Сецесія як філософсько-естетична модель модернізму кінця XIX – початку XX ст.
Сецесія (лат. secessio, від sedeco: відокремлююсь) – термін на позначення перехідного етапу в мистецтві, найактивніше використовується на позначення передмодернімзу.
В Україні цей модерний стиль розвинувся переважно у візуальних типах мистецтва періоду fin de sicle: передусім в архітектурі, малярстві, прикладному мистецтві, книжковій графіці. Найбільш повно новий стиль виявився та реалізувався в архітектурі. Перші його ознаки легко визначаються у великих спорудах, які почали будуватися в Україні на рубежі XIX – XX ст.: найяскравішими взірцями ранньої сецесії є цирк Крутикова (1898 - 1903) і будинок з химерами (1901 – 1902) у Києві.
Передісторія стилю сецесія cклалась в Австрії та Німеччині, де він розвинувся спочатку у зорових видах мистецтва – живописі, архітектурі, графіці – як антитеза канонічному академізму та стихійному, невпорядкованому імпресіонізму. Згодом засоби сецесії бути перенесені на літературний ґрунт. У значенні стилю в мистецтво термін “сецесія” ввела в ужиток група австрійських митців, очолюваних Густавом Клімтом. Вони вважали себе творцями нового авангардного мистецтва. Також у 1892 року в Мюнхені молоді німецькі художники Ф.Штук, Г.Трюбнер та В.Уде організовують перший Сецесіон – на взірець регулярних паризьких Салонів, що унаочнювали здобутки й пошуки в царині малярства. Мюнхенські сецесіоністи виробили засади нового мистецтва.
Досить часто термін “сецесія” вживається паралельно з терміном „модерн” у мистецтвознавчих працях на позначення нового стилю творчості. Говорячи про одні й ті ж явища, у різних країнах вживають неоднакові термінологічні відповідники: у Бельгії це – флоральний напрям, який зародився у творчості В.Орта й А. ван дер Веседе; у Франції – Ар Нуво (Е.Гімар, Е.Гале та ін.); в Австрії – Сецесіон (Г.Клімт); у Шотландії – школа Глазго на чолі з Ч.Макінтошем; в Італії – Ліберті (Е.Базиле, Д.Соммаруга, Р.Д’Аронко); у Німеччині – Югендстиль (А.Бьоклін, Ф. фон Штук). Очевидно, що модерн у зоровому мистецтві, модернізм – у літературі все ж залишаються родовими поняттями для всіх своїх стилістичних породжень, у тому числі й для стилю сецесії.
Сецесія народжувалась в атмосфері глибокого незадоволення тогочасним мистецтвом. Причиною й основою її виникнення став суспільний прогрес, пов’язаний із тотальною технізацією, зростанням виробництва, що перетворило мистецтво на споживчу річ, зробило його засобом масової культури, прирівняло творчість, естетичні й соціальні цінності до буденних і бездуховних. Як реакція на стандарт, на загрозу зникнення високого мистецтва з повсякденного життя виникає усвідомлений потяг до краси. Цьому стилю властиве “поєднання непоєднуваного”: витончений естетизм, вишуканість зображальних засобів та, водночас, відчуття духовної і душевної втоми, спустошення, трагізму існування. Ірраціональність і логічність, інтуїтивізм і науковий розрахунок, захоплення технікою і страх “машинізації”, орнаментальність і функціональність, витонченість і простота химерно переплітаються, утворюючи надзвичайний своєрідний сплав.
Стиль, що утвердився в кінці ХІХ віку, породив нові естетику й уявлення про красу, представив новий тип персонажів, “втомлених, з ушкодженою, надломленою психікою. Тонкі, витягнуті фігури, вдягнені в химерний одяг, сповнені томління й муки обличчя, заплутані стосунки, безвихідні ситуації – всі явища і предмети стали багатозначними й символічними”.
У літературних творах стиль сецесія має власні художні особливості. Йдучи за Я.Поліщуком, можна визначити риси, притаманні літературній сецесії. По-перше, творам цього стилю властиві апокаліптичність, есхатологічні мотиви, зображення “ситуації буття на межі”. Хоча, як зазначає дослідник, есхатологічна спрямованість образів та настроїв сецесії не є домінантою цього стилю, а швидше тематичною означеністю, а за домінанту слід визнати “особливий спосіб поєднання топіки занепаду й відчаю з образністю вітальної енергії та оптимізму”, оскільки гострота буття на межі здатна проектувати парадоксальну поєднуваність людських переживань із протилежними зарядами енергії. Через це сецесія в літературі репрезентує не лише виродження, а й відродження.
Наступною ознакою літературної сецесії є здатність до змішування в одній структурі різних стильових елементів, течій та напрямів, що надає творам багатозначності, химерної парадоксальності, епатажності. Так, в українській літературі 1900-1910-х років цей стиль інтегрує в єдину художню цілість риси символізму, декадансу, імпресіонізму (поезія М.Філянського, П.Карманського).
Особливістю сецесії в літературі є присутність еротичних елементів, що здебільшого зображені на тлі загрозливої стихії та поєднані з мотивами смерті. Також творам цього стилю притаманне звернення до екзотики, що передбачає виявлення контрасту між чистою, первозданною природою та набутками цивілізації, які руйнують гармонійну свідомість людини. Тому сецесійний принцип повернення до природи виявляється в реабілітації фольклорної поетики, зверненні до міфології, наїву.
Сецесійна образність утверджує модель літературної творчості як вільної гри. Твори цього стилю характеризуються присутністю певного ігрового начала, яке виявляється на різних художніх рівнях. Наприклад, гра автора з читачем, що відбувається на рівні наративної схеми твору, – елемент експериментального прозописьма.
Для української літературної сецесії, як і для малярської, характерним є тісний зв’язок з авангардистським напрямом. Сецесія, що постала наприкінці XIX ст. й була яскравим його завершенням, продовжує функціонувати і в
XX ст., часі, на який припадає виникнення й розвиток авангардних течій у мистецтві. В Україні авангардизм розвинувся переважно в добу громадянської війни та революції, черпаючи певні образи із сецесійного стилю. Підтвердженням цьому можуть бути слова Д.Горбачова: “Декоративні стилізації Жука, мальовничі симфонії Малевича, необарочна схвильованість Новаківського, майже Ван-гогівська полум’яність Бурачека, візантинізм “київського” Врубеля і “львівського” Бойчука – той сецесійно-фовістичний струмінь підживлював і стимулював авангардистів...” [17; 4]. Спільними ознаками для сецесії й авангарду є звернення до образів барокової культури, екзотизм, зображення химерно-фантастичних образів, орнаментальність. Хоча метою сецесії в цьому плані є надання творові більш експресивного забарвлення, естетизація життєвого середовища, декорування, тоді як авангард використовує ці особливості для створення парадоксальних ситуацій з метою епатування та провокування творчого пошуку.
Київ, 2008
