«Сходи за виднокрай» — Мініатюра
© Анатолій ВалевськийЛірична мініатюра
Пройшовши колами буття по звивистих стежках життя, неодноразово скуштувавши плоди насолод ...
Лірична мініатюра
Пройшовши колами буття по звивистих стежках життя, неодноразово скуштувавши плоди насолод ...
Цей спогад, в сутінки тремтяче світло,
за обрій відступає, як захі́д,
Не заганяйте Бога в кут глухий.
Та й чорта туди теж не заганяйте.
Людину, птаху, звіра – в час лихий
Нікого в глухий кут не заганяйте....
Я юнга. Я один на сотні миль
біля штурвала звівся у чеканні.
Тут обирають мертвеців
З-поміж відомих мудреців.
Тут жаль скорботний не з руки –
Ця дурість сприйметься в штики.
Де ти гуляєш, душечко, кожної ночі?
Бо вже й не відаю, часом, чи сплю я, чи ні.
То утікаєш, а поряд сичать поторочі,
То розмовляєш із ангелами на вікні.
Там коштує їжа, мов золото -
Ота, що проста і жива...
Були під серпом ми, під молотом -
н о в і т н я жирує братва!
Кожна людина ховається за власно-створеними масками, а перший погляд, зазвичай, оманливий. Вірш-прохання віднайти душу без масок.
Містична поема про добу козаччини та польсько-турецьку Хотинську війну. Розповідає про долю козака, що заради розбудови любові з коханою, пішов на війну найманцем, де потрапив у полон фізичний і духовний.
Загубилася стежка легкості,
Поросла геть уся пирієм.
Просто зникла з роками безвісті,
Хоч вела колись в Віфлеєм.
Шкільний твір на тему: Краса душі людини. Роздуми про справжні людські цінності.
Ходімо зі мною! Ми будемо вдвох
Красою втішатись нічною.
На небі сьогодні парад зірочок —
Доріжкою йдуть розсипною.
Сьогодні злива йде шумними веснами
Ковтає краплі спраглий подорожній
І водоспадами б`є кров у венах
Бо я на зустріч йду з коханою людиною
Трава що спить прокинулася співами
Я ненавижу человечество,
я от него бегу спеша.
К.Д. Бальмонт
Віршовані переживання юнацького серця, молодого й не досвідченого...
У місті моєму дощ щось жебонить картато
скільки важливих слів знищилоце стакато?
Скільки таємних сил марили в піднебессі
Як оповиє душу стан натхнення,
Із неба йде Боже благословення
Тут першого вірша листком
Я розпалив костер,
І попіл від людей тайком
В долонях я розтер.
Не ламай мені крила —
я подарую свою весну заквітчану,
Не малюй чужі портрети —
Муза тільки я!
Зимовий ранок,
Зимовий день...
Мороз - відлига,
На серці - крига,
Не до пісень.
Лети, о душе, в дальню даль -
Морозяну під сонцем!
Життя - мов біла магістраль,
Душа - мале віконце!
Чому Він розгнівався? Нам же було так добре, так гарно разом"...
- НЕНОРМАЛЬНА, - відлунювало у вухах. "Він це прокричав? Бо я чую шепіт. Я постійно чую це слово пошепки."
Всю ніч він трудиться затято,
Бо на папір йому дано
Скорботи збіжжя засівати
І туги визріле зерно.
Це життя, як ворОжба на кавовій гущі.
Осінь ця у постійному листя кружінні...
Ми не долали перешкод,
ми їх створили...
Ми пропустили поворот,
не тих любили...
Але для того ми і живемо,
щоб все життя робить свідомий вибір.
Існує ЗЛО, але є і ДОБРО.
Є Божий вимір і Диявольський є вимір!
Пливу, пливу – і жду пориву
Стрімкої хвилі з глибини.
Лечу, вчепившись хвилі в гриву,
Чи бачу сни, потайні сни...
Що ж! Запали скрижанілу лампаду
В місяця зблідлім огні.
Ночі цієї і плач не до ладу –
Я вже відплакав при дні.
По глибинності прикметам,
По кипінню на межі
Можна вірити поетам,
Як читати їх вірші.
Геройство й підлу маячню
«Добродії» нові змішали…
Народ підступно обікрали,
Не хліб дали – суху стерню.