07.04.2021 17:56
only 18+
75 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Тетяна Белімова

Оля, Ольга Кобилянська, письменниця чи жінка?

Оля, Ольга Кобилянська, письменниця чи жінка?
Обкладинка роману

Саліпа О. Оля : Роман. Харків: Фоліо, 2020. 218 с

Масова література в Україні сьогодні є найкращим провідником культурної пам’яті, якщо говорити про сучасний літературний процес (свідомо відмежовуюсь від телебачення й кіноіндустрії). Механізм переходу комунікативної пам’яті (того, що відбулося за останні 80 років – у межах трьох поколінь) у культурну перебуває ще на стадії формування, тому україноцентричні сенси і їх поширення дуже важливі, адже від цього залежить наше майбутнє. Так здалеку заходжу до власного читацького відгуку. Ітиметься про «Олю» Ольги Саліпи (Фоліо, 2020) – Гран-прі Міжнародний літературний конкурс "Коронація слова" за минулий рік. Скажу відразу, що це фантастична книжка попри реальну картинку на обкладинці справила на мене неабияке враження. Фантастична, бо не лише захоплива, цікава, легка для сприйняття, із карколомним сюжетом, а й через те, що авторка незвично (фантастично) повелася з культовими постатями української літератури. Як можна здогадатися вже з обкладинки і назви, у творі мовиться про Ольгу Кобилянську. Упереджений читач, дійшовши до цього місця, уже може переключився на щось інше. Втім, поспішаю запевнити, що наразі не йдеться про українську літературу в її так би мовити класичних вимірах. У романі «Оля» немає жодного іконостаса. Ольга Саліпа не робить ідолів з українських письменників, а зображує їх живими людьми з емоціями і почуттями, згадуючи про творчість побіжно. Письменниця розбудовує майже детективну оповідь, ключ до розуміння котрої вельми хитромудрий, як і кожна справжня інтрига. Мені особисто імпонує, що роман «Оля» оповідає нам про «жирний» пласт нашої культури, майже проігнорований сьогодні, а він мав би бути спопуляризованим, він мав би звучати голосно, він мав би промовляти до кожного, що українці – великий народ зі своїми традиціями, здобутками, громадськими діячами. На авансцені роману, окрім письменниці Кобилянської, - культурне життя Чернівців і Львова, редакція газети «Буковина» і «Літературно-наукового вістника», а також політика денаціоналізації українського народу і вперте протистояння купки інтелігентів, яке дало свої плоди. До того ж ідеться про унікальну освіченість українських письменників - І.Франка, О.Кобилянської, Й.Маковея, побіжно згаданої Лесі Українки, для яких володіння трьома європейськими мовами та двома мертвими – було за норму. Про все це авторка розповідає легко і невимушено, так, ніби сама там була і все бачила. Але головна звабинка роману (очікувана, певно, для багатьох) – таємниця стосунків Кобилянської і Маковея, яку авторка інтерпретує майстерно. Йосип Маковей - наречений великої ще за життя Кобилянської, який так і не став її чоловіком, обрав собі пізніше цілком земну жону (Мафу, якщо вдаватися до біблійної мови). Чому? З якої причини? Що стало на заваді стосунків? Ольга Саліпа дає свою, майже детективну відповідь.

Словом, роман зачепив. Думаю, цей твір нікого не лишить байдужим.

Дякую «Коронації» за чудове відкриття :)

Книжка Ольги Саліпи започаткувала серію «Мистецькі біографії» видавництва "Фоліо", тож маю надію на ряд цікавих творів, пов’язаних із українською культурою.



Київ, лютий 2021

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись