого есть все, тот не научится скрадывать зверя, делать ловушки, разбираться в следах. Он даже огня себе не разведет. А без этого в тайге человек что дупляная лиственница, валит ее ветер куда хочет.- Немного помедлив, она продолжает:- Если Карарбаха кормить досыта, он скоро уйдет к предкам.

— Старик болен? — встревожился я.

На лице Лангары досада. Она дожевывает мясо, торопливо вытирает рукавом губы.

— Нет, он не болеет. Но послушай меня, его отец, - она тычет пальцем в старика, обсасывающего кость, - когда имел столько лет, как Карарбах, еще меньше получал пищи на стойбище и досыта ел только, когда сам добывал зверя. Он все время охотился, много ходил, искал пищу и долго жил, как десять раз олень.

— Десять поколений! Это сто лет.

— Может, и больше.

— Так что же, по-твоему, помогло ему прожить столько лет?

— Ты, как ненян (теленок), глупый, - сердится старуха.- Потому, что голод не давал ему сидеть в чуме, велел ходить по тайге, искать зверя, птицу. Он таскал тяжелую поняжку, спал на морозе, не ленился, много работал. Человек и в старости должен уважать труд, как и пищу. Такой долго живет. Это ты хорошо помни.

— Значит, ты не кормишь Карарбаха, чтобы он не ленился, ходил на охоту?

— Вот теперь ты правильно говоришь, Не думай, что мы жадные, мяса ему не даем. Нет, оборони бог! Так лучше, чтобы его не скоро забрала смерть. Раньше было: если старик лишний в чуме, понимаешь без пользы жил, его хорошо кормили, не давали работать, и он скоро пропадал. А Карарбаху нельзя уходить к предкам. Он лучше всех знает, где есть хорошее пастбище, как лечить оленей, где добыть зверя. Без него нам всем худо будет кочевать в тайге, Лучше половину стада потерять, чем Карарбаха. Но будет сытый - непременно обленится, забудет тропы, ноги потеряют силу, не станет охотиться, скоро пропадет.

— А так вы его заморите голодом, — перебиваю я старуху.

— Что ты! - протестующе замахала она руками.- Если старик шибко хочет мяса, он идет на охоту. Когда ему есть фарт и он добудет зверя, там он один раз кушает, сколько хочет брюхо, и свежей печенки, и губы, и теплой крови…

Лангара достает из чумана кусочек мяса и кладет в рот, долго сосредоточенно жует.

— Кому никто не помогает жить - того старость боится, - продолжает она. — Ты был на стойбище Альгома? Нет. И не знал старика Тешку? Он намного старше Карарбаха, а еще не ел печенку от чужой пули, ни у кого не просил, пищи. Сам кормит все стойбище. Больше его никто не убивал зверя. Таких стариков уже не будет.


Евенків важко назвати великими знавцями зі здорового способу життя. Та й уявлення про світ у них примітивні. Проте вони чудові експерти з виживання в умовах, де цивілізована людина загнеться на раз-два. І знання їхні – це власний досвід помножений на досвід їх предків плюс надзвичайна спостережливість. Якщо виходити з їх логіки вся наша політика полегшити життя собі та старшому поколінню починаючи від поступанням місцем в тролейбусах та закінчуючи «давайте я вас переведу через дорогу» ні що інше – як прокладання дороги на кладовище благими намірами.

Довголіття за теорією евенків, підтвердженою практикою, це активний образ життя щодня й щогодини не зглядаючись на вік. А також обмеження в споживанні їжі, зокрема м`ясної. І чим більше Вам років, тим рідше Ви повинні заглядатися на тарілки з м`ясом чи кликати молодших на допомогу з приводом та без приводу.

Зрештою це добре корелюється з еволюцією людини та теорією Дарвіна, бо у наших пращурів, тілами яких ми так повноправно володіємо нині, природній відбір проходили ті, хто на старості міг якомога довше харчуватися вегетаріанською їжею, а не м`ясом, яке в ті первісні часи спритно бігало і було до снаги вполюватися лише молодим. А молодь тоді була – не те, що зараз. Усе гребла під себе залишаючи старшим лише кісточки… Цивілізація та холодильник змінили багато що в головах на краще, але практично нічого в людському тілі.

Опоненти даного погляду можуть цілком резонно стверджувати, що в наших умовах можливе лише мишине довголіття на таблетках, бо світ переповнений чадними газами, пестицидами, брудною водою, вірусами одне іншого страшнішими та занадто дорогою гречкою і не варто пнутись. Наші зіпсовані цивілізацією тіла виправити зможе лише могила, а без стресу в наш час не заробиш ні копійки, яка в свою чергу (копійка) є основою нашого довголіття, яке нам дає магазин та аптека. І вони мають рацію, але рецепт довголіття – це не гарантійний талон, а спосіб мінімізації ризиків передчасної смерті. Можливо саме примусове волочіння ніг по грішній землі на голодний шлунок і дає шанс, що завтра таки настане. Інше питання кому воно потрібне таке завтра. І чи потрібне воно вічно скиглячій людині узагалі?

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 30.07.2020 22:43  КАЛЛИСТРАТ => Каранда Галина 

А шо мы тогда могли видеть?
Другое дело, что выходя из зала народ плевался, это да)))
А реклама по тем временам была неплохая))) 

 30.07.2020 22:22  © ... => Каранда Галина 

Тут не про ЗОЖ і не про вік. Евенки можливо погано рахували, але непогано порівнювали порівнюване. Хто захоче - той розбереться...

 30.07.2020 22:02  Каранда Галина => КАЛЛИСТРАТ 

 ви за всю країну не розписуйтеся!))) В 1978-му я це кіно точно не дивилася!

Здається, в дитинстві читала (важко не прочитати, якщо книжку тато підсовує!))) Але я в дитинстві стільки всього запоями ковтала, що по факту тепер вже й не пам`ятаю майже нічого з того. Всі пригоди/подорожі/фантастика в голові перемішалися!)

Цей конкретно уривок пам`ятаю з розповідей тата. Назву пам`ятаю.

А от кіно не пам`ятаю.

 30.07.2020 21:32  Каранда Галина => © 

Одна з улюблених книжок мого тата... про цього діда, який буде погано полювати, якщо його годуватимуть, тато дуже любить розказувати... якщо не помиляюся, там ще десь має бути епізод, що до кісток, обгризених цим старцем, собаки не підходять - знають, що там вже немає, що догризати.
Маю підозру, що ті евенки не так уже й добре ті роки рахувати вміли... звідси й столітні їхні старці...
ЗОЖ, звісно, штука хороша... але не надто приваблива). 

 30.07.2020 20:02  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Так и есть. Посмотрел фильм и сразу понял, что книга на порядок должна быть лучше... Не ошибся. 

 30.07.2020 19:34  КАЛЛИСТРАТ => © 

Был такой фильм "Злой дух Ямбуя" (1978г.)
Вся страна смотрела! Детектив )))))

Спасибо за текст! Во всём есть зерно истины.