ДАМ НАПИТИСЯ МРІЯМ В ПУСТЕЛІ
Іноді Тарас жартома порівнює себе з котом, провидить лиш йому зрозумілі паралелі, конденсуючись осіннім дощем у астральне бачення світів.
Блукати пустелею нерозуміння, щоб знайти оазис і напоїти мрії! Нехай уста потріскані від спраги, треба поспішати, щоб не встигла закінчитися дорога добра між оберемками пам’яті…
В віршах, як і в житті Тарас шукає істинну дорогу в лабіринтах, визначає одиниці виміру протяжності думок, довжини погляду, розвінчує фальшиву сутність статутів брехні. А ще мріє, здолавши страх, спізнати жагу польоту, осягнути глибину неземних істин спраглою небесами душею.