Про душу

Лірична мініатюра

Пройшовши колами буття по звивистих стежках життя, неодноразово скуштувавши плоди насолод ...

Цей спогад, в сутінки тремтяче світло,
за обрій відступає, як захі́д,

Не заганяйте Бога в кут глухий.
Та й чорта туди теж не заганяйте.
Людину, птаху, звіра – в час лихий
Нікого в глухий кут не заганяйте....

Я юнга. Я один на сотні миль
біля штурвала звівся у чеканні.

Тут обирають мертвеців
З-поміж відомих мудреців.
Тут жаль скорботний не з руки –
Ця дурість сприйметься в штики.

Де ти гуляєш, душечко, кожної ночі?

Бо вже й не відаю, часом, чи сплю я, чи ні.

То утікаєш, а поряд сичать поторочі,

То розмовляєш із ангелами на вікні.

Там коштує їжа, мов золото -
Ота, що проста і жива...
Були під серпом ми, під молотом -
н о в і т н я жирує братва!

5 | 2

«Віднайди мене справжнього» — Ліричний вірш

28.01.2020  © Ворощак Володимир Орестович

Кожна людина ховається за власно-створеними масками, а перший погляд, зазвичай, оманливий. Вірш-прохання віднайти душу без масок.

Містична поема про добу козаччини та польсько-турецьку Хотинську війну. Розповідає про долю козака, що заради розбудови любові з коханою, пішов на війну найманцем, де потрапив у полон фізичний і духовний.

Загубилася стежка легкості,

Поросла геть уся пирієм.

Просто зникла з роками безвісті,

Хоч вела колись в Віфлеєм.

Шкільний твір на тему: Краса душі людини. Роздуми про справжні людські цінності.

Ходімо зі мною! Ми будемо вдвох
Красою втішатись нічною.
На небі сьогодні парад зірочок —
Доріжкою йдуть розсипною.

«Cьогодні злива йде шумними веснами» — Білий вірш

21.04.2019  © Юлія Мороз

Сьогодні злива йде шумними веснами

Ковтає краплі спраглий подорожній

І водоспадами б`є кров у венах

Бо я на зустріч йду з коханою людиною

Трава що спить прокинулася співами

Я ненавижу человечество,
я от него бегу спеша.
К.Д. Бальмонт

5 | 4

«Лицемір» — Ліричний вірш

20.03.2019  © Григорій Кравцов

Віршовані переживання юнацького серця, молодого й не досвідченого...

5 | 4

«У місті моєму дощ щось жебонить картато» — Вірш

16.03.2019  © Тадм

У місті моєму дощ щось жебонить картато
скільки важливих слів знищилоце стакато?
Скільки таємних сил марили в піднебессі

Як оповиє душу стан натхнення,
Із неба йде Боже благословення

Тут першого вірша листком
Я розпалив костер,
І попіл від людей тайком
В долонях я розтер.

Не ламай мені крила —

я подарую свою весну заквітчану,

Не малюй чужі портрети —

Муза тільки я!

Зимовий ранок,

Зимовий день...

Мороз - відлига,

На серці - крига,

Не до пісень.

Лети, о душе, в дальню даль -

Морозяну під сонцем!

Життя - мов біла магістраль,

Душа - мале віконце!

5 | 3

«Ненормальна» — Оповідання

06.12.2018  © Юлія Твардовська

Чому Він розгнівався? Нам же було так добре, так гарно разом"...
- НЕНОРМАЛЬНА, - відлунювало у вухах. "Він це прокричав? Бо я чую шепіт. Я постійно чую це слово пошепки."

Всю ніч він трудиться затято,
Бо на папір йому дано
Скорботи збіжжя засівати
І туги визріле зерно.

Це життя, як ворОжба на кавовій гущі.
Осінь ця у постійному листя кружінні...

Ми не долали перешкод,
ми їх створили...
Ми пропустили поворот,
не тих любили...

Але для того ми і живемо,
щоб все життя робить свідомий вибір.
Існує ЗЛО, але є і ДОБРО.
Є Божий вимір і Диявольський є вимір!

Пливу, пливу – і жду пориву
Стрімкої хвилі з глибини.
Лечу, вчепившись хвилі в гриву,
Чи бачу сни, потайні сни...

Що ж! Запали скрижанілу лампаду
В місяця зблідлім огні.
Ночі цієї і плач не до ладу –
Я вже відплакав при дні.

По глибинності прикметам,
По кипінню на межі
Можна вірити поетам,
Як читати їх вірші.

Геройство й підлу маячню

«Добродії» нові змішали…

Народ підступно обікрали,

Не хліб дали – суху стерню.