Жемчуг японських ліхтариків
літературознавчий аналіз новели «Арабески» Миколи Хвильового
Новела «Арабески» (1927) Миколи Хвильового, яка, на думку Віри Агеєвої, є «ключем до розкриття стильової магії» письменника, репрезентує квінтесенцію поглядів митця на художню творчість, самооцінку оновлюючого прозового струменя, привнесеного ним в українську літературу. Ця новела є відкритим, варіативним твором, який пропонує увазі читача безліч ракурсів однієї і тієї самої вихідної проблеми: оновлення літератури, пошуку нового літературного прийому, нової манери і теми, щоб розповісти «як хрумтить жемчуг біля японських ліхтариків», оновлення життя загалом.
Арабеска (від франц. arabesque — арабський) — це європейська назва орнаменту, типового для мистецтва мусульманських країн. Основний принцип побудови такого орнаменту полягає в нескінченному розвиткові повторюваних груп геометричних, рослинних чи епіграфічних мотивів. Фрейм арабески, використаний у заголовку, зумовлює розташування художнього матеріалу новели, він є своєрідним авторським ключем, який роз’яснює повтори на всіх рівнях її текстової структури, тобто:
— повтори рефренів («Ішла м’ятежна епоха. Ішла духмяна романтика, і нечутно ходили в борах тіні середньовічних лицарів. Бігли вітри із сходу, сторожкі і тривожні. І тоді в аулах
моєї голубої Савойї стояв гул»);
— повтори тем і образів (тема опозиції старого і нового в літературі, яка раз у раз зринає то у визнанні письменника, що він «закоханий у звуки, фарби й запах слова», то в його категоричному твердженні, що у своєму творі він не буде «описувати так, як писали наші корифеї; наскрізним у «ІХ слові» є образ «далекого огня, що горить на костьолі і творить поему»);
— повтор графічних засобів розташування тексту (прийом розташування слів низхідними сходинками:
«Ніч.
Весна.
Міст.
Марія»
Або прийом розташування частин тексту у вигляді епіграфа — з великим лівим полем; таким чином, зокрема оформлені думки письменника, пов’язані із самим творчим процесом, його зародженням та перебігом — це і звернення до відомого іспанського драматурга та режисера Мартінеса Сієрри, це і згадки про різноманітні літературні прийоми відомих письменників Діккенса, Тургенєва, Шевченка.
Слово «арабески» вжито у множині, отже, автор не спиняється на творенні якогось одного, визначеного орнаменту. Вільний асоціативний перебіг письменницької думки веде нас від образу до образу, від міні-сюжету до міні-сюжету («деталь із моєї біографії», історія про студента, оповідь про санаторійне життя, легенда про Брігіту). І з кожним повтором лейтмотиву, рефрену чи образу калейдоскопічно змінюється картина дійсності, неначе спрацьовує механізм розсувних дверей, які приховують одне, щоб відкрити інше. Наскрізні повторювані рефрени «Арабесок» унаочнюють авторські думки, є своєрідними артеріями твору, в яких вочевидь можна розгледіти пульсування енергетичних потоків, що їх посилає письменник своєму читачеві.
Розглядаючи творчу спадщину Миколи Хвильового загалом, можна сказати, що вибір заголовка і спосіб групування тексту, зокрема в новелі «Арабески», є глибоко символічним. У позірне коло візій азіатського ренесансу, шляхів чумацької азіатської країни, вітрів зі Сходу, аулів голубої Савойї органічно вплітаються й арабески — уламки великої Азії, реального та ірреального простору, з якого має постати «загірна
Мекка», «істина», що була і буде на «сантиментальному серці» поета.
