ТРАКТАТ ПРО СЛОВО І ФРИГІДНІСТЬ ЛІТЕРАТУРНУ
(ТРА – Твердо, Речь, Аз)
1. Аксіоми значень
Як можна сліпому пояснити, що таке є сонце? Слово «сонце» сліпий сприймає лише як звук, але значення цього слова не може уявити. Сліпий може уявити теплоту сонця, але така сама теплота може бути від вогню. Люди, які не мають функції бачити світло ніколи не зможуть істинно зрозуміти значення слів, які визначають світлові явища, так само, як глухі люди не зможуть достеменно зрозуміти значення слів, які визначають світ звуків.
Слово – інформаційний елемент, який визначає сутність поєднаного фізичного і духовного світу. Значення слова створене із знань світу поширене серед людей об’єднує їх в групи користувачів цих знань, які передаються родинними поколіннями – такі групи людей є народами.
ПЕРША АКСІОМА: Мову народів визначає не звучання чи написання слів, а знання світу у значеннях цих слів.
Сліпі народи матимуть свої значення слова «сонце», як і глухі народи – свої значення слова «трелі».
Коли я навчався в школі в 70-х роках 20 століття, мені програмно насаджували поняття про спорідненість української і російської мови, при цьому акцентуючи на те, що російська мова цінніша – мова «старшого брата», вона могуча, велична і універсальна. Українській мові відводилась роль допоміжної – поетичної, розважальної.
З тої пори минуло сорок років, протягом яких я постійно вивчав звучання тої і другої мови і настав час, коли можу з’єднати свої накопичені думки у єдиний твір, який я назвав ТРАКТАТОМ. Користуюсь у написанні українською мовою, нижче поясню чому.
Почну трактувати з поняття довіри до автора.
Народжуючись у певній родині ми не знаємо мови спілкування і перші свої знання і символи інформаційних значень отримуємо від рідних, близьких, оточуючих людей. Генетично ми отримуємо фізичні якості тіла, а суть природних явищ світу для їх осмислення ми отримуємо з досвідом спілкування в середовищі, де народилися від тих, хто піклується нами. Перше відношення до нас від оточуючих людей формує наш авторитетний погляд до цих вихователів чи учителів. Перші уроки є уроками всецілої довіри до світу, в якому ми опинились, безумовно, до такої довіри може додаватися і генетичний зв`язок фізичних властивостей між батьками і дітьми, від чого степінь довіри більш фундаментальна.
В ході життя збільшується коло спілкування і довіра до першоджерельних смислів може бути порушена сумнівами, а бо ж ще сильніше ствердитися, все залежить вже від суспільства, у якому живемо. Так от суспільство, для того, щоб утримуватися без сумнівів і не порушувати першоджерельної довіри своїх одиниць, використовує поняття лідера, авторитету, духовного батька чи матері, в літературі такими є визнанні суспільством письменники, поети або мовознавці – родоначальники національної літератури.
Тепер, для того, щоб когось переконати у вірності думок про мову і слово, любому автору личило б звертатися до авторитетних цитат. В нашому українському випадку до творів Шевченка, Франка, Тичини, Симоненка і до цілої плеяди безумовно величних і відповідно авторитетних літературних діячів. Так довіра до мене, як до автора, була б повною і незаперечною. Однак, я не ставлю завдання переконувати у вірності особистих думок. Я їх просто викладаю, бо це є не дисертація на звання, що потребує доведень, а трактат, хоча в ньому я і буду користуватися мовними досягненнями саме тих українських літераторів і мовознавців, які створили цю мову, якою я користуюсь.
ДРУГА АКСІОМА: Не ім’я суті створює дійство, а дійство створює ім’я суті.
То ж першочергова суть літератора має мету створювати твори не для фіксації свого імені згідно авторського права, а для утвердження накопичених знань для послідовників і користувачів цих знань.
Називаючи відповідним іменем суті певне дійство ми отримуємо слово, яке може звучати у звуковому діапазоні і може бути відтворене візуальним знаком, що ми називаємо письмом. В цьому слові концентруються знання здобуті в практичному порядку протягом періоду життя. Як приклад візьмемо слово «вогонь» (рус. огонь, анг. fire, нім. feuer, іт. fuoco, ісп. fuego). Значення яке ми розуміємо із слова – процес згорання, коли виділяється теплота, різний запах від різних речовин, різні світлові кольори від різних речовин, різна інтенсивність від різних речовин.
В історичному часі з розвитком технологій слово «вогонь» з’являється у новому значенні, як наказ зробити постріл із вогнепальної зброї. (рус. огонь, анг. fire, нім. feuer). Зрозуміло від дійства, яке повинно подати вогонь на запал гармати. І значення слова «вогонь» збагачується, коли цим словом називають атаку одночасних пострілів з рушниць під час бою.
ТРЕТЯ АКСІОМА: Істинним значенням слова є його першоджерельне значення.
Часто значення слів, які утворилися як нашарування в ході історичного процесу розвитку суспільства у одному і тому ж звучанні слова, гублять під собою першоджерельні і таким чином можуть утворюватися групи населення, що різняться між собою у значенні таких слів.
Коли нам буває потрібно пояснити слово «сонце» тим, хто ніколи цього дійства не бачив (наприклад: людині глибокого лісу), ми озброюємося порівняннями. Ми пояснюємо слово «сонце» іншими словами які можуть бути знайомі лісовику: «Сонце це вогонь, сонце це червоний мак, що світиться». А тепер уявіть собі, якщо у даному випадку слово «вогонь» буде розумітися не у своєму першоджерельному значенні. Ми не зможемо у такому випадку нічого пояснити, а ще більше додамо недовіри і сумнівів.
Аналізуючи українську і російську мови (мова, молва, річ, рєчь, язик, язик, говір, говор, із’ясніння, изьяснєніє, пояснення, обьяснєніє, слово, слово, і т.д.) можна побудувати безліч ланцюгів однакових першоджерельних слів і прийти до істини, що ці мови не можуть бути спорідненими.
ЧЕТВЕРТА АКСІОМА: Українська і російська мови не можуть бути спорідненими, бо це одна єдина мова.
У такому разі не можна ставити якусь мову вищою порівняно з іншою, або нижчою. Взагалі такі поняття старший і менший «брат» штучні, придумані агресивними політиками.
У чому ж полягає різниця між українським і російським суспільством? І на це відповідає перша аксіома – різне накопичене знання у значеннях слів.
Можливо, що єдиний народ, проживаючи у різних природничо-економічних, кліматично-географічних умовах, протягом історичного процесу напрацював свої етнокультурні особливості.
А відтак, у свій час, деяким «мудрим» історичним діячам-політикам, можна ще й так сказати сучасними визначеннями – «віртуальним» завойовникам реальності, вигідно було розчленити народ на запчастини. І це не значить, що таке розчленіння зробив хтось зовні. Це могли утворити і самі суспільства, під час періодів, що можна образно пояснити – роїнням, як у бджолиних сім’ях.
Матріархат слова
Якщо прийняти до уваги те, що на території українських земель насипані кургани, серед яких є об’єкти віком більше 5 тисяч років до Різдва Христового (це ще глибше Трипільської культури). А дослідники таких курганів говорять про те, що залишки розкопаних у курганах культур свідчать про культ матері-жінки в ті давні часи, то з впевненістю треба акцентувати роїння древнього народу за ознакою матріархату.
Знову повертаючись до аналізу української мови, можна звернути увагу на те, що ця мова, порівняно з російською більш милозвучна, більш поетична, більш чуттєва до визначень духовності, що відповідає жіночим психологічно-енергетичним ознакам.
Абревіатура УКРАЇНА згідно руської азбучної образності буде розкладатись так: У – посилання, поряд; К – поєднання із всесвітом, об’ємність; Р – течія, енергія; А – бог, початок; Ї – община, суспільство. Можна записати так ПОРЯД З ВСЕСВІТОМ ЕНЕРГІЯ ПОЧАТКУ СУСПІЛЬСТВА. (закінчення НА – Наш Бог)
Ось чому я трактую українською – це мова найближче подібна до першоджерельних носіїв інформації. Вона зберегла матрицю древності .
Абревіатура КИЇВ в тій же азбучності читається так: З ВСЕСВІТОМ ЄДНАЄТЬСЯ СУСПІЛЬСТВО МУДРОСТІ.
РУСЬ - ЕНЕРГЕТИЧНЕ СПІЛКУВАННЯ СЛОВОМ ЖИТТЯ
Українські закінчення «СЬКА» або «СЬКИЙ» елементарно розкладаються – Слово Життя у Всесвітньому Початку, або Слово Життя у Всесвітній Істині Часу.
Знаючи таке не треба зменшувати російський рій народу. Закінчення на «ОВ» і «ОВА» говорять про «Бог Мудрість Започатковує» що в даному разі відноситься більше до чоловічого, мужчинського енергетичного початку.
П’ЯТА АКСІОМА: Мову не можуть засмічувати першоджерельні смисли слів, що існували у єдиній мовній структурі.
З подивом спостерігаю думки тих літераторів, що назвали себе національними українськими і з активною агресією убивають українську мову запозиченими «євроїзмами». Та було би це технічними запозиченнями в наслідок науково-інформаційного прогресу, але ж агресія ведеться на рівні зміщення материнки мови. Наприклад: замість чисто українського слова «Спасибі» (слово благої дарності за послугу – Спаси Біг), були запозичені з околиць європи «Дякую», «Вдячність». Та якщо вже такі слова і стали присутніми у українській мові, п’ятірку сотень років культивуючись в окремому регіоні, то для чого агресивно боротися проти першоджерельного «Спасибі»?
Теперішня «сучасна» українська мова склалася дійсно набагато відмінною від російської. На мову вплинули Османи і Греки, Римляни і Перси. Та не тільки тому, що запозичувала слова самостійно. Таким же чином від української віддалялася і російська. Нехтуючи тим, що матриця мови залишилася на Українській землі, російська мова нахапалася все тих же «євроїзмів» із так званих «культурних» центрів – Німеччини і Франції, Англії, ще й мала потужний вплив з Азії, викреслювала із вжитку першоджерельні значення, особливо, якщо нагадували материнський початок Русі.
Дуже великий вплив на розвиток мовлення українського та російського роїв мало церковне Християнство поділене на окремі гілки релігійних відмінностей. Християнство в своїй основі принесло жорсткі патріархальні відносини суттєво підірвавши чутливість матріархальної етноенергетики. Та така тема потребує окремого викладення.
3. Фригідність
До написання цього трактату мене спонукали ряд тенденцій, що з’явилися у сучасній літературі. Саме означення «Фригідність поезії» подарувала Тетяна Чорновіл у творі «Молитва від…» Це виявилося більш-менш точним визначенням тенденції у всій сучасній українській літературі. Іншим словом фригідна література - це майстерний пустодзвін.
Відірваність авторів від реально-природних смислів життя (більшість авторів «музує» над клавіатурою не виходячи з квартири), накопичення сленгів сучасного рекламно-інформативного телепростору, гуртування літераторів мілкими осередками навколо окремих інтернетресурсів, і повальна незацікавленість суспільства у послугах по створенню глибокомисленних літературних творів призводить до спрощення і примітивізму смислового аналізу світу. Від цього зростає філологічна майстерність.
ШОСТА АКСІОМА: Чим простіше речення – тим менше у ньому помилок.
Зараз існують такі поняття як «рерайтер» та «копірайтер» - це сучасні графомани поставлені на платформу виробництва. Їх завдання створювати паралельні тексти чужих творів змінюючи фразеологію до унікальності вставляючи у такі тексти рекламні ключові слова. Таку роботу замовляють рекламодавці і це оплачується.
Так от, користуючись сучасними поняттями, у літературі настає повний КОПІРАЙТ лірики, гумору, драми, роману і громадянської публіцистики.
Більшість авторів переймається формою та структурою творів маючи обмежено достатній запас словників і з їх пера з’являються однотипні «шедеври», які не несуть аж ніяких хвилювань чи переймань щодо сутності баченого автором світу.
Окреслюючи такі тенденції, я не хочу сказати про поголовність їх в літературі. Є і з’являються цікаві автори, що збуджують комплексію своєю самобутністю і чуттєвістю світогляду. Однак на їх шляху до визнання стоять «модератори-рерайтери»… І головною зброєю проти таких особистостей тримають придуману боротьбу з «русизмами», а це значить - із першоджерельними смислами українського мовлення.
СЬОМА АКСІОМА: Чим коротший твір, тим більше шансів, що його прочитають в Інтернеті.
